Брендон Сандерсон - Шлях королів. Хроніки Буресвітла

У них було ще троє загиблих: Малоп, Безвухий Джакс і Нарм. Їх він підвів. Але ж і сам командир, і Четвертий міст урятували сотні інших. Сотні людей, яким ніколи більше не доведеться бігти з настилом на вилазку, натикатися на паршендійські стріли й навіть битися, коли самі цього не забажають. Якщо конкретніше, двадцять сім його друзів були зараз живі. Почасти завдяки йому, а почасти — і власному героїзму.

Двадцять сім уцілілих. Він нарешті спромігся хоч когось урятувати.

І цього йому поки що вистачить.

74

Примарокровні

Шаллан потерла очі. Вона саме прочитала нотатки Джасни — принаймні найважливіші. Хоча й вони утворювали чималий стіс. Дівчина все ще сиділа в ніші, але відрядила паршмена принести їй ковдру, у яку загорнулася, щоб приховати лікарняну сорочку.

В очах пекло вогнем після ночі, яку та провела спершу плачучи, а потім читаючи. Вона почувалася втомленою. І водночас — немов повернулася до життя.

— Усе правильно, — промовила підопічна. — Ви маєте рацію. Паршмени і є Спустошувачами. Я не бачу, який іще можна зробити висновок.

Наставниця всміхнулася, виглядаючи на диво самовдоволеною як для вченої, котра переконала в своїй правоті аж одну людину.

— І що ж далі? — запитала Шаллан.

— Це пов’язане з твоїми попередніми дослідженнями.

— Моїми дослідженнями? Ви маєте на увазі загибель вашого батька?

— Саме так.

— Паршенді напали на нього, — відказала дівчина. — І вбили зненацька, без попередження, — вона уважно глянула на Джасну. — То ось що спонукало вас до вивчення цієї теми, чи не так?

Принцеса кивнула.

— Ті дикі паршмени — паршенді з Розколотих рівнин — ключ до всього, — вона нахилилася ближче. — Шаллан, катастрофа, яка насувається на нас, більш ніж реальна й не менш страхітлива. Тому щоб залякати мене, не потрібні пророцтва містиків і проповіді богословів. Я й без них просто таки нажахана.

— Але ж ми приручили паршменів.

— Справді? Шаллан, ти подумай лишень, чим вони зайняті, за кого їх мають, як часто вдаються до їхньої допомоги.

Та замислилась. Паршмени були всюдисущими.

— Вони подають нам їжу, — вела далі Джасна. — Працюють у наших коморах. Доглядають за нашими дітьми. На всьому Рошарі не знайдеться навіть найнікчемнішого сільця, де не тримали би кількох паршменів. Ми не звертаємо на них уваги, бо звикли, що ті завжди поряд і роблять свою роботу. Працюють без нарікань.

І на тобі: одне плем’я з доброго дива перетворилося з мирних друзів на лютих ворогів. Така трансформація була чимось спричинена. Достоту як і сотні років тому — у ті давні дні, що знані як Епоха Вісників. Певний час триватиме мир, на зміну якому прийде навала паршменів, котрі — з абсолютно незрозумілих причин — оскаженіють від гніву й шаленства. Ось що стояло за опором людства «вигнанню до Геєни». Саме це ледь не поклало край нашій цивілізації. От у чому полягали ті страхітливі повторювані катаклізми, які аж так жахали їхніх очевидців, що вони нарекли їх Руйнаціями.

Ми самі розплодили паршменів. Зробили незамінними для всіх прошарків суспільства. І тепер залежимо від них, не усвідомлюючи, що запрягли в голоблі великобурю, яка, того й гляди, закусить вудила. У розповідях, що надходять із Розколотих рівнин, згадується про здатність тамтешніх «паршенді» дистанційно спілкуватися між собою — це дає їм змогу співати в унісон пісні, перебуваючи на значній віддалі один від одного. Їхні свідомості з’єднані між собою, немов телестилі. Ти розумієш, що це означає?

Шаллан кивнула. Що станеться, якщо кожен паршмен Рошару раптом накинеться на свого хазяїна? Домагаючись свободи або й гірше — помсти?

— Настане суцільна розруха. Звична для нас цивілізація може припинити своє існування. Ми маємо щось удіяти!

— Ми цим і зайняті, — відказала Джасна. — Збираємо факти, щоб перевірити, чи й справді знаємо те, що начебто знаємо.

— І скільки ж нам потрібно фактів?

— Багато. Значно більше, ніж маємо, — принцеса кинула погляд на книги. — Ці історії містять деталі, яких я й досі не розумію. Згадки про істот, котрі билися пліч-о-пліч із паршменами, — кам’яних тварюк, що скидаються на великопанцирників, а також інші дивні твердження, які, гадаю, можуть виявитися правдивими. Але потенціал Харбранта вичерпаний. Ти все ще певна, що хочеш дошукуватися правди? Бо ми завдамо собі на плечі важезний тягар. На якийсь час про повернення додому доведеться забути.

Дівчина прикусила губу, думаючи про братів.

— І ви б відпустили мене тепер — після всього, про що я довідалася?

— Мені не треба допомоги від тієї, хто тільки й думатиме, як би це втекти.

У голосі Джасни чулося виснаження.

— Я не можу просто взяти й покинути братів напризволяще, — у Шаллан знову зсудомило нутро. — Але ж ця справа важливіша за них. Та гори все синім полум’ям Геєни — вона важливіша за мене, вас чи будь-кого іншого! Джасно, я повинна допомогти. Мені ніяк не можна розвернутися — і будь, що буде. Я знайду інший спосіб підтримати родину.

— От і добре. Тоді йди збирай наші речі. Ми відпливемо завтра ж — на кораблі, який я зафрахтувала для тебе.

— І вирушимо в Джа Кеведу?

— Ні. Нам треба дістатися в саме серце подій, — принцеса глянула на Шаллан. — Ми подамося на Розколоті рівнини. Слід з’ясувати, чи були колись паршенді звичайнісінькими паршменами, і якщо це так — чим спричинена ця трансформація? Цілком можливо, що я помиляюся, але якщо ні, то саме в них може критися розгадка того, як нормальні паршмени перетворюються на воїнів, — а за мить похмуро додала: — А ще ми повинні встигнути — доки хтось інший не виявився спритнішим та не обернув цього проти нас.

— Хтось інший? — перепитала дівчина, відчувши гострий напад паніки. — То не ми єдині прагнемо розібратися в цьому?

— Звісно. Хто ж бо, по-твоєму, завдав собі стільки клопоту, намагаючись убити мене? — Джасна покопирсалася в купі паперів на своєму столі. — Однак я мало що знаю про інших. Висновуючи з усього, існує чимало угрупувань, які прагнуть вивідати ці секрети. Але достеменно мені відомо лише про одне. Його члени йменуються Примарокровними, — принцеса витягла зі стосу якийсь аркуш. — До них належав і твій приятель Кабсал. На внутрішньому боці його руки ми виявили татуювання з