Леонід Олександрович Сапожніков - Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової

зречення престолу стало для нас тяжкою втратою, — казав Гітлер у своєму колі. — З ним було б усе інакше. Але він нам іще згодиться.

Місія Шелленберга

У травні 1940 року вермахт вдерся до Франції. Французька армія та англійський експедиційний корпус були вщент розбиті за сорок днів. Уолліс Сімпсон зробила в це свій внесок: вона, за даними британської розвідки, передавала Ріббентропу відомості про настрої у французькій верхівці і про конфлікти між союзниками. Так вона металася Англії за те, що не стала королевою.

Віндзори не залишилися в окупованому Парижі, це був би остаточний розрив з Англією і кінець фінансових надходжень звідти. Вони переїхали до Португалії, попередньо подбавши, щоб їхню шикарну віллу в Булонському лісі було взято під охорону СС. У Лісабоні герцог дав інтерв’ю, в якому сказав, що Англія не зможе відбити німецьке вторгнення, отож для неї найкращий вихід — укласти мир з Німеччиною. Для Лондона це стало останньою краплею. З Віндзорами треба було терміново щось робити.

Про те саме думали і в Берліні. Гітлер хотів після окупації Англії повернути герцогу трон, а «сірим кардиналом» у статусі його радника зробити Ріббентропа. Що може бути краще за короля-маріонетку?!

Ріббентроп викликав керівника політичної розвідки Шелленберга й завів мову про герцога:

— Цей щирий і справжній друг Німеччини знаходиться в Лісабоні під суворим наглядом англійської Сікрет Сервіс. Він почувається як заарештований і прагне скинути ці кайдани. Треба допомогти йому перебратися до Іспанії, де опікуватися ним будемо ми та каудильйо Франко. Це можна влаштувати, наприклад, під час полювання поблизу португальсько-іспанського кордону.

— А чи хоче він до Іспанії? — спитав Шелленберг.

— Якщо він вагатиметься, ви переправите його туди силоміць, і потім він сам нам дякуватиме. Фюрер готовий для початку покласти на його банківський рахунок п’ятдесят мільйонів швейцарських франків...

Шелленберг вилетів до Лісабона. Передусім він здобув план вілли Віндзорів в Ешторилі, курортному передмісті столиці. Відтак за допомогою герцогині почав заміняти португальську прислугу своїми людьми. Проте головним сценарієм було не викрадення герцога, а його добровільна втеча до Іспанії під приводом полювання. А він вагався. Щоб зробити його рішучішим, агенти Шелленберга розбили вночі камінням вікна його будинку і поширили чутки, що це підступні дії англійської розвідки. Відтак герцогу доставили букет із запискою: «Бережіться провокацій SIS! Португальський друг, який зичить Вам добра».

Ця незграбна робота була марною: герцог знав, що в Сікрет Сервіс ідіотів не тримають. І тоді Шелленбергу надійшла з Берліна шифровка: «Готуйте викрадення!».

Цікаво, як би це виглядало? Якби викрали самого тільки герцога, англійці могли б затримати герцогиню і змусили б його повернутися. А якби викрали обох, то як би Уолліс пережила розставання з коштовностями та ексклюзивними сукнями? Хоча про їх цілість напевно подбав би її друг Ріббентроп...

Однак до викрадення не дійшло. Англійська розвідка засікла Шелленберга в Лісабоні, а безглузде биття скла показало їй, навіщо він тут. На віллі Віндзорів різко посилили охорону: ззовні португальську, всередині — англійську. Новий британський прем’єр Черчілль і Георг VI призначили герцога губернатором Багамських островів, і в Лісабон за подружжям прибув військовий корабель.

Шелленберг справедливо побоювався, що за провал операції фюрер відірве йому голову. У відчаї він наказав повідомити англійців, що корабель заміновано. Міну шукали і не знайшли, а вигадати щось іще Шелленберг не зміг. Герцог із герцогинею та їхнім багажем благополучно відплили в напрямку Карибського моря.

Шелленбергу дуже поталанило: Гітлер, дізнавшися про невдачу, не впав у традиційну лють. «Кишеньковий король» вислизнув з рук? Прикро, але не біда. Фюрер у ці дні вже націлювався замість Англії на Росію.

Від Багам до Парижа

Герцог гнівався, що його призначили «у третьосортну провінцію з чорним населенням» (негрів він, подібно до Гітлера, вважав нижчою расою). Але на Багамах зрозумів, що це райський куточок, де можна безтурботно кохати свою Уолліс. Клімат субтропічний, дуже м’який. У лісах сотні видів орхідей, у лагунах — рожеві фламінго. І тепле море: 25-30 градусів протягом усього року...

Обов’язки багамського губернатора були необтяжливі, й Віндзори мали можливість відвідувати Сполучені Штати Америки. Там за ними скрізь слідували, крім репортерів, агенти ФБР: відомству Гувера Уолліс була відома як агент Ріббентропа.

Одразу по війні подружжя повернулося до свого будинку в Булонському лісі й жило всі подальші роки у Франції. Молодшого брата Альберта, він же Георг VI, Девід побачив тільки 1952 року, коли був запрошений без герцогині на його похорон. Нова королева Єлизавета ставилася до дядечка стримано, але терпляче: у 1964 році вона привітала Девіда із сімдесятиріччям, а згодом запросила до Лондона разом із дружиною (!) на відкриття меморіальної дошки на честь його покійної матері — королеви Марії.

Про кохання Едуарда VIII до Уолліс складено пісні і знято фільми. Але ця історія завдала непоправної шкоди престижу британської корони. Король упродовж століть вважався священного особою, символом єдності нації — і раптом виявився грішною земною людиною.

До нього можна ставитися по-різному. Проте одна його заслуга безперечна: він довів, що король, що б там не казали, може одружитися з кохання.

Чого ми уникли

«З ним було б усе інакше»... Гітлер міг сказати те саме іншими словами: «Без неї (без Уолліс Сімпсон. — Авт.) було б усе інакше». Не з’явись Уолліс у Лондоні, королем Великобританії напередодні світової війни залишився б «щирий і справжній друг Німеччини». А британці з давніх-давен звикли до думки, що король говорить і діє від імені нації.

Згадаймо: коли 1 вересня 1939 року Гітлер напав на Польщу, Англія і Франція як її союзники оголосили Німеччині війну. Важко уявити, щоб Едуард VIII на це пішов. А якби війну формально було оголошено, то за першої можливості він уклав би з переможцем Франції мир. І навіть, цілком імовірно, став би союзником Гітлера, щоб гарантувати недоторканість британських колоній. Прем’єр-міністром замість Чемберлена був би призначений не Черчілль, а лідер британських фашистів Мослі. За таких обставин Сполучені Штати Америки й надалі б дотримувались нейтралітету: розбирайтеся, мовляв, самі у себе в Європі!

Ідеальна картина для Гітлера: можна сміливо «розширятися» на схід, маючи в тилу, на заході, не ворога, а друга. І почати, не марнуючи час, уже в 1940 році! При цьому СРСР не мав би підтримки з боку Англії та США. Не було б, зрозуміло, і ленд-лізу...

Парадоксально: затята прихильниця Гітлера позбавила його шансів на перемогу у війні й зумовила його загибель.