Іен Меттью Морріс - Чому Захід панує - натепер

рослини вбирають з ґрунтових вод трохи кремнію. Кремній заповнює деякі клітини рослин, а коли рослина гине, в ґрунті залишаються так звані фітоліти, тобто мікроскопічні камінці у формі клітин. Уважне вивчання фітолітів може допомогти не лише з'ясувати, чи споживали рис як харч, а й побачити, чи був він одомашнений.

Янь та МакНейш викопали шурфа завглибшки шістнадцять футів у печері Дяотунхуань біля долини Янцзи, і Персел на підставі фітолітів показала, що близько 12 000 років до н. е. люди висмикували дикий рис із коренем і приносили до печер. Так само, як на Горбистих Схилах, де під час потепління розквітли дика пшениця, ячмінь та жито, це був золотий вік мисливців-збирачів. На відміну від жита в Абу-Гурейрі, фітоліти не містять ознак того, що рис зеволюціював до одомашнених форм, але пізній дріяс очевидно спустошив долину Янцзи так само, як західні регіони. Близько 10 500 років до н. е. рис практично зник з Дяотунхуаню й відновився лише з поліпшенням погоди після 9600 років до н. е. У цей час звичною стала груба кераміка, можливо, посуд на потреби варіння рису (на 2500 років раніше, ніж перша кераміка на Горбистих Схилах). Близько 8000 років до н. е. фітоліти почали більшати — певна ознака початку культивації дикого рису. Близько 7500 років до н. е. цілком дикі та культивовані зернини трапляються в Дяотунхуані однаково часто, а близько 6500 років до н. е. чисто дикий рис зник.

Низка розкопок, проведених у долині Янцзи від 2001 року, підтверджує таке датування, а близько 7000 років до н. е. в долині Хуанхе явно почалася культивація проса. Цзяху, знамените селище близько 7000 років до н. е. між ріками Янцзи та Хуанхе, містить культивований рис та просо і, можливо, одомашнених свиней, а в Цишані близько 6000 років до н. е. пожежа спалила й зберегла майже чверть мільйона фунтів великого зерна сорго у вісімдесяти ямах-сховищах. На дні деяких ям під сорго були цілі скелети собак та свиней (можливо, принесені в жертву). Це одне з найраніших свідчень про одомашнювання тварин у Китаї.

Як і на Заході, одомашнювання потребувало незліченних малих змін упродовж багатьох сторіч у низці зернових рослин, тварин та методів. Горизонт повеней в Хемуду в дельті Янцзи дав археологам багатий врожай, бо зберіг величезну кількість затопленого рису, а також дерев'яних та бамбукових знарядь, від 5000 років до н. е. і молодших. Близько 4000 років до н. е. було цілком одомашнено рис, його узалежнено від людей-збирачів так само, як пшеницю та ячмінь на Заході. Мешканці Хемуду мали також одомашнених водяних буйволів і використовували їхні лопатки замість лопат. У долині Вей в північному Китаї археологи задокументували усталений зсув від мисливства до повномасштабного землеробства після 5000 років до н. е. Найочевидніше про це свідчать використовувані знаряддя: коли люди від простого розчищання ділянок у лісі перейшли до культивування постійних полів, сокири поступилися місцем кам'яним лопатам та сапкам, а коли ґрунт почали обробляти глибше, розмір лопат побільшав. Виявлені в долині Янцзи заливні рисові поля з піднесеними заради утримування води насипами можна датувати вже близько 5700 роками до н. е. Давні китайські поселення, як-от Цзяху близько 7000 років до н. е., мали вигляд, дуже подібний до перших поселень на Горбистих Схилах, з маленькими неправильно округлими напівземлянками, зернотерками та похованнями серед жител. У Цзяху жили десь від сорока до п'ятдесяти людей. Одна хижа була трохи більшою за інші, а дуже схожий набір знахідок свідчить, що відмінності за багатством та статтю були ще слабкі, а готування їжі та зберігання харчів були спільними. Це змінилося близько 5000 років до н. е., коли деякі поселення вже мали 150 мешканців і були захищені ровами. У Цзянчжаї, найкраще задокументованій стоянці того часу, хижі виходили фасадами на відкриту ділянку, що містила дві великі купи золи, що могла лишитися від спільних ритуалів.

Жертвування в Цзянчжаї (якщо це справді жертвування) видаються дуже домашніми порівняно зі святилищами, що їх західняки будували вже протягом кількох тисяч років, але дві визначні низки знахідок у Цзяху свідчать, що релігія та предки важили там анітрохи не менше, ніж на Горбистих Схилах. Перша складається з понад тридцяти флейт, вирізаних з кісток крил маньчжурських журавлів. Ці флейти знайдено в чоловічих похованнях, багатших за звичайні; на п'ятьох із них можна грати і тепер. Найстаріша, задатована близько 7000 років до н. е., має п'ять чи шість отворів, і попри те, що це не надто вишукані інструменти, на них можна грати сучасні китайські народні пісні. Близько 6500 років до н. е. нормою стала флейта з сімома отворами. Майстри, що робили флейти, дотримувалися узгідненої висоти тону, що може означати, що групи флейтистів грали разом. Одна могила від близько 6000 років до н. е. містила флейту з вісьмома отворами, що на ній можна виконувати будь-яку сучасну мелодію.

Все це дуже цікаво. Проте важливість флейт постає повною мірою лише в світлі знахідок у двадцяти чотирьох чоловічих могилах, що містили черепаші панцери; на чотирнадцяти з них видряпано нескладні знаки. У одній могилі, задатованій близько 6250 років до н. е., голову померлого було усунуто (тіні Чатал-Гююка!) й натомість покладено шістнадцять черепаших панцерів, два з них — із написами. Деякі з цих знаків — на думку принаймні частини науковців — видаються на диво подібними до піктограм найранішої китайської повноцінної системи письма, що нею користувалися королі[60]династії Шан п'ятьма тисячами років пізніше.

Я повернуся до написів Шан у розділі 4, тут хочу лише завважити, що, хоча проміжок між знаками з Цзяху (близько 6250 років до н. е.) та першою справжньою китайською системою письма (близько 1250 років до н. е.) майже такий самий, як між дивними символами в Джерф-ель-Ахмарі в Сирії (близько 9000 років до н. е.) та першим правдивим письмом у Месопотамії (близько 3300 років до н. е.), Китай має більше свідчень наступности процесу. Десятки стоянок мали окремі горщики з вирізьбленими знаками, особливо після 5000 років до н. е. А втім, фахівці затято сперечаються, чи справді грубі видряпані знаки з Цзяху є прямими попередниками символів системи письма Шан, пізніших на понад п'ять тисяч років.

Не останнім з аргументів на користь зв'язку є той факт, що дуже багато текстів Шан також видряпано на черепаших панцерах. Королі династії Шан використовували ці панцери в ритуалах з передбачання майбутнього, й сліди такої практики можна з певністю