Ekaterina - Вагітна від мільйонера-боса, Ekaterina

Між Правдою та Мовчанням

Слова Алехандро вдарили мене, як ляпас. Тепер він знав ім'я жінки. Я відчув, як повітря покидає мене, і моє серце калатало. Як він міг сказати, що не хоче дітей, коли я збиралася сказати йому, що вагітна? Я зробив крок назад, але не міг не слухати.

 

«Алехандро, я знаю, що тобі це нелегко, — відповіла Ізабель, її голос був сповнений розуміння, — але ти повинен думати про майбутнє». У спадщину вам залишиться, до речі, я хочу багато дітей.

 

Алехандро похитав головою з рішучим виразом обличчя.

 

— Моя спадщина не буде вирішена шлюбом без кохання чи дітьми, яких я не хочу. Моє життя, мої рішення мають належати мені. І зараз моє серце десь в іншому місці.

 

—Не жартуй, ти полюбиш мене з часом, коли ми одружимось і я народжу тобі багато дітей, не кажи, що ти мене не любиш, якби ти сказав «так», можливо, Алехандро, ти плутаєш, чоловіки люблять ти не знаєш, чого вони хочуть, твоє серце зі мною, але ти збентежений.

 

—Я не хочу дітей, я не готова нікого утримувати, більше того, я ненавиджу дітей. І я не хочу мати дітей, і, можливо, ніколи не буду, тому що я не буду піклуватися про вас, не кажучи вже про когось.

 

Останні слова Алехандро відбилися в моїй пам’яті. Моє серце калатало, намагаючись переробити все, що я почула. Я зробив крок назад, бажаючи втекти, поки хтось мене не побачить. Мені потрібен був час, щоб подумати, зрозуміти, що означають для нас його слова.

 

Коли я вже збирався розвернутися й піти, двері відчинилися ще трохи, і Алехандро побачив мене, документи впали на підлогу, і мене запаморочило. Його очі зустрілися з моїми, і я побачила в його виразі поєднання здивування й занепокоєння.

 

— Валерія, ти в порядку? — запитав він м’яким і сповненим занепокоєння голосом, тримаючи мене, коли я заплющила очі.

 

«Я відчуваю втому», — брешу я йому.

 

«Звісно, ​​покоївки нам і перуть, і миють, і готують, ну видно, що бідолашна втомилася», – каже жінка.

 

«Вона не покоївка, міс Валерія працює на мене в цій компанії, Ізабель, і вона мільйонерка», — бреше їй Алехандро, будь ласка, відколи я народився мільйонером, навіть сама Ізабель у це не вірить. Алехандро має це сказати, щоб вони мене не очорнили.

 

«Тепер я почуваюся добре, ви можете мене відпустити, містере Алехандро», — кажу йому, поки його руки відриваються від моєї талії.

 

Ізабель обернулася, щоб уважніше поглянути на мене, і також фальшиво всміхнулася мені, її обличчя зберігало маску ввічливості.

 

«Привіт, Валерія, вибачте за плутанину», — сказав він з вимушеною посмішкою. «Ми закінчували тут, але спочатку я хочу попрощатися з Алехандро, моїм хлопцем, поцілунком», — каже він мені, прощаючись з Алехандро поцілунком.

 

— Ти можеш залишити нас наодинці, Ізабель, мені потрібно переглянути ті документи, які для мене зробила міс Валерія, — додає Алехандро.

 

— Я дозволю вам двом поговорити, — сказала Ізабель.

 

Не чекаючи відповіді, Ізабель вийшла з офісу, залишивши нас із Алехандро наодинці. Я відчув тяжкість його погляду, намагаючись знайти в собі сміливість заговорити.

 

— Алехандро, я... — почав я, але слова застрягли в горлі.

 

Він підійшов, взявши мої руки в свої.

 

— Валерія, що не так? Ти виглядаєш засмученим.

 

Я дивився йому в очі, шукаючи спосіб сказати йому правду, не зламавшись.

 

«Я чув, що ти сказав», — пробурмотів я. Про небажання дітей. І... Алехандро, я заплутався.

 

Здивування на його обличчі було відчутним. Його очі розширилися, а руки міцніше стиснули мої.

 

— Збентежений? — повторив він пошепки, ніби не міг у це повірити.

 

Я кивнув, відчуваючи, як сльози загрожували накотитися.

 

— Так, Алехандро. Я не розумію, чому ти не хочеш дітей, і я бачу, що ти, мабуть, будеш жити з кимось іншим, з тією Ізабель. Я не хотів тобі так говорити, але тепер, коли ти знаєш... нам потрібно поговорити про те, що це для нас означає, або скажи мені, чи це якийсь план, просто зараз з Ізабель все по-іншому.

 

Він на мить заплющив очі, ніби обробивши інформацію. Коли він відкрив їх, його погляд був наповнений сумішшю занепокоєння, страху та чогось більш глибокого, чого я не міг визначити.

 

— Валерія, я не розумію... це не змінить моїх ставлень до тебе. Я не знаю, що сказати, просто ви неправильно почули, я лише зробив це перед Ізабель, щоб сказати їй, що я не хочу дітей, але з нею, тому що в майбутньому я планую мати дітей з жінкою, яку люблю , який ти, коли все повернеться, виправ, коли я зможу втекти або змусити своїх батьків передумати, що я тебе люблю, навіть якщо я збрешу і скажу, що ти завжди був мільйонером, статус для мене не має значення, зрозумій, що в майбутнє, я хочу дітей з тобою, — каже він мені, дивлячись мені в очі.

 

Я ковтнула, відчуваючи тяжкість його слів.

 

— Майбутнє! Просто скажи мені правду, Алехандро. Тобі подобається Ізабель? Чи можете ви прийняти цей шлюб? — кажу йому, змінюючи слова на те, що збирався йому сказати.

 

Алехандро глибоко вдихнув, не дивлячись на мої очі.

 

— Валерія, я не знаю, чи готовий я до цього, ще не час ускладнювати, мої батьки знають, що б вони зробили, якби дізналися, що я буду народжувати дитину не від тієї жінки, про яку вони кажуть. , мої батьки здатні вбити, якщо це можливо. Але я знаю, що не хочу тебе втратити. Нам потрібно знайти спосіб впоратися з цим разом, але я обіцяю, що не залишу тебе одного, я спробую скласти план, щоб ми з тобою могли втекти разом і зробити наше життя», — каже він мені.

 

«Алехандро, ти хочеш сказати мені, що твої батьки вб’ють мене», — кажу я тремтячим голосом.

 

«Навіщо їм це робити? Якщо вони не знають, що я в тебе закоханий, і що ми разом переживаємо пригоди», — каже він мені.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍