Оксана Кісь - Українські жінки у горнилі модернізації

рад коливалася від мінімум 6,74 % (H-Бузький район) до максимум 13,45 % (Володимирський район).

Утім, це був не єдиний момент ідеального втілення «радянського фемінізму». Унікальність жінвідділів, що входили в орбіту Одеси, полягала у цілеспрямованому і послідовному встановленні адекватних відносин з партійним керівництвом (а це було загальнодержавне протистояння, своєрідним винятком був лише Донбас). Для цього регіону характерна відсутність проблеми «радянізації» жінвідділів — аж до «чвари з губздравом». Зазвичай жінорганізатори надто тісно співпрацювали з радянськими установами, в тому числі на рівні сумісництва керівних посад, але одеські комуністки відтворювали ідеал — суто партійне керівництво. В інших регіонах, наприклад, голова жінвідділу часто водночас очолювала відділ виконавчої влади з охорони здоров’я і відтак суто фізично вже не могла контролювати інші питання роботи жінвідділу, наприклад перекваліфікування та працевлаштування безробітних пролетарок. Етнічний чинник також відігравав суттєву роль у питаннях активізації жіноцтва: приміром, в Одеському окрузі наприкінці 1924 р. явка німкень на вибори по Енгельсовському становила 8 % (500 німкень). І річ була не лише в тому, що «робота гальмується через відсутність працівників, які володіють німецькою мовою». Сама традиційна закритість великих фермерських господарств, де жили ці жінки, знижувала вплив на них ідей і практик гендерної рівності.

Підбиваючи підсумки радянського експерименту в 1920-х роках, слід визнати, що популярне серед більшовиків гасло «Що неможливо перемогти — слід очолити» в жіночому питанні повністю спрацювало. Так чи інакше, усю громадську активність, що була спрямована на заснування різних інституцій для покращення життя жінок, жінвідділи взяли під контроль, як мінімум зробили її підзвітною. Утім, невдовзі й самі жінвідділи розчинились у партійній вертикалі влади.

У той самий час «радянський фемінізм» не пустив коріння там, де не було попередньо створених соціальних передумов — де за імперських часів не розвинувся рух ліберальних феміністок (Донбас, Дніпропетровщина, Запоріжжя); не сталося й помітного прориву в так званих «фемінних регіонах», де фактично було закріплено досягнення попередниць.

Радимо почитати

1. Вороніна М. С. Мешканки міст Харківської губернії: гендерна дискримінація та динаміка змін (1861–1917 рр.) [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www.womenhistory.org.ua/images/texty/Voronina_dyser_0.pdf

2. Вороніна М. С. Порівняння гендерно-ментальних особливостей Одещини та Чернігівщини (1900—1930-ті) [Електронний ресурс] — Режим доступу: // Нові сторінки історії Донбасу: збірник статей. Кн. 21/ Головний редактор — З. Г. Лихолобова, д. і. н., проф. Упорядник та відповідальний за випуск — О. В. Стяжкіна, д. і. н., проф. — Донецьк, ДонНу, 2012. — C. 278–284. http://www.nbuv.gov.ua/oldJrn/Soc_Gum/Nsid/2012_21/texts/c278-284.pdf

3. Гендерное равноправие в России. Материалы международной научной конференции, посвященной 100-летию Первого Всероссийского женского съезда 1908 года. 21–23 марта 2008 г. Санкт-Петербург. — СПб.: Алетейя, 2008.

4. Іващенко І. В. Державна політика у сфері боротьби з соціальними аномаліями періоду НЕПу (1921–1928 рр.): досвід, протиріччя, уроки (за матеріалами Півдня України). 07.00.01 — історія України: дис. канд. істор. наук. — ДНУ. — Дніпропетровськ. — 2003. — 206 с.

5. Карпова Г. Г., Ярская-Смирнова Е. Р. Символический репертуар государственной политики: Международный женский день в российской прессе, 1920–2001 гг.// Социальная история. Ежегодник. Женская и гендерная история. — М.: РОССПЗН, 2003. — С. 488–509.

6. Кушнір Л. В. Діяльність жіночих рад Донбасу (1920–1933 рр.) дис. канд. іст. наук: 07.00.01 / Кушнір Людмила Володимирівна. — Донецьк, 2009. — 266 с.

7. Нариси повсякденного життя радянської України в добу непу (1921–1928 рр.)/ Відп. ред. С. В. Кульчицький: В 2 ч. — Ч. 1. — К. : Інститут історії України НАН України, 2009. — 445 с.

8. Чикалова И. И. Арманд и А. Коллонтай: Феминизм, коммунизм и женский вопрос в послереволюционной России [Електронний ресурс] / Материальї международной научной конференции [Алек-сандра Коллонтай: теория женской змансипаци в контексте российской гендерной политики], (Тверь, 11 марта 2002 г.) / Под ред. В. И. Успенской. — Тверь, 2003. — Режим доступу: http:// tvergenderstudies.ru/main.php

9. Юкина И. И. Александра Коллонтай и русский феминизм // Материалы международной научной конференции [Александра Коллонтай: теория женской змансипации в контексте российской гендерной политики], (Тверь, 11 марта 2002 г.)/ Под ред. В. И. Успенской. — Тверь, 2003. — Режим доступу: http://tvergenderstudies.ru/main.php

10. Юкина И. И. Женское движение России, ценз пола и суфражизм // Гендерная реконструкция политических систем / Редакторы-составители сборника: Степанова H. М., д. и. н., Кириченко М. М., к. с. н., Кочкина Е. В. — СПб.: ИСПГ-Алетейя, 2003.

Розділ 6

«Нова радянська жінка»: гендерна політика радянської влади у 1930-х роках

Марина Вороніна

Індустріалізація — жіноча справа?

Жінки, як і всі громадяни УСРР, опинилися у вирі індустріалізації та колективізації, волею-неволею стали частиною цих процесів, що докорінно змінювали їхнє життя. Радянська влада розглядала жіноцтво як значний людський ресурс, який слід було мобілізувати для реалізації масштабних амбіційних планів комуністичного будівництва.

Дуже мала активність жінок у роботі з боротьби з прогулами… Дружина робітника може допомогти деяким від пияцтва та прогулів. Було б корисно й добре, якщо б до майбутнього року ми досягли того, щоб дружина робітника ближче б ознайомилася з виробництвом, де працює її чоловік, із завданнями, які стоять перед цим виробництвом… Тоді, коли треба буде підтягнути прогульника, дружина робітника може у своїй родині створити обстановку, щоб відчувалось презирство до прогульника. У нас цього нема…

Зі стенограми святкового засідання з нагоди 8 березня 1928 р.

На тлі загалом низького рівня освіти жінок гостро постало питання активізації агітаційно-пропагандистської роботи серед жінок з тим, щоб вони чітко розуміли політику партії, поставлені нею цілі і завдання і не просто терпляче зносили усі «тимчасові труднощі», а й завзято брали участь у здійсненні накреслених партією планів. «Ось підіть ви у черги, а багато хто буває в чергах, — там ви почуєте ці чутки, плітки, казки, а відповісти на них ми не завжди вміємо, тому що не розуміємо й не знаємо через нашу темність і невігластво політики Партії не вміємо пояснити, чому немає хліба», — жалілася столична партійна еліта. В цілому ставлення партійної верхівки до жіноцтва як до окремої соціальної групи залишилось незмінним — голова Окрвиконкому т. Буценко традиційно проголосив: «Хай живе єдиний міцний фронт товаришів пролетарів та жінок». З іншого боку, на повсякденному рівні партійці все ще сприймали суспільні ролі та функції чоловіків і жінок як різні, взаємодоповнювальні. Навіть наприкінці 1920-х років, після того, як радянська влада підтвердила і закріпила різноманітними законодавчими актами рівність між статями, а подекуди навіть застосовувала позитивну дискримінацію, у політичних промовах і публікаціях все ж простежувався гендерний розподіл обов’язків.

Я — працюю біля верстату, слідкую за внутрішньою роботою свого виробництва, розширюю його, а ви жінки, повинні слідкувати там, де черги, де в