Надія Містицька - Знак янгола, Надія Містицька

—Євген Шевчук, - неохоче відповіла вона. Подумки сварила себе за той дзвінок до Артема. Вона не хотіла дарма обмовляти невинну юдину, але це перше, що спало їй на думку. Сама навіть не знала, чому саме його ім’я вона назвала. Хоча, щось було знайоме в голосі й манерах, того хлопця, щось невловиме, що й викликало почуття неначе він дійсно був тим, чиє ім’я вона щойно назвала. Та все ж таки вона була невпевнена, що це був саме Євген. В той же час, її мозок підкидував уривки фраз які колись говорив їй Євген, його інтонація – вона була не певна до кінця, та відчуття, що вони схожі не покидало її.

—Це та дівчина, що дзвонила до тебе, —  звернувся Артем до Микити.

—Ти виграв джек-пот, — посміхнувся Микита.

– Отже, батько твоєї дитини Шевчук Женя? — похмуро сказала Дженні, намагаючись знайти двері, за якими знаходилась Катя.

– Хто він? — запитав Денис, підходячи ближче до дівчини.

—Він власник будівельної компанії, — відповіла вона, хаотично згадуючи, ким він працює. В думках виринув неясний спогад, в новинах чи журналі вона бачила його фото. Він здається, дійсно працює в будівельній компанії.

—Серйозний хлопець, — Павло поправив своє волосся.

—Ага, з таким краще не зв’язуватись, — пробубнів Максим.

—Ти його знаєш? — Денис був здивований.

—Я, ні. Катя сьогодні розповіла, як так сталось, що вона завагітніла від цього недоумка.

—Що він зробив? — Артем насторожився.

—Нічого. Артеме, я знаю, твій характер. І знаю, твої майбутні дії. Прошу, не лізь ти до нього. Я не хочу, аби ти постраждав, — благала його Катя.

—Послухай її краще, — порадив Максим.

– Та де ж ти? Я ж відчуваю, що ти поряд, — Дженні виглядала розгубленою. —  Ці двоє мені лише ускладнюють роботу. Скоріше б вже їх якось позбутися. Де ж Мерлін, коли він так потрібен? 

– Але ж.... — Катя виставила вперед руку, жестом зупиняючи Артема, він застиг на місці, його погляд погас, він дивився на те, як Катя виходить зі студії.

Микита помітив те, як засмутився молодший, і вирішив поговорити з нею. Хлопець підвівся з підлоги та побіг за дівчиною. Наздогнав він її вже в коридорі за кілька метрів від студії.

– Катю, почекай, — хлопець встиг вхопити дівчину за руку і розвернути до себе обличчям. Вона здивовано дивилася на хлопця.

Знову почувся звук цокання підборів, його було чути по всьому коридору. Кожен крок вона робила впевнено і йшла не поспішаючи, від цього звуку хлопець скривився. У правій руці вона тримала давню гвинтівку системи «вінчестера», дерев’яні цівка та приклад якої були інкрустовані вишуканим різьбленням, а воронений ствол – викарбуваний стародавніми символами.  

– Микита? — він відпустив її руку і став навпроти неї. — Вибач, за той дзвінок. Я, мабуть, сильно налякала тебе, — зніяковіла вона, підібгавши губи.

– Я був тоді, справді, приголомшений такою новиною, але зараз не про це, — ніяково відповів він.

– Мені не варто було дзвонити йому, — вона опустила очі в підлогу.

– Зрозумій, він мені як брат і я просто дуже за нього хвилююсь, — він дивився прямо на неї.

– Я все розумію, тому буде краще, якщо я піду, — піднявши свій погляд, вона подивилася на хлопця.

– Я бачу, як він ставиться до тебе. Не знаю, що зробив той хлопець з тобою, але ми знайдемо спосіб, аби він відповів за свій вчинок, — засунувши руки в кишені штанів, впевнено сказав він.

– Я гадаю, не варто цього робити. Так, самій буде важко виховувати дитину, але гадаю, я впораюся, — дівчина намагалася виглядати впевненою, та в неї це погано виходило. Микита це чудово бачив, але не знав, як можна було допомогти дівчині.

У цей момент Дженні підняла рушницю, приклад притисла до правого плеча, пальцями опустила важіль вниз надіславши патрон в патронник, вказівний палець помістила на спусковий гачок й нахилила голову, закривши ліве око вона заглянула в мушку знаходячи свою ціль. Коли ціль була знайдена –натисла на курок й патрон вистрелив прямо в ціль.

– Прямо в яблучко, — задоволено посміхаючись, Дженні закинула рушницю собі на плече, розвернулася й пішла в протилежний бік, розчинившись в тумані.

Катю миттєво пронизав гострий біль внизу живота. Біль був настільки різким, що перед очима з’явилися темні кола. Вона схопилася за живіт і впала на підлогу.

– Катю, що з тобою? — хлопець підхопив дівчину за талію, щоб та не впала.

Дівчині було важко говорити. З її вуст зірвався стогін, хлопець побачив, як по внутрішній стороні стегна почала струмувати кров. Дівчина була в блакитній сукні, яка трохи піднялася, коли Микита підхопив її за талію. Маючи вже досвід він зрозумів, що зволікати тут не можна. Згадавши історію із працівницею компанії, він здогадався, що це геть не добрий знак, тому вирішив діяти швидко. Він одразу ж взяв її на руки й поніс до ліфта. Спустившись на підземну стоянку, підійшов до задніх дверей машини, відкрив їх та акуратно посадив дівчину на сидіння. Вона весь час трималася за живіт стогнучи від болю. Вона лягла на сидіння, коли хлопець зачинив задні двері машини й відчинивши передні, швидко пристебнув ремінь безпеки, вставив ключ у запалювання і повернув його. Машина замурчала, як кошеня, перемикнув передачу, автомобіль виїхав зі стоянки та попрямував у бік найближчої лікарні.