Карлос Руїс Сафон - Гра янгола

коло, звідки підіймалися кручені сходи, що губилися у височині. Я піднявся сходами й вийшов на майданчик, звідки відходили три тунелі. Я обрав той, що, як мені здавалося, приводив у самий центр структури, і наважився заглибитись у нього. Ідучи, я доторкався до сотень книг, які стояли до мене корінцями. Я відчув, як у мене проникають пахощі, що тут витали, і світло, яке пробивалося крізь щілини, падало від скляних ліхтарів, що були вставлені в дерев’яні конструкції, і мерехтіло в дзеркалах та між тінями. Я йшов хвилин тридцять, не обираючи собі шляху, аж поки дійшов до такої собі закритої кімнати, у якій стояли стіл і стілець. Її стіни були викладені з книжок і здавалися непроникними, за винятком вузенької щілини, яка створювала враження, що звідти хтось витяг книжку. Я вирішив, що це й буде новим місцем для «Кроків у небо». Подивився на обкладинку востаннє й перечитав перший абзац, уявляючи собі ту мить, коли, якщо так захоче доля, багато років по тому, як я помру й буду забутий, хтось пройде тим самим шляхом, яким пройшов я, і прийде в цю саму залу, щоб знайти невідому книжку, куди я вклав усе, що міг запропонувати. Я поставив її туди з таким відчуттям, що це я залишаюся тут. Саме тоді я відчув чиюсь присутність у себе за спиною й обернувся, щоб побачити чоловіка в чорному, який дивився мені у вічі.

21

Спочатку я не впізнав свого власного погляду в дзеркалі, одному з багатьох, які утворювали смугу світла вздовж коридорів лабіринту. Я бачив у дзеркалі своє обличчя та свою шкіру, але очі належали незнайомцеві. Каламутні, темні, наповнені лукавством. Я відвів погляд і відчув, як мені до горла знову підступає нудота. Сів на стілець, що стояв біля стола, і набрав повні груди повітря. Подумав, що, либонь, і лікар Тріас розвеселився б на думку, що ракова пухлина в моєму мозку, чи як він там це називає, вирішила завдати мені удару милосердя саме в цьому місці й надати честь стати першим громадянином Цвинтаря забутих письменників. Похованим разом зі своєю останньою й нещасливою книжкою, яка й звела його в могилу. Хтось натрапить на мене тут через десять місяців або десять років, а може, і ніколи. Великий фінал, гідний «Міста проклятих».

Здається, у мене тоді вихопився гіркий сміх, який прочистив мені мозок і повернув уявлення про те, де я є й чого сюди прийшов. Я вже хотів підвестися зі стільця, коли побачив ту книжку. То був досить грубий том, темний і без видимої назви на корінці. Він лежав на стосику ще з чотирьох книжок на самому краю столу. Я взяв його в руки. Палітурки, схоже, були оправлені в шкіру або в якийсь її замінник, темний не так від фарби, як від дотиків. Слова назви, як мені здалося, чимось випалені на першій сторінці обкладинки, були стерті й розмиті, але на четвертій сторінці можна було прочитати ту саму назву без труднощів.

«Lux aeterna»[22]

D. M.

Я припустив, що ініціали, які збігалися з моїми, позначали ім’я автора, але ніде в книжці не знайшов цьому підтвердження. Швидко перегорнув кілька сторінок і побачив, що в тексті чергуються щонайменше п’ять різних мов. Кастильська, німецька, латина, французька й гебрейська. Навмання прочитав один з абзаців – текст нагадав мені молитву, хоч і досить далеку від традиційної літургії, – і подумав, що ця книга може бути требником або молитовником. Текст був позначений цифрами, а деякі рядки були підкреслені, можливо, щоб указати на окремі епізоди або тематичні розділи. Чим довше я роздивлявся цю книжку, тим більше схилявся до думки, що вона нагадує мені про Євангелії та катехізиси моїх шкільних днів.

Я міг би піти звідти, вибрати якусь іншу книжку із сотень тисяч і покинути те місце, щоб більше ніколи туди не повертатися. Я майже повірив у те, що зробив саме так, коли усвідомив, що повертаюся назад тунелями та коридорами лабіринту з книжкою в руці, так, ніби це була комаха-паразит, що присмокталася до моєї шкіри. На якусь мить у мене в голові майнула думка про те, що книжка хоче втекти звідси більше, ніж я, і в якийсь спосіб спрямовує мої кроки. Зробивши кілька кіл і пройшовши кілька разів повз той самий четвертий том повного зібрання творів Ле Фаню[23], я опинився, сам не знаю як, перед сходами, що спускалися по спіралі, і, спустившись ними, знайшов дорогу до виходу з лабіринту. Я думав, Ісак чекає мене біля дверей, але не було жодного знаку його присутності, хоч я був майже переконаний, що хтось спостерігає за мною з темряви. Велике склепіння Цвинтаря забутих книжок було занурене в глибоку тишу.

– Ісаку! – покликав я.

Відлуння від мого голосу загубилося в сутінках. Я марно чекав кілька секунд, а тоді рушив до виходу. Синя сутінь, що соталася крізь склепіння, поступово розсмоктувалася, аж поки темрява навколо мене стала непроглядною. Пройшовши ще кілька кроків, я помітив слабеньке світло в кінці галереї й переконався в тому, що сторож залишив ліхтар під самими дверима. Я обернувся востаннє, щоб подивитися в темряву галереї. Потім потяг за важіль, який приводив у рух механізм із рейок та блоків. Гальма, які блокували засув, розтискалися одне за одним, важіль посунувся, і двері прочинилися на кілька сантиметрів. Я трохи розширив отвір, щоб протиснутися назовні. Через кілька секунд двері знову заскреготіли й зачинилися, клацнувши з гучним відлунням.

22

Мірою того як я відходив від того місця, відчував, як його чари розвіюються й мене знову опановують нудота й біль. Я двічі впав долілиць: уперше на бульварі Рамбла і вдруге, коли намагався перейти через Віа-Лаєтана, де малий хлопець допоміг мені підвестися й урятуватися з-під коліс трамвая. З великими труднощами я доплентався до дверей свого дому. Будинок цілий день був зачинений, і спека, та сама волога й отруйна спека, яка з кожним днем усе більше душила місто, плавала всередині у вигляді запилюженого світла. Я піднявся до кабінету у вежі й розчинив навстіж вікна. Легкий, майже невідчутний легіт віяв під небом, яким повільно сунули чорні хмари, роблячи кола над Барселоною. Я поклав книжку на письмовий стіл і сказав собі, що ще матиму час, щоб роздивитися її детально. А може, і не матиму. Можливо, мій час уже закінчився. І тоді ніщо вже не має для мене ваги.

У ті хвилини я ледве міг триматися на ногах і