Ешлі Венс - Ілон Маск

до пуття за допомогою всякого причандалля, яке ми купили в інтернеті або зробили у майстерні», — каже Мюллер. Деякі члени техаської команди відшліфували свої навички до такої міри, що могли збудувати двигун, який годився для тестування, за три дні. Ті самі люди мусили бути майстрами програмування. Вони могли провести ніч, будуючи турбонасосний агрегат для двигуна, а наступної ночі заритися у нутрощі програмного пакета, який контролював двигуни. Голлмен постійно робив таке і був зіркою у всіх видах завдань, але він був такий не один серед цієї групи молодих тямущих інженерів, які мусили поєднувати фахи як з необхідності, так і з пригодницького духу. «Цей досвід викликав майже залежність, — каже Голлмен. — Тобі двадцять чотири чи двадцять п'ять років, а тобі довіряють таку важливу справу. Це дуже надихало».

Щоб дістатися космосу, двигун Merlin мусив пропрацювати 180 секунд. Це здавалося інженерам майже вічністю на початку їхньої роботи у Техасі, коли двигун запалювався на півсекунди і потім заглухав. Іноді Merlin під час тестів занадто вібрував. Іноді він погано реагував на використання нового матеріалу. Іноді він тріскався і потребував значних змін у частинах, як-от коли одного разу довелося змінити алюмінієвий колектор на колектор із більш екзотичного матеріалу під назвою Inconel — сплаву, що краще витримував перепади температур. Одного разу відмовив паливний клапан, через що весь двигун вибухнув. Унаслідок іншого невдалого тесту якось тестовий стенд повністю згорів. Баззі та Мюллеру, як правило, випадало робити неприємний дзвінок Маску і переповідати невдачі дня. «Ілон був доволі терплячим, — каже Мюллер. — Пам'ятаю, якось ми працювали на обох стендах, і за один день у нас вибухнули дві речі. Я сказав Ілонові, що можу запустити там ще один двигун, але у мене тоді справді опустилися руки, я був втомлений, злий і розмовляв із Ілоном дуже різко. Я сказав: "Ми можемо прилаштувати туди ще один довбаний двигун, але на сьогодні я розх*ячив їх достатньо". Він сказав: "Окей, добре, все гаразд. Заспокойся. Завтра зробимо це ще раз"». Працівники, які були тоді в Ель-Секундо, пізніше розповідали, що під час цього дзвінка Маск, чуючи роздратування та розпач у Мюллеровому голосі, сам ледь не розплакався.

Чого Маск не терпів, то це виправдань або відсутності чіткого плану наступу. Голлмен був одним із багатьох інженерів, який усвідомив це після того, як зазнав одного з фірмових Маскових розпікань. «Найгіршим дзвінком був перший, — розповів Голлмен. — Щось пішло не так, і Ілон спитав мене, скільки часу піде на відновлення тестів, а я не мав що йому одразу відповісти. Він сказав: "Ти мусиш мати відповідь. Це важливо для компанії. Від цього залежить усе. Чому ти не маєш відповіді?" Він продовжував засипати мене цілеспрямованими, прямими запитаннями. Я думав, що важливіше швидко дати йому знати, що сталося, але я зрозумів, що важливіше було мати повну інформацію».

Час від часу Маск особисто брав участь у тестуванні. Один із таких випадків, який багато кому запам'ятався, трапився тоді, коли SpaceX намагалася довести до розуму охолоджувальну камеру для своїх двигунів. Компанія купила декілька таких камер по 75 тисяч доларів за штуку і хотіла, помістивши їх під водяний тиск, перевірити, як вони витримують навантаження. Під час першого тесту одна з недешевих камер тріснула. Потім зламалася друга — у тому ж місці. Маск, під нажаханими поглядами інженерів, які вважали, що ці камери було піддано неадекватно високим навантаженням і що Маск руйнує важливе обладнання, наказав провести третій тест. Коли і третя камера тріснула, Маск літаком відправив устаткування назад до Каліфорнії, відвіз його на завод і з допомогою деяких інженерів почав заливати у камери епоксид, щоб подивитися, чи це їх не ущільнить. «Він не боїться забруднити руки, — каже Мюллер. — 1 ось він там у своєму вишуканому італійському взутті та одязі, увесь вимащений епоксидом. Вони були там усю ніч, провели ще один тест, але камера все одно зламалася». Маск, безповоротно зіпсувавши одяг, вирішив, що обладнання було неякісне, перевірив цю гіпотезу і швидко перейшов до наступного етапу, попросивши інженерів знайти інший розв'язок.

Усі ці інциденти були частиною процесу, який став випробуванням нервів, але і давав результати. У SpaceX склалася атмосфера маленької, тісно зв'язаної родини, яка бореться проти всього світу. Наприкінці 2002 року компанія була порожнім складом. За рік приміщення вже виглядало як справжній ракетний завод. Перевірені двигуни Merlin поверталися з Техасу і йшли на лінію збирання, де механіки прилаштовували їх до основного корпусу, тобто першого ступеня, ракети. На інших станціях збирання перший ступінь ракети з'єднували з верхнім ступенем. Було встановлено крани, які піднімали важкі компоненти, і лінійні рейки, якими корпус ракети пересували від станції до станції. SpaceX також розпочала будувати обтічник — оболонку, яка захищає закріплений нагорі ракети вантаж під час запуску, а потім розкривається, як мушля, даючи доступ до вантажу.

SpaceX також знайшла клієнта. Як заявив Маск, запуск першої ракети відбудеться «на початку 2004 року» із авіабази Ванденберґ, і ця ракета нестиме супутник під назвою TacSat-1, який належить Міністерству оборони. Із наближенням цієї мети шестиденні робочі тижні по дванадцять годин на день стали нормою, хоча багато людей довший час працювали й інтенсивніше. Перерви на відпочинок, якщо про їх існування взагалі можна було говорити, траплялися інколи вечорами о восьмій годині, коли Маск дозволяв усім пограти один проти одного у шутери від першої особи, як-от Quake III Arena чи Counter-Strike, на своїх робочих комп'ютерах. У визначений час офісом лунав звук зброї, яку заряджають, — двадцятеро працівників готувалися до битви. Маск, який грав під ніком Random9, часто вигравав у цих іграх, агресивно лаючись і безжально розстрілюючи своїх працівників. «Ось наш генеральний директор, який стріляє у нас ракетами та з плазмових пістолетів, — розповідає Колонно. — До того ж він у цих іграх настільки вправний, що це майже лячно, і має неймовірно швидку реакцію. Він знав усі трюки і вмів підкрадатися зненацька».

Наближення запуску розпалило у Маску його інстинкти продавця. Він хотів показати публіці, чого досягли його невтомні працівники, і нагнати навколо SpaceX трохи ажіотажу. Маск вирішив у грудні 2003 року представити громадськості прототип Falcon 1. Компанія хотіла провезти Falcon 1 (заввишки з семиповерхову будівлю) через усю країну на спеціально збудованій платформі і залишити її — разом із мобільною пусковою установкою SpaceX — перед головною будівлею Федерального управління цивільної авіації у Вашингтоні. Це мало супроводжуватися прес-конференцією,