Сюзанна Кларк - Піранезі, Сюзанна Кларк

а всередині темної плями виднівся світліший, незабруднений квадратик, у який ідеально стала основа підсвічника.

— Зосередьтеся на свічці, — промовив Кеттерлі.

Так я і зробив.

Але водночас я думав про той блідий квадратик у темній плямі та про свічник, що пасував до нього. І саме тоді до мене дійшло, що Кеттерлі бреше. Свічка вже багато, багато разів стояла саме на тому місці, а він знов і знов проводив цей ритуал. Він досі вірив. Досі вважав, що може досягти іншого світу.

Я не боявся — просто ні у що не вірив і потішався. А ще почав перебирати в голові запитання, які можна буде поставити йому після ритуалу, щоб викрити його нечесність.

Він вимкнув світло в будинку. Стало темно — тільки на підлозі горіла свічка, та ще крізь жалюзі проникала жовтогаряча імла від ліхтарів надворі.

Кеттерлі став трохи позаду мене й наказав не зводити погляду зі свічки. Тоді почав наспівувати мовою, якої я досі ніколи не чув. Зважаючи на її подібність до валлійської та корнської, я припустив, що це бритська. Гадаю, якби я не встиг розгадати його таємницю раніше, то здогадався б тоді. Він наспівував із упевненістю, з жаром, неначе цілковито вірив у те, що робив.

Я кілька разів почув ім’я «Аддедомар».

— Тепер заплющте очі, — наказав Кеттерлі.

Я так і зробив.

Знову співи. Якийсь час я тримався на втісі від того, що розгадав його таємницю, але відтак почав знуджуватися. Він остаточно забув про мову й неначе видавав якесь тваринне гарчання, що починалося десь у животі, неймовірно глибоко, а тоді ставало дедалі вищим, дикішим, гучнішим, незвичнішим.

Усе змінилося.

Світ неначе просто зупинився. Кеттерлі затих. Берліоз перервався, хор зник.

Мої повіки ще були зімкнуті, проте я здогадувався, що темрява змінилася — посіріла, трохи охолола.

Повітря здавалося холоднішим і значно вологішим, неначе ми занурилися в імлу. Я замислився, чи не розчахнулися десь двері; однак це було безглуздо, бо водночас зник і гамір Лондона.

Був звук безмежної порожнечі, а довкола мене глухо бились об стіни хвилі.

Я розплющив очі.

Довкола мене здіймалися стіни колосальної зали. Наді мною бовваніли статуї мінотаврів, такі масивні, що затемняли простір; їхні величезні роги пронизували порожнечу, а тваринячі морди здавалися похмурими й непроникними.

Я повернувся, геть не вірячи власним очам.

Кеттерлі стояв без піджака. Він почувався як удома. Дивився на мене й усміхався так, ніби я був експериментом, що минув напрочуд добре.

— Вибачте, що досі нічого не казав, — усміхнувся він, але я справді радий вас бачити. Здоровий молодий чоловік це саме те, що мені треба.

— Поверніть усе, як було! — закричав я йому.

Він засміявся.

Він сміявся, сміявся і сміявся без упину.

Частина 6

Хвиля

Я помилявся!

ЧЕТВЕРТИЙ ЗАПИС ВІД ДВАДЦЯТЬ ПЕРШОГО ДНЯ ДЕВ’ЯТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Я сидів схрестивши ноги, поклавши Щоденник на коліна й розклавши перед собою шматки паперу. Трохи відвернувся, аби їх не забруднити, і виблював на Хідник. Мене трусило.

Я взяв собі води, щоб попити, а також ганчірку й ще трохи води, щоб витерти блювотиння.

Я помилявся. Однодумець мені не друг. Ніколи не був моїм другом. Він мій ворог.

Мене досі трусило. Чашка з водою була у мене в руці, та міцно її тримати я не міг.

Колись я знав, що Однодумець — мій ворог. Чи радше знав Метью Роуз Соренсен. Але, забувши про Метью Роуза Соренсена, я забув і про це.

Я забув, зате Однодумець пам'ятав. Тепер я бачив: він побоюється, що я колись згадаю. Він називав мене Піранезі, щоб не звертатися до мене на ім’я Метью Роуз Соренсен. Він випробовував мене, вимовляючи такі слова, як «Баттерсі», і перевіряючи, чи навіють вони мені якісь спогади. Кажучи, що «Баттерсі» — це нісенітниця, я помилявся. Це не була нісенітниця. Це слово мало якесь значення для Метью Роуза Соренсена.

Але чому Однодумець зміг це запам’ятати, а я — ні?

Тому що він не залишався в Будинку, а повертався до Іншого Світу.

Тепер одкровення надходили одне за одним. Моя голова аж здригалася від їхньої ваги. Я схопився обома руками за голову й застогнав.

«Мені не слід затримуватися, — казав Пророк. — Я надто добре знаю, що буває, якщо залишитися тут надовго: амнезія, цілковитий психічний занепад і так далі». Однодумець, як і Пророк, ніколи не зоставався надовго. Ніколи не допускав, щоб наші зустрічі тривали довше ніж годину, а наприкінці йшов геть; і йшов він тоді до Іншого Світу.

Але як зробити так, щоб я більше не забував? Я уявив, як забуваю це, знову стаю другом Однодумцеві й бігаю Будинком, здійснюю заміри, фотографую та збираю дані для нього, тимчасом як він безупинно з мене сміється! Ні-ні-ні-ні-ні-ні-ні-ні-ні-ні! Сама думка про це нестерпна! Я схопився за голову руками, ніби намагався буквально втримати в ній спогади.

Зроблю, як 16: зберу по Вестибюлях мармурові камінці й викладу з них літери. Писатиму метровими літерами! «ПАМ’ЯТАЙ! ОДНОДУМЕЦЬ ТОБІ НЕ ДРУГ! ВІН ОБЛУДОЮ ЗАМАНИВ ДО ЦЬОГО СВІТУ МЕТЬЮ РОУЗА СОРЕНСЕНА ЗАРАДИ ВЛАСНОЇ ВИГОДИ!» Як знадобиться, заповнюватиму величезними письменами все нові й нові Зали!

«…заради власної вигоди…» Так, так! Ось він, ключ. Ось чому він привів сюди Метью Роуза Соренсена. Однодумцеві було треба, щоби хтось (раб!) жив у цих Залах і збирав про них інформацію; він не наважується робити це сам, щоб Будинок часом не змусив його забути.

Я відчув, як у мені зростає несамовитий, палкий гнів.

Чому, чому я розповів йому про Потоп? Якби ж то я дізнався все це, ще не знаючи про Потоп! Тоді міг би зберегти таємницю. Зачекати до четверга й видертися до Високого Місця, вберегтися від Вод і побачити його Кінець. Так! Ось чого я хочу тепер! Можливо, ще не пізно! Я повернуся до Однодумця. Всміхатимуся, виглядатиму так, як завжди, обману його так, як він обманював мене. Скажу, що стосовно Потопу помилився. Ніякого Потопу не буде. Приходь сюди у четвер! Стій просто посередині цих Зал!

Але, звісно, Однодумець сказав, що в четвер його тут не буде. Його ніколи не буває тут по четвергах. Він буде в безпеці, в Іншому Світі. І байдуже! У гніві я стаю винахідливим! Однодумець прийде до мене у вівторок: це наш звичний день для зустрічей. Я схоплю його та зв’яжу рибальськими сітями. Оцими-от руками! Я маю дві рибальські сіті. Вони виготовлені із синтетичного полімеру