Олександр Юрійович Есаулов - Таємниця Великого Сканера, Олександр Юрійович Есаулов

будинок, у якому була станція відправлення. У будинку, вікна якого виходили на станцію, в квартирі на третьому поверсі, Супермаршал організував штаб. Мешканців квартири вигнали, сказали, щоб ті поверталися тільки після закінчення бою. Заражені навіть не писнули, просто підвелися й пішли на вулицю. Супермаршал викликав командирів підрозділів.

— Слухати мою команду. Перша рота атакує лівий бік, друга — центральний вхід, третя — заходить справа.

— А хто атакує тил? — запитав молоденький офіцер.

На нього зацитькали, і він збентежено вмовк.

— Тил? — Супермаршал наморщив чоло у важкому роздумі. — Ах, так... Звичайно! Тил атакує четверта рота.

— Але в нас їх тільки три, — і далі надокучав Супермаршалу офіцер.

— Як три? А четверта? Повинна бути й четверта, раз у будинку чотири боки! — Супермаршал невдоволено глянув на командира батальйону.

— Але в батальйоні завжди тільки три роти, а по тривозі підняли один наш батальйон, — виправдовувався той.

— Дивовижна тупість! — сказав Супермаршал. — Як можна мати в батальйоні три роти, коли в будь-якого будинку — чуєте? в будь-якого! — завжди чотири боки! І що накажете зараз мені робити?

— З кожної роти взяти по взводу та організувати тимчасову четверту роту — сказав той самий невгамовний офіцер.

— Гарна пропозиція, — кивнув Супермаршал і наказав командирові батальйону: — Виконуйте. А вам, — Супермаршал повернувся до молодого офіцера, той виструнчився, сяючи усмішкою на молоденькому обличчі та очікуючи як мінімум присвоєння позачергового звання, — а вам десять діб гауптвахти!

— За що?! — витягнулося обличчя в офіцера.

— Щоб не ставили дурнуватих запитань! Розумний надто! — відрубав Супермаршал.

Після цих слів двері станції відправлення зненацька розчахнулися, і з них ринув потік реалітів, які щільним вогнем з автоматів пробивали собі шлях до волі.

Розділ 19

— Знаєш, Кадиме, Рикпет, Васла й Шаната тут, у столиці.

— Як це? — Кадим аж підскочив. — і ти про це говориш так спокійно? Ходімо негайно до них! Я тут божеволію від занепокоєння, а ти говориш про це в останню чергу! Я тебе поб’ю, слово честі! Ти справжній барбос!

— Не поспішай, Кадиме, не поспішай... — і він розповів сумну історію про перетворення друзів на байдужих заражених.

Флеш здивовано похитував головою. Кадим був неприємно вражений оповіданням Дроника, але наприкінці вигукнув ще голосніше:

— Якщо все так, як ти розповідаєш, я тим більше хочу їх бачити! їм же потрібна допомога, ти що, не розумієш?

— Добре, Кадиме, — слухняно й сумно мовив Дроник, — ходімо, я тебе відведу. Але це не все. Флеш, — він кивнув на господаря квартири, — припустив, що ніякого Х-вірусу не існує, а лабораторії придумав Великий Сканер: випускає пару, щоб чайник не розірвало.

— Яка пара? До чого тут чайник? — здивувався Кадим.

— Агов, куди ви зібралися? — Флеш став у них на шляху. — Хлопці, так не годиться! Дронику, ти, напевно, забув, звідкіля втік? Якщо Брейк і справді шпигун Директора планети, то тебе зараз шукає вся поліція столиці! А вона вміє дуже добре шукати, повір мені!

Дроник посміхнувся:

— А Кадима шукає?

— А до чого тут Кадим?

— Так, ні до чого.

І тут Дроник зник, перетворився на блакитну хмарину, з якої виникла... В’ю Соник.

— Ах, Флешу, я так за тобою скучила, — сказала В’ю і полізла обійматися.

Флеш нервово ковтнув і відштовхнув невідому дівчину.

— Отакий ти... Не буду з тобою обійматися! Подумаєш, не такий ти вже і красунчик...

В’ю негайно зникла, а замість неї в кімнаті з’явився другий Флеш.

— Отут щойно була В’ю, куди вона поділася? Це ти її сховав? Відповідай, як тебе там?! — ЛжеФлеш схопив справжнього за грудки.

Ошелешений Флеш лише кліпав очима. Його, здавалося, паралізувало. Нарешті й лжеФлеш зник, а в кімнаті знову з реготом з’явився Дроник.

— Бачив би ти себе зі сторони, Флешу! Я вже злякався, що очі в тебе перелізуть на потилицю, а щелепа вдариться об підлогу!

— Як це в тебе виходить? Навчи! Та ми з тобою...

— Навчити не можу, бо сам не знаю, як це все відбувається. Просто я переходжу в формат чистої цифри, а з неї можна побудувати що завгодно, адже з чистої цифри складається все. Навчитися цього не можна. Мене в дитинстві блискавкою вдарило, після того все й почалося.

— Отетеріти можна... — Флеш досі ще не міг отямитися після демонстрації можливостей гостя.

— Дронику, перестань приколюватись! Про який чайник ти щойно говорив і до чого тут Х-вірус?

У розмову вступив Флеш:

— Бачиш, Кадиме, я подумав, що Х-вірус, лабораторії, зразки — це все величезна провокація, яку вигадав Директор Планети, щоб відволікти увагу реалітів від справжньої причини, з якої вони перетворюються на заражених. Повір мені, для такого припущення є вагомі підстави.

— Он як...

— Тож уся справа ще більше заплуталася.

— Але я все одно хочу подивитися на своїх друзів! — сказав Кадим. — Тому ми йдемо.

Дроник на ходу прийняв подобу В’ю Соник і ніжно попрощався:

— Я пішов, коханий! — і витяг у трубочку губи та послав поцілунок.

Флеш затрусив головою, замахав руками, ніби зустрівся з жахливою примарою. Друзі зареготали й вийшли з дому. Дорогою без пригод не обійшлося. Гострі очі Дроника помітили Брейка, що поквапливо йшов назустріч.

— Цього ще бракувало, — пробурмотів Дроник.

— Що? — не зрозумів Кадим.

— Не заважало б за ним простежити.

Дроник озирнувся; поруч нікого не було, й він миттю перетворився на Васлу.

— Це... як його... Ну... Словом, треба за цим отой... простежити, — Васла кивнув на Брейка, який проходив повз них іншим боком вулиці.

— А хто це?

— Ну... словом...

— Перестань нукати, бо отримаєш по шиї! Теж мені, геній перевтілень!

— Це Брейк.

— А... Той самий зрадник?

— Атож.

— Добре, ходімо.

Вони поквапилися за глюком.

— Виходить, так, — не відриваючи погляду від шпигуна, сказав Дроник, — я зараз залізу до нього в кишеню, а ти йди за ним. Якщо він куди-небудь зайде, відійди вбік і чекай, поки вийде. Не дуже світися. В поліції є різні глюки. Є дуже навіть не дурні, як і цей самий Брейк. Ну, а я весь час буду в нього в кишені. За першої ж нагоди звідтіля вилізу,