Урсула К. Ле Гуїн - На інших вітрах

стрибків опинилася за дверима. Як молода левиця на полюванні, подумала Тенар. Десь у внутрішніх приміщеннях почулися вигуки і плач, затупотіли ноги, потім з'явилася одна з служниць принцеси, тремтячими руками поправила своє покривало і щось забурмотіла на такому дрімучому північному діалекті, що Тенар була не в силах її зрозуміти.

— Говори тутешньою мовою! — долинув звідкись із далекої кімнати голос принцеси, і служниця жалібно пискнула ардичною:

— Сидіти, пити, пані?

Незабаром принесли два крісла і встановили їх рівно посеред темнуватої і задушливої кімнати — одне навпроти одного. Слідом з'явилася Сесеракх і встала біля одного з крісел.

— Знаєш, дорога, я б вважала за краще вийти на повітря і посидіти де-небудь в тіні, біля води, — сказала Тенар. — Якщо, звичайно, це принесе задоволення і тобі, моя пані.

Принцеса знову щось гаркнула, жінки заметушилися, крісла перенесли на просторий балкон, і Тенар з принцесою нарешті сіли там поряд.

— Так безумовно краще, — задоволено сказала Тенар. Їй все ще здавалося трохи дивним, що вона говорить каргадською. Це не приносило їй жодних труднощів чи незручності, проте вона відчувала себе актрисою, яка добре грає свою роль.

— Невже ти любиш воду? — запитала принцеса. Її обличчя вже встигло повернути свій природний колір — колір густих вершків; очі теж більше не були припухлими і виявилися не карими, а золотисто-блакитними або, точніше, блакитними із золотистими цятками.

— Так, дуже. А ти ні?

— Я її ненавиджу! Там, де я жила, води не було.

— Ти жила в пустелі? Я теж. До шістнадцяти років. А потім я перетнула море і припливла на західні острови. Я дуже люблю всяку воду — море, річки, струмки.

— Ой, море! — Сесеракх навіть здригнулась і закрила обличчя руками. — До чого ж я його ненавиджу! На кораблі мене весь час вивертало. Без кінця! День за днем, день за днем. Ні, я навіть бачити не бажаю це море! — Вона швидко глянула крізь гілки верб на спокійну дрібну річку під ними. — Ну, ось річка ще нічого, — з певною недовірою сказала вона.

Служниця принесла піднос, на якому стояв глечик з холодним питвом і чашки. І Тенар нарешті змогла напитися вдосталь.

— Принцесо, — сказала вона, — мені потрібно багато про що тобі розповісти. По-перше, дракони знаходяться звідси досить далеко, на Далекому заході. По-друге, король Лебаннен і моя дочка Техану вирушили до них на переговори.

— На ПЕРЕГОВОРИ? З драконами?!

— Так. — Тенар хотіла було пояснити детальніше, але передумала і сказала: — А тепер розкажи мені, будь ласка, про драконів з Гур-ат-Гура.

Ще дівчинкою на Атуані Тенар чула про те, що на острові Гур-ат-Гур є дракони. Дракони погрожували тамтешнім жителям в горах, а розбійники — в пустелі. Гур-ат-Гур був острів бідний і дуже далекий, і звідти нічого хорошого ніколи не привозили, хіба що опали, бірюзу і кедрові колоди.

Сесеракх глибоко і гірко зітхнула і похилилася. На очах у неї знову з'явилися сльози.

— Це я просто про свій дім згадала, — спробувала виправдатися вона і сказала це так по-дитячому щиро, що і у Тенар на очі теж навернулися сльози. — Ну, дракони у нас живуть високо в горах. У двох або трьох днях шляху від Месретха. Там навкруги одні скелі, і ніхто цих драконів не турбує, і вони теж нікого не турбують. Але раз на рік вони спускаються зі своїх вершин, сповзають на животі по якійсь особливій стежці. Стежка ця абсолютно м'яка, тому що покрита товстим шаром пилу — вони сповзають по ній з початку часів. Ця стежка так і називається: Шлях Драконів. — Принцеса бачила, що Тенар слухає з величезною увагою, а тому натхненно продовжила: — Перетинати Шлях Драконів заборонено. Це табу. На цю стежку людині навіть ступити не можна! Її потрібно обходити якнайдалі, з південного боку від того місця, де відбуваються жертвопринесення. Дракони починають сповзати вниз в кінці весни. На четвертий день п'ятого місяця року вони всі збираються біля жертовних каменів. Ніхто з них ніколи не спізнюється. І всі жителі Месретха і навколишніх сіл теж збираються там і чекають їх. А коли вони все нарешті спускаються по Шляху Драконів, жерці приступають до жертвоприношення. І це… А у вас на Атуані хіба не відбуваються весняні жертвопринесення? — Тенар похитала головою.

— Я ж тому так і злякалася, — сказала Сесеракх. — Розумієш, адже в жертву можуть і людей приносити! А якщо справи йдуть зовсім погано, то жерці приносять в жертву королівську дочку. В інших випадках це буває звичайна дівчина, але жерці давно вже цього не робили. У всякому разі, в останній раз це трапилося, коли я була ще зовсім маленькою. З тих пір як мій батько переміг всіх інших правителів, жерці приносили в жертву тільки одну козу і одну вівцю. Вони збирали кров жертовних тварин в чаші, а жир кидали в священне багаття і волали до драконів. І всі дракони збиралися, пили кров і ковтали вогонь багаття. — Сесеракх навіть на мить заплющила очі. Тенар теж. — А потім дракони поверталися до себе, в гори, а ми — в Месретх.

— А ці дракони були дуже великі? Сесеракх розкинула руки приблизно на метр в кожну сторону.

— Ось такі. Іноді і більше, — сказала вона.

— А вони вміли літати? Або говорити?

— Ой ні! У них навіть не крила, а просто такі… відростки. І вони видають щось на зразок шипіння, а говорити не вміють, як і всі інші тварини. Хоча, звичайно, дракони — тварини священні. У нас дракон — це символ життя, тому що вогонь — це життя, а дракони ковтають вогонь і плюються вогнем. І вони священні, тому що приходять на весняне жертвопринесення. Навіть якщо ніхто з людей не прийде, дракони все одно обов'язково зберуться в цьому місці! А ми приходимо туди, тому що так роблять дракони. Жерці завжди роз'яснюють нам це перед тим, як приносити жертву.

Тенар деякий час обмірковувала почуте, потім сказала:

— Тут, на заході, дракони набагато більші. Іноді навіть просто величезні і добре вміють літати. Може вони дійсно тварини, але вони вміють говорити! І теж в якійсь мірі вважаються священними. І ще вони дуже небезпечні!

— Ну так, — підхопила принцеса, — я теж думаю, що дракони, хоч вони і тварини, набагато більше схожі на нас, людей, ніж ті кляті чаклуни!

Вона сказала «кляті чаклуни» скоромовкою, як одне слово і без будь-якого конкретного наголосу на тій чи іншій частині.