Джо Аберкромбі - На лезі клинка

Він підвівся з насупленим виразом, готовий рушити услід за маршалом Варузом.

— Ти куди? — запитав Джезаль.

— Подалі звідси, — кинув Вест через плече. — 3 мене досить.

— Тобто?

Вест зупинився й обернувся до нього.

— Як би вражаюче це не звучало, але у світі є проблеми серйозніші.

Джезаль стояв з відкритим ротом, дивлячись, як Вест крокує з двору.

— Та хто ти взагалі такий? — крикнув він услід Весту, коли впевнився, що той пішов. — Чорт, чорт!

Він захотів копнути колоду ще раз, але вчасно спохопився.

Джезаль повертався до квартири у кепському настрої, а тому оминав шумні райони Аґріонта, притримуючись тихих вуличок і садків, які лежали в стороні від Алеї Королів. Він ішов, гнівно втупившись у ноги, щоб ні в кого зі знайомих не виникло бажання з ним розмовляти. Однак удача була не на його боці.

— Джезалю!

Це був Каспа, котрий гуляв зі світловолосою дівчиною в дорогій одежі. З ними була сувора на вигляд жінка середніх літ, — безумовно, гувернантка дівчини абощо. Вони помилуватися якоюсь невеличкою скульптурою у непримітному дворі.

— Джезалю! — ще раз гукнув Каспа, махаючи над головою капелюхом.

Діватися було нікуди. Він зобразив на лиці сяку-таку подобу посмішки і рушив в їхній бік. Бліда дівчина всміхнулася, коли Джезаль наблизився, але хай там як, а він не відчув до неї симпатії.

— Знову фехтував, Лютаре? — безглуздо запитав Каспа.

Джезаль стікав потом і тримав пару клинків для фехтування. Всі знали, що він кожного ранку фехтує. Не треба мати витончений розум, щоб вловити тут зв’язок, з чим Каспі не пощастило, адже клепки йому явно бракувало.

— Так. Як ти здогадався?

Джезаль не планував так різко обривати бесіду, а тому додав силуваний смішок, і за мить на обличчях дам знову засяяли посмішки.

— Ха-ха! — засміявся Каспа, який був завжди готовий стати мішенню для жартів. — Джезалю, дозволь відрекомендувати тобі мою кузину, леді Арісс дан Каспу. А це мій командир, капітан Лютар.

Так от яка вона, ця знаменита кузина. Одна з найбагатших спадкоємиць Союзу, з чудової сім’ї. Каспа постійно розпинався про те, яка вона красуня, але Джезалю леді Арісс дан Каспа видалася блідою, худою і хворобливою.

Вона мляво всміхнулась і подала йому свою кволу, бліду руку. Він якомога недбаліше торкнувся її губами.

— Дуже приємно, — пробурмотів він без будь-якого задоволення. — Прошу вибачити мій вигляд, я щойно з тренування.

— Так, — писнула вона високим, пронизливим голосом, як тільки впевнилась, що він закінчив говорити. — Я чула, ви чудовий фехтувальник. — Поки вона шукала, що сказати, повисла пауза, аж нараз її очі засяяли. — Скажіть, капітане, фехтування справді дуже небезпечне?

Яка банальна нісенітниця!

— О ні, міледі, ми тренуємось лише затупленими клинками.

Можна було розказати більше, але Джезаль повважав, що це не вартує його зусиль. Потім він кволо всміхнувся, і вона також. Бесіда зависла над безоднею.

Джезаль вже збирався відкланятись, оскільки тему фехтування, очевидно, було вичерпано, але Арісс відрізала йому шлях до відступу, знайшовши інший предмет для розмови.

— А скажіть мені, капітане, чи справді на Півночі буде війна?

Її голос майже зовсім стих під кінець речення, але гувернантка не зводила з неї схвального погляду, безперечно, задоволена розмовними навичками своєї підопічної.

А нехай тобі.

— Мені здається… — почав Джезаль.

На нього очікувально дивилися світло-блакитні очі леді Арісс.

«Блакитні очі — абсолютна херня», — вирішив він.

Джезаль розмірковував, у чому вона більший неук — у фехтуванні чи в політиці?

— А як ви вважаєте?

Опікунка ледь нахмурила брови. Леді Арісс, здавалось, захопили зненацька, і вона трохи зашарілась, підбираючи слова.

— Ну, е-е… так би мовити… Я впевнена, що все… буде добре?

«Дякувати долям, — подумав Джезаль, — ми врятовані!» Пора було вшиватися звідси.

— Звичайно, що все буде добре. — Він витиснув із себе ще одну посмішку. — Було дуже приємно з вами познайомитись, але побоююсь, що скоро у мене служба, тож доведеться вас покинути. — Він вклонився з холодною формальністю. — Лейтенанте Каспа, леді Арісс.

Каспа, як завжди, дружньо поплескав його по плечу. Його нетямуща, сухорлява кузина невпевнено усміхнулась. Гувернантка спохмурніла, коли він проходив повз, але Джезаль не надав цьому уваги.

Він прибув до Осередку лордів саме в той час, коли члени ради поверталися з перерви на обід. Джезаль привітався з вартою у вестибюлі стриманим кивком, а тоді рушив через велетенські двері центральним проходом. Поки Джезаль добирався попри вигнуту стіну до свого місця за високим столом, безладна колона найвельможніших людей королівства наступала йому на п’яти, сповнюючи лункий простір човганням кроків, бурчанням і перешіптуваннями.

— Як фехтування, Джезале?

Це був Джеленгорм, котрий вперше явився завчасно і користався з нагоди, щоб потеревенити перед приходом лорд-камерґера.

— Бувало й краще. А ти як?

— О, я чудово провів час. Мені поталанило зустріти ту кузину Каспи, як її… — Він спробував згадати ім’я.

Джезаль зітхнув.

— Леді Арісс.

— Так, точно! Ти її бачив?

— Так трапилось, що я на них щойно наткнувся.

— Ух! — вигукнув Джеленгорм, стиснувши губи. — Хіба вона не шикарна?

— Угу.

Джезаль знуджено відвернувся, дивлячись, як повільно займають свої місця вельможі в оздоблених хутром шатах. Точніше, він дивився на вибірку з їхніх найменш улюблених синів та найнятих речників. Нині мало хто з магнатів являвся на Відкриту Раду особисто — хіба якщо мав якусь істотну скаргу. Багато хто навіть не присилав когось замість себе.

— Клянуся, вона одна із найшикарніших дівчат, яких я бачив у житті. Я знаю, що Каспа постійно її хвалить, але хіба таке опишеш словами.

— Угу.

Члени ради почали розсідатись по своїх місцях. Осередок лордів мав форму театру, де місце глядачів займали головні шляхтичі Союзу, і сиділи вони великим півколом на з’єднаних лавах, розділених по центру проходом.

Як і в театрі, деякі місця були кращими за інші. Найменш впливові люди сиділи позаду, в глибині зали, а впливовість присутніх зростала з наближенням до переду. Перший ряд відводився для голів наймогутніших родин або тих, кого вони присилали натомість. Представники з Півдня, із Дагоски і Вестпорта, сиділи зліва, найближче до Джезаля. Віддалік справа знаходилися представники з Півночі та Заходу — з Енґлії та Старикланду. Більшість місць посередині призначалася старій шляхті Міддерланду — серця Союзу. Справжнього Союзу, як вважали вони. І як вважав сам Джезаль.

— Який стан, яка грація, — захоплено щебетав Джеленгорм, — яке прекрасне волосся, яка молочно-біла шкіра, які дивовижні блакитні очі!

— І така купа грошей.

— О так, і це теж, — усміхнувся здоровань. — Каспа каже, що його дядько навіть багатший за батька. Тільки уяви собі! І в нього усього одна дитина. Вона отримає всі марки до