Тигер - Як я став супер злодієм, Тигер

Моя історія бере початок з одного випадку, який змінив моє життя назавжди. Мене звати Андрій, і я народився в світі, де існують супергерої та суперзлодії. З дитинства я мріяв стати супергероєм, як ті, кого бачив у коміксах та на екранах телевізорів. У нашому місті було багато героїв, кожен з яких мав унікальні здібності та місію захищати невинних.

Я ріс у звичайній сім'ї разом з молодшою сестрою Веронікою. Вона була для мене всім, і я завжди відчував себе її захисником. Вероніка теж мріяла про супергероїв, ми обговорювали їхні подвиги годинами, уявляючи себе на їхньому місці.

Наш світ був насичений небезпеками, але ми вірили, що супергерої завжди будуть нас захищати. Мені подобалося уявляти себе одним з них, якимось могутнім захисником, який здатний врятувати світ від зла.

Одного разу, коли ми з Веронікою гралися на вулиці, вона запитала мене:
- Андрію, а що ти будеш робити, коли станеш супергероєм?
- Я буду рятувати людей і боротися зі злодіями, – відповів я, не вагаючись. – Я буду справжнім героєм, як ті, що ми бачимо по телевізору.

Ці дитячі мрії здавалися нам такими реальними. Ми не знали, що справжній світ супергероїв далеко не такий, як ми уявляли. Але тоді, у ті безтурботні часи, ми вірили в героїв і в те, що добро завжди переможе зло.

Однак, реальність виявилася набагато жорстокішою та несправедливою. Перша тріщина в моїй вірі у супергероїв з'явилася того дня, коли на нашу школу напав суперзлодій. Це був день, який я ніколи не забуду.

Вероніка була в школі, коли на неї напав злодій. Вона сховалася разом з іншими дітьми в класі, намагаючись уникнути небезпеки. Я був неподалік і одразу побіг до школи, коли почув про напад.

Коли я дістався до школи, супергерой вже боровся зі злодієм. Це була запекла битва, і я намагався знайти Вероніку серед хаосу. Нарешті, я побачив її, налякану і плачучу, сховану в кутку коридору. Я побіг до неї, але не встиг – супергерой, намагаючись захиститися від атаки злодія, схопив мене і використав як щит.

- Що ти робиш? Ти ж супергерой! – закричав я, відчуваючи, як на моєму обличчі розповзається жах.

- Вибач, малий, – холодно відповів він. – Це необхідна жертва.

Злодій зупинився на мить, побачивши це, і сказав:

- Ти не герой. Ти нікчемний боягуз.

Цей момент змінив все. Я відчув, як моя віра в героїв розсипається, як картковий будинок. Відчув, як лють та образа заповнюють мене зсередини. Герой, якого я так захоплювався, виявився нічим іншим, як боягузом, готовим пожертвувати невинними для своєї перемоги.

Вероніка, яка побачила це все, також була шокована. Вона втратила свідомість від страху та шоку. Я підняв її і побіг геть, намагаючись забути все, що сталося. Але цей спогад залишився зі мною назавжди, змінивши мене назавжди.

Це був лише початок. Після цього випадку я більше не міг дивитися на супергероїв так само. Я почав розуміти, що світ не такий простий і чорно-білий, як я уявляв. Це було перше зернятко сумніву, яке проросло в мені та стало тим, що я є зараз.

Сторінка 2 

Після того випадку зі школою наше життя змінилося назавжди. Вероніка провела кілька днів у лікарні, одужуючи від шоку та легких травм. Я був поруч з нею весь час, і кожен раз, коли я бачив її заплакані очі, відчував, як моя ненависть до супергероїв зростає.

Ми нікому не розповіли про те, що сталося насправді. Місцева преса описала напад як героїчну битву, в якій супергерой врятував дітей від небезпеки. Ніхто не знав, що насправді сталося у ті хвилини жаху, коли герой використовував мене як щит.

Через кілька тижнів після інциденту ми з Веронікою вирішили повернутися до звичайного життя. Але нічого вже не було як раніше. Я почав цікавитися суперзлодіями, намагаючись зрозуміти, що штовхає людей на шлях зла. Мене захопила думка, що, можливо, не всі злодії такі погані, як їх змальовують. Можливо, вони просто люди, які, як і я, відчули несправедливість світу.

Одного дня, сидячи вдома, я вирішив поговорити з Веронікою про свої думки. Ми сиділи на кухні, і я почав:
- Веро, ти коли-небудь думала про те, чому люди стають злодіями?

Вона підняла погляд від книги, яку читала, і задумливо відповіла:
- Чесно кажучи, я останнім часом багато про це думаю. Після того, що сталося, мені важко вірити у героїв. Може, у злодіїв є свої причини, свої історії.

- Я теж так думаю, – погодився я. – Після того, як герой використав мене як щит, я більше не можу дивитися на них так само. Можливо, злодії просто ті, хто не змирилися з несправедливістю.

Вона кивнула, погоджуючись зі мною. Це був перший раз, коли ми відкрито говорили про наші сумніви та розчарування. Ця розмова стала поворотним моментом у наших життях. Ми почали більше читати про суперзлодіїв, їхні мотиви та дії. Ми хотіли зрозуміти, що стоїть за їхніми вчинками.

Через кілька місяців ми дізналися про існування підпільної організації суперзлодіїв. Вони збиралися у покинутому складі на окраїні міста. Ми вирішили піти туди і дізнатися більше.

Коли ми прийшли до складу, нас зустріли троє суперзлодіїв: Ілля, Діма та Міку. Вони були настороженими, але зацікавленими в нашій історії. Ми розповіли їм про наші переживання та розчарування у супергероях.

- Ти правий, малий, – сказав Ілля, підходячи до мене ближче. – Ми всі тут зібралися, бо світ несправедливий. Ми бачили це на власні очі і вирішили боротися з цим своїм способом.

Діма та Міку кивнули, підтверджуючи слова Іллі. Вони пояснили нам, що їхня мета – не просто знищення, а встановлення нових правил та порядку у світі, де супергерої виявилися недосконалими та несправедливими.

Вероніка, слухаючи їх, запитала:
- А як ми можемо вам допомогти? Ми теж хочемо змінити цей світ.

Міку посміхнувся і відповів:
- Кожен з нас має свою силу, свою історію. Якщо ви дійсно готові приєднатися до нас, ми навчимо вас усьому, що знаємо. Але пам'ятайте, цей шлях нелегкий і небезпечний.

Ми з Веронікою обмінялися поглядами і кивнули. Ми були готові йти до кінця, боротися з несправедливістю у будь-який спосіб. Це був наш перший крок на темний бік, перший крок до того, щоб стати суперзлодіями.