Андрій Анатолійович Кокотюха - Третій рівень. Короткі історії

квадратній коробці. З обкладинки доволі штучно посміхалася невідома йому молода артистка. Ім’я Дарини Товченюк справді нічого йому не говорило. Під портретом стояла назва «Перші поцілунки».

Тепер таксист помітив — у руці тримає ще щось. Глянцевий прямокутник. Візитна картка — Рита дала йому разом із диском, непомітно витягнувши з сумочки. На візитці значилося: «Рита Товченюк, музичний продюсер, запис, виготовлення та поширення вашої музики».

… А білявка тим часом зайшла за ріг, рішуче підійшла до найближчого таксі, назвала водієві адресу, вмостилася поруч, витримавши його ласий погляд.

Радіо в машині не грало.

— Можна ввімкнути? — запитала пасажирка, щойно таксі рушило, і коли таксист виконав прохання, запитала мимохідь: — Любите музику?

Наше джерело в МВС…

1

За зв’язки головного столичного поліцейського управління з пресою відповідав підполковник Недоля.

Як офіцерові, котрий очолює цей ненависний «великою» поліцією, та все ж таки необхідний для її роботи підрозділ, підполковникові Недолі подзвонив на мобільний телефон особисто начальник МУВС вже о восьмій ранку. З досвіду Недоля знав: трапилося щось надзвичайне.

Щоденного керівного пістона за традиційно погану роботу він уже третій рік звик отримувати щопонеділка о дев’ятій тридцять, максимум — о десятій. Після чого цілий тиждень займався своєю основною роботою: докладав надлюдських зусиль, аби обмежити доступ будь-якої живої, цікавої, оперативної та корисної інформації до журналістів. А журналістів, відповідно, не пускати в «кухню» МВС ні з парадного, ні з чорного ходів. У тому, що керівництво особисто дзвонить йому серед тижня, та ще й о такій порі, Недоля нічого доброго не бачив.

Підозри досвідченої людини негайно підтвердилися.

Якщо перекласти потік почутих матюків на пристойну мову і значно скоротити обурену начальницьку тираду, а також опустити всі двозначності, що мають сексуальний підтекст, то виходило таке. Він, підполковник Недоля, зовсім втратив страх, розслабився, зажерся від нічого робити в своєму відремонтованому кабінеті. Тому пропускає в пресу інформацію, як поганий воротар — голи у ворота власної команди. Через те Недоля повинен, по-перше, готувати власну задницю до серйозної інтимної розмови з керівництвом, а, по-друге, негайно виявити або балакуна, або — шпигуна, який зливає журналюгам несанкціоновану інформацію, та показово покарати поганця.

Про шпигуна керівник міліцейської прес-служби поки що нічого не зрозумів. Його більше стурбувала сумна перспектива власної задниці. Аби прояснити ситуацію, він, усупереч правилам, не дочекавшись, поки йому принесуть новини, сам зайшов на сайт «Газети по-українськи». Заголовок на першій сторінці хльоснув по очах.

«В Києві з ’явився чорний маніяк»

Далі ошелешений підполковник прочитав таке:

«Уже кілька днів у столичному житловому масиві Троєщина безкарно діє сексуальний маніяк. Цю інформацію кореспондентові „Газети…“ підтвердило наше джерело в МВС. Зі зрозумілих причин, ця людина не бажає називати своє прізвище та посаду.

Маніяк підстерігає свої жертви пізно вночі у безлюдних місцях. На сьогодні його жертвами стали вже четверо жінок віком від 17 до 46 років. Психопата приваблюють жінки, які не носять головних уборів та брюк. Правда, фізично жодна з жертв нападника не постраждала: кожен раз потерпілі починали кричати, тим самим лякаючи маніяка.

Головна особливість ситуації в тому, що цей нападник — чорношкірий. Ця обставина допомагає йому не надто ховатися в темряві. Досить вдягти чорний одяг, аби розчинитися в мороці. Але саме тому поліція відмовляється приймати заяви в потерпілих. Як коментує наше джерело в МВС, київська поліція дуже легко може спіймати ґвалтівника із такою характерною особливою прикметою, як чорний колір шкіри. „У нас дуже бояться влізти в конфлікти на національному ґрунті і бути звинуваченими в расизмі“, — пояснює співробітник поліції. Тому, бажаючи отримати офіційний коментар від поліцейського керівництва, ми наперед упевнені: існування чорношкірого маніяка на Троєщині буде заперечене».

Підпис — Валентина Яровенко.

Перетравивши прочитане і навіть перекуривши його, підполковник Недоля, застосувавши весь свій дедуктивний талант, зробив кілька попередніх висновків.

Перше: журналістка на ім’я Валентина Яровенко справді існувала. Він добре знав її, хоча це знайомство нічого хорошого не віщувало. Вродлива та гостра на язик дівиця, очевидно, запрограмувала себе на послідовну критику роботи поліції і, відверто кажучи, домагалася в цьому певних успіхів. Коли бути ще відвертішим, то більшість її закидів таки були справедливими. Отже, звинуватити Яровенко в тому, що історію про чорношкірого маніяка вона вигадала, не вийде. Надто серйозна журналістка, аби народжувати такі теми в хворій уяві.

Друге випливає з першого: пронирливій Вальці хтось поінформований справді злив інформацію. Недоля чітко знав, що подібні історії стоять першими в списку заборонених для розголошення. Їх навіть не коментують, інакше доведеться так чи інак визнати власну безпорадність. Це вам не наркоманів на тій же Троєщині ловити… Одначе парадоксальність ситуації полягала ось у чому: відомості про появу сексуально стурбованого чорношкірого не потрапляли найближчим часом у жодне міліцейське зведення. Теоретично це неможливо, бо, коли вірити Вальчиному «джерелу в МВС», подібних епізодів сталося вже чотири.

А ось третє випливає з другого. Чудово знаючи міліцейську систему, підполковник Недоля давав собі звіт — троєщинські менти, у яких без маньяка роботи валом, просто могли завернути потерпілих і не прийняти в них заяви. Де-юре це незаконно. Де-факто подібні речі давно вже стали нормою не лише для Києва, а для будь-якого українського населеного пункту. Нема заяви — нема на що реагувати. Нема на що реагувати — нема проблеми. Нема проблеми — начальство по шапці не дасть. Тим більше, що полювання за чорношкірими, що підозрюються в нападах на жінок, неодмінно виллється в чергову зачистку на столичних речових базарах. Насамперед — на тому ж таки Троєщинському.

І ось цей факт аж ніяк від журналюг не приховаєш. В такому разі поліції точно доведеться вступати в небажані контакти з диктофонами, фотоапаратами й телекамерами. До того ж різні правозахисні організації та етнічні спільноти почнуть робити малоприємні заяви та влаштовувати демонстрації протесту. Отже, той, хто попрацював у поліції хоча б місяць, неодмінно навчився прораховувати ситуацію на кілька ходів уперед.

А значить, свідомо не даючи хід «справі чорного маніяка», правоохоронці займаються своєю прямою справою: стабілізують криміногенну ситуацію.

Докуривши до фільтра другу цигарку, підполковник Недоля погодився сам із собою: навіть якщо якийсь нелегальний мігрант із якоїсь причини лякає в темряві троєщинських тіток та панянок, про це краще мовчати. Та погодився він і з начальником МУВС — знайти підступне «джерело в МВС» і прищемити йому язика треба.

Протягом двох наступних годин інформацією про лиховісного троєщинського чорного маніяка заповнився весь Інтернет. Недоля як міг спокійно відмовив сімнадцяти журналістам