Тигер - Як я став супер злодієм, Тигер

— Це не те, що я хотів, — промовив Андрій, намагаючись знайти вихід із цієї ситуації. — Я лише хотів захистити нас.

Другий Андрій підійшов ближче, зупинившись поруч із Веронікою.

— Ти думаєш, що вибрав правильний шлях? — запитав він, дивлячись йому прямо в очі. — Але правда в тому, що ти програєш. І твої тіні не врятують тебе від цього.

Андрій відчував, як його гнів і біль починають закипати всередині. Він більше не міг стояти на місці. Він повинен був довести, що його вибір був правильним, що його шлях не був поразкою.

— Ти не розумієш, — відповів він, стискаючи кулаки. — Це мій шлях, і я не зраджу його. Я не стану героєм, бо я бачив їхні справжні обличчя.

Другий Андрій знизав плечима, його погляд був сумним.

— Можливо, ти ніколи цього не зрозумієш. Але тепер ми з тобою різні. І ми повинні закінчити це тут і зараз.

Вероніка, яка стояла поруч із другим Андрієм, зробила крок назад, готуючись до неминучої битви.

— Ти хочеш битви? — промовив справжній Андрій, відчуваючи, як його сили починають наповнювати його тіло. — Тоді ти отримаєш її.

Другий Андрій лише кивнув, стаючи в бойову стійку.

— Доведи, що ти не помиляєшся.

Битва почалася з новою інтенсивністю. Другий Андрій атакував першим, і його удари були надзвичайно швидкими й точними. Він використовував свої сили супергероя, світло й енергію, щоб збивати справжнього Андрія з рівноваги. Але Андрій, навіть перебуваючи під тиском, використовував свої тіньові сили, створюючи клони, які атакували з усіх боків.

Удар за ударом вони стикалися, і кожен з них прагнув довести, що його шлях був правильним. Ударні хвилі від їхніх зіткнень викривляли простір навколо них, а темрява і світло боролися за перевагу.

— Ти слабкий, — вигукнув другий Андрій, завдаючи чергового удару, що змусив справжнього Андрія відступити. — Твоя темрява пожирає тебе зсередини. Ти не зможеш перемогти.

— Я не здамся! — вигукнув справжній Андрій, контратакуючи своїми тіньовими клонами. — Я доведу, що мій шлях — це не поразка!

Битва продовжувалася, і з кожною секундою вона ставала дедалі жорсткішою. Андрій відчував, що боротьба не лише фізична, але й внутрішня. Він бився не лише з іншим Андрієм, а й зі своїми сумнівами, страхами і болем.

Темрява і світло знову злилися в єдине, і Андрій відчув, як останні сили залишають його тіло. Але він знав, що повинен боротися до кінця, адже це був не просто кошмар — це був його вибір, його життя, його битва.

Сторінка 47

Битва між двома Андріями ставала все інтенсивнішою. Темрява й світло зливалися, створюючи справжній шторм енергій навколо них. Удар за ударом вони стикалися, і кожен із них відчував, що це не просто боротьба фізичних сил, а битва двох шляхів, двох виборів.

Справжній Андрій відчував, як його сили слабшають. Кожен новий удар його супергеройського двійника завдавав йому біль, і сумніви знову охоплювали його свідомість. Але він не збирався здаватися. Він зібрав останні сили, коли раптом почув знайомий голос, що прорізав темряву.

— Це мій брат! — голос був рішучий і сповнений сили. — Не думайте, що ви переможете нас!

Андрій обернувся й побачив постать, яку він не міг не впізнати. Це була **Вероніка**, але не та, яку він бачив поряд із другим Андрієм. Це була його Вероніка, яка боролася разом із ним, стояла на стороні темряви, як і він. Її очі горіли рішучістю, а обличчя виражало тверду впевненість у вибраному шляху.

— Я захищу свого брата, — продовжила вона, підійшовши ближче, і стала поруч із справжнім Андрієм. — І я покажу вам, що ми не помилилися в своєму виборі. Дорога, якою ми пішли, — це наш шлях. І ми будемо боротися до кінця!

З її слів випромінювала така сила й упевненість, що Андрій відчув, як його сумніви починають відступати. Він більше не був сам. Його сестра була поруч із ним, на його стороні. Вона обрала такий самий шлях, як і він, і це давало йому нову надію.

Але це було не все. Разом із Веронікою в темряві з'явилися інші знайомі постаті. **Жінка-Кішка**, наставниця Вероніки, з'явилася поруч із нею, її очі сяяли хижим блиском. Поруч із нею стояли **Ілля**, **Діма** і **Міку** — ті, хто наставляв Андрія на шляху суперзлодія. Їхні обличчя виражали впевненість, і кожен із них був готовий до битви.

— Ми не залишимо тебе одного, Андрію, — промовив Ілля, підходячи до нього. — Ми всі тут, щоб показати, що цей шлях не є помилкою.

Міку і Діма кивнули, стоячи поруч.

— Разом ми переможемо, — додала Міку, її голос був сповнений впевненості.

Андрій відчув новий приплив сил. Тепер він не був сам у цій битві. Його союзники були поруч, і це давало йому нову впевненість.

На іншій стороні стояв другий Андрій, але він більше не був один. Разом із ним з’явилася група супергероїв. Вони були такими ж сильними й могутніми, як і його версія Вероніки. Це були справжні герої, які світлою силою оповивали все навколо.

Серед них був **Титан**, готовий до бою, **Зеніт** із його неймовірною точністю атак, а також **Шторм**, що викликав буревії, які почали здійматися навколо поля бою.

— Ви думаєте, що темрява переможе? — промовив Титан, стаючи поруч із другим Андрієм. — Але ми доведемо вам, що герої завжди виграють.

— Ми тут, щоб знищити все зло, — додала Вероніка супергероїня, стоячи поруч із братом.

Світло й темрява стикнулися. Битва стала набагато масштабнішою. Навколо Андрія і його союзників почали згущуватися тіні, які захищали їх від атак героїв, а блискавки і світло, що виходило від їхніх ворогів, намагалися пробити їхні ряди.

— Цього разу ми боремося разом, — промовила справжня Вероніка, дивлячись на свого брата. — І ми не здамося.

— Так, — відповів Андрій, відчуваючи, як його сили повертаються до нього. — Ми не будемо відступати.

Зіткнення двох команд було неймовірним. Тіні Андрія, підсилені темрявою Некрона і підтримкою його наставників, стикалися зі світлом, яке випромінювали герої. Кожен бік кидав усі свої сили на поле бою.