Жюль Верн - Таємничий острів

— А якщо зварити з нього суп, на що він буде схожий?

— На шматок чудової яловичини, — відповів Герберт.

— Ну, від нього більше нічого й не потрібно, — зауважив моряк.

Під час цієї експедиції колоністи бачили диких кабанів, які, одначе, й не намагалися напасти на них; здавалося, що в цьому лісі не загрожує зустріч з небезпечними хижаками, як раптом у густій хащі — побачив за декілька кроків від себе на нижніх гілках дерева волохатого звіра, який здався йому ведмедем, і почав тварину замальовувати. На щастя для Гедеона Спілета, його натурник не належав до грізного сімейства «стопоходячих» — виявилося, що це звичайний коала, відомий також під ім’ям «лінивця», добродушний звір завбільшки з великого собаку, покритий кошлатим хутром бурого кольору і забезпечений довгими міцними пазурами, що дозволяють йому лазити по деревах; — він харчується листям. Коли встановили, що за звір служить натурою Гедеонові Спілету, який продовжував під час обговорення питання працювати олівцем, художник стер зроблений під начерком напис: «Ведмідь» — і зазначив замість нього — «Коала». Потім всі вирушили далі.

О п’ятій годині вечора Сайрес Сміт подав сигнал до відпочинку. До цього часу колоністи уже вийшли з лісу і були біля підніжжя могутніх відрогів, що служили підступами до гори Франкліна зі сходу. За кількасот кроків від місця зупинки протікав Червоний струмок, отже вода знаходилася близько.

Колоністи негайно взялися влаштовувати собі притулок. За якусь годину на галявині лісу у затінку дерев виріс курінь з гілок, переплетених ліанами і вкритих шаром глини. Геологічні пошуки відклали до наступного дня. Приготували вечерю; розклали перед куренем яскраве багаття, засмажили на рожні дичину, а о восьмій годині вечора мандрівники вже спали солодким сном, тільки один сидів біля вогнища і підтримував його на той випадок, якщо неподалік блукає який-небудь небезпечний звір.

Наступного дня, 21 квітня, Сайрес Сміт у супроводі Герберта вирушив на пошуки тієї височини давньої формації, де він знайшов зразки залізних руд. Виявлені ним поклади, що виходили на поверхню землі, розташувалися біля підніжжя одного з північно-східних відрогів. Легкоплавка руда, багата на залізо, цілком підходила для того способу обробки, який планував застосувати Сайрес; спосіб цей, названий каталонським, у спрощеному вигляді широко застосовують на Корсиці.

Справжній каталонський спосіб вимагає спорудження великих плавильних печей і тиглів; руда і вугілля закладаються в піч шарами, що чергуються, перетворюються на метал і звільняються від шлаку. Але Сайрес Сміт, прагнучи уникнути громіздких процесів, вирішив просто скласти руду і вугілля величезним кубом і в середину його нагнітати за допомогою міхів струмені повітря. Мабуть, такий же спосіб застосовували колись біблійний Тувалкаїн і перші металурги населеного світу. І те, що вдавалося праонукам Адама, що досі давало позитивні результати у краях, багатих на залізну руду і паливо, безумовно, можна було зробити і на острові Лінкольна.

Вугілля наші металурги добули без зусиль біля свого табору — з родовища, яке лежало на поверхні землі. Руду розкололи на дрібні шматки і вручну очистили від грудок землі та піску. Потім шарами, що чергувалися, насипали велику купу вугілля і руди, як складають дрова вуглярі, коли перепалюють їх на вугілля. Під дією повітря, що нагнітається міхами, вугілля в цій купі перетворювалося на двоокис, а потім на окис вуглецю, що, впливаючи на окис заліза, забирав з нього кисень.

Сайрес Сміт зробив для цього все належне. Біля насипаної купи руди і вугілля встановили міхи, зроблені з тюленячих шкір; повітря виходило з міхів через трубку, зроблену з вогнетривкої глини, — трубку цю спеціально виготовили й обпалили в гончарній печі. Запрацював механізм міхів, що складався з рухливої рами, саморобної мотузки та противаги, і негайно з трубки вирвався сильний струмінь повітря; піднімаючи температуру купи, що прожарюється, воно сприяло також хімічному процесу утворення заліза при взаємодії руди і вугілля.

У самоучок-ковалів, зрозуміло, не було ковальського молота, але вони знайшли вихід за прикладом своїх побратимів, металургів первісного суспільства.

Робота була складна. Від колоністів вимагалося багато терпіння і кмітливості, щоб впоратися з нею. Але, нарешті, вони здобули перемогу й одержали залізну крицю з корявою губчатою поверхнею; це залізо ще треба було проковувати, щоб зняти з нього кірку шлаку, що приварився. У самоучок-ковалів, зрозуміло, не було ковальського молота, але вони знайшли вихід за прикладом своїх побратимів, металургів первісного суспільства, зробивши те, що й вони.

Першу залізну чушку прив’язали до держака, і вона послужила молотом; цим молотом взялися кувати на гранітному ковадлі крицю й у такий спосіб одержали залізо грубого кування, але придатне для різних виробів.

І ось після важкої праці 25 квітня викували кілька залізних болванок, а згодом їх перетворили на інструменти — щипці, кліщі, кирки, ломи, і т. д. Пенкроф і Наб назвали їх справжнім скарбом.

Одначе більше користі, ніж чисте залізо, могла дати сталь. Сталь — це сполука заліза і вуглецю, яку одержують подвійним способом: або з чавуну, очищаючи його від надлишку вуглецю, або із заліза, додаючи до нього відсутній вуглець. У першому випадку з чавуну одержують натуральну або пудлінгову сталь, а шляхом додавання до чистого заліза вуглецю — томлену сталь.

Саме таку сталь Сайресу Сміту і хотілося виплавити, тому що він уже мав чисте залізо. І він домігся цього, переплавивши залізо разом з товченим вугіллям у тиглі з вогнетривкої глини.

Сталь піддається і гарячій і холодній обробці. Під умілим керівництвом Сайреса Сміта Наб і Пенкроф наробили сокир, загострили їх, доки не почервоніли, і занурили в холодну воду; сокири чудово загартувалися.

Ковалі виготовили, — зрозуміло, грубо, — леза для рубанків, сокири, сокирки, сталеві смуги, пилки і теслярські ножиці, кирки, заступи, ломи, молотки, цвяхи і т. ін.

П’ятого травня перший «металургійний період» закінчився, і ковалі повернулися до Нетрів, а незабаром, почавши нові роботи, вони опанували нові навички й одержали право називатися майстрами й інших ремесел.

РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ

Друге обговорення питання про житло. — Фантазії Пенкрофа. — Дослідження північної частини острова. — Північний бік плоскогір’я. — Змії. — Далекий бік озера. — Занепокоєння Топа. — Топ кидається в озеро. — Битва під водою. — Дюгонь

Настало 6 травня — день, що відповідає 6 листопада в країнах Північної півкулі. Уже кілька днів небо супилося, час було готуватися до майбутньої зимівлі. Особливого похолодання, щоправда, не спостерігалося; якби на острові Лінкольна мали стоградусний термометр, він показував би середню температуру десять — дванадцять градусів вище нуля. таке явище не повинно нас дивувати, адже острів Лінкольна, можливо,