Хелена Хайд - Проклятий ректор і я, або Караоке в крижаній академії, Хелена Хайд

— Попроси це зілля для своєї подруги у ректора, дурепо! — випалила Ніна, стиснувши кулаки.

— Слухай, не гарячкуй! — заторохтіла я, вставши з місця і почав ходити туди-сюди. — Звісно, твоя ситуація жахлива. Але ж позбавлятися дитини так — це ще гірше!

— Ще гірше? — поперхнулась дівчина. — Що ти таке верзеш?

— Ніно, ти маєш народити!..

— Зовсім довбанулась? — прошипіла вона. — Народити? Коли до кінця навчання ще дофіга, батькові ця дитина в сраці не впала, а в мене самої немає взагалі нічого? Тільки надія на вступ на спеціальність, куди мамок, які тільки-но народили, брати не будуть!

— Але ж ти не перша студентка академії, яка завагітніла під час навчання, правда? І ось не вірю, що жодна з них не народжувала!

— Так-так, були випадки, чула! — нервово реготнула дівчина. — І такі зазвичай через вагітність завалювали навчання, важко здаючи сесії, тому що навчання магії вимагає повної фізичної віддачі, і завагітнівши, сильно слабшаєш, уже не можеш належним чином практикуватися, як і довгий час після пологів. Тож такі ось матері-героїні після закінчення академії хіба що клерками влаштовуються! А знаєш, що відбувається із самими дітьми, народженими студентками цієї академії під час навчання?

— Що відбувається?

— Адже ти не бачила тут яселок, правда? — шалено пробурмотіла вона. — Як і матусь із візочками. Бо якщо студентка мало того, що примудрилася завагітніти, маючи в арсеналі протизаплідне заклинання… так ще й вирішила при цьому народжувати… Коли дитина з'являється, в неї два шляхи. Перший — дитину відправляють до бабусі та дідуся, якщо вони взагалі здатні її виростити, і вішають їм на шию. Другий — якщо все ж таки бабуся і дідусь не здатні потягнути немовля, або батьків у молодої матусі зовсім немає — дитину влаштовують до дитячого будинку. А ти ж сама маєш здогадуватися, що таке дитячий будинок! Магічні здібності у дітей чарівників, звичайно, не твердий факт, але ймовірність, тому на усиновлення закордон багатеньким безплідним іноземцям їх не віддадуть. Навіть невідомо, чи потрапить така дитина до забезпеченої родини на виховання… та хоч до якоїсь родини! А студентка, звісно, після закінчення навчання може забрати дитину назад, якщо її не всиновлять до цього. Ось тільки чи багато вона зможе дати своїй дитині з не надто гарним робочим місцем за мірками магічної спільноти? Адже навчання через вагітність полетить у трубу, не забувай! І навіть якщо вона дитину таки забере, ось уяви собі те життя, яким вона зі своєю дитиною житиме — самотня, не здатна забезпечити ні себе, ні дитину…

— Ось тут ти не маєш рації, Ніно, — перебила я, вставши перед дівчиною на коліна і взявши її руки в долоні. — Ти боїшся другорядного, бідності. Але хіба це найважливіше? Знаєш, як каже моя тітка Авдотья каже? Бідність — це зовсім не страшно! Якщо бог дасть дитину, то дасть і на дитину. Дасть бог зайчатко — дасть і травичу!

— Тобто, ти пропонуєш мені шпурнути свою дитину на клумбу і сказати: «Йди пасись?», — прогарчала дівчина, пропалюючи мене лютим поглядом. — Не буває такого! І ніхто нікому нічого просто так у цьому житті не дасть! Або ти здатна сама гідно забезпечити свою дитину і маєш право її народжувати, або не готова і не маєш! Бо якщо бездумно плодити злидні, дитина тобі за це спасибі не скаже!

— Ну що ти таке кажеш? — охнула я, відступивши від неї. — Звичайно, дитинка буде вдячний тобі за життя, навіть якщо ви житимете в бідності і…

— Геть тупа? — затинаючись, проскрипіла зубами Ніна. — Ось зовсім тупа, так? Знаєш, як це рости в бідній родині без батька? З однією тільки матір'ю, яка народила тебе, залетівши якось п'яною ще до шкільного випускного? Ну і ще з дідусем та бабусею — алкашами, яким взагалі начхати що на твою матір, що на тебе, бо вони й імена вже свої насилу згадують? І тому все твоє довбане життя матуся вешталася з тобою дешевими орендованими квартирами. Коли немає грошей ні нормально поїсти, ні одягтися, тому носиш обноски, куплені на паскудних секондах в найдешевший день, і навіть часто харчуєшся недоїдками. Причому... все ж таки хотіла собі особисте життя влаштувати! І ось уяви, просто уяви, коза ти тупа: орендована кімната, всього одне велике ліжко, на якому спиш ти і твоя мати. А коли в неї з'являється черговий мужик… то він теж там спить. І ти ось лежиш серед ночі і бачиш, як твоя мати, валяючись зі своїм коханцем на другій половині цього ж ліжка, активно з ним шпекається. А ти вдаєш, що спиш і сама намагаєшся уявити, ніби нічого цього не бачиш. Раз за разом. До того, як у твоєму житті не з'являються люди в чорних костюмах, які заявляють, що в тебе магічні здібності, і ти після школи поїдеш вчитися в академію магії — далеко-далеко, подалі від цього триндеця. Причому зауваж, мені ще пощастило з академією магії! Бо інакше довелося б тільки самій тікати з дому, вештатися в сумнівних компаніях, спробувати втекти з цієї пародії на родини в ранній шлюб, який, скоріш за все, був би тим самим «з одного пекла до іншого». І цілком імовірно — повторити долю матусі! Тому зараз, коли я потрапила до казки з академією магії, яка дала мені шанс на краще майбутнє, я не збираюся просирати його і все одно стрибати головою в лайно через «право зиготи на життя». Тож спочатку закінчу навчання за фахом, який збираюся обрати, влаштуюсь на перспективну роботу в органах міністерства магії, чогось досягну, і лише потім подумаю про дитину. Причому неважливо, чи захочу я її, саме вийшовши заміж, чи ж народжу просто для себе, будучи вже самостійною жінкою, здатною забезпечувати цю дитину. А зараз — ну в сраку. Ось просто в сраку. Зрозуміла мене, Марічко? Тож запхай собі глибше в дупу це овече мекання своєї тупої скрєпно-ватної тітки, покажи, що пам'ятаєш якісь вчинки, і випроси для мене це зілля у ректора. Второпала?