Тая Смоленська - Належу йому, Тая Смоленська

- Відпочиваючи з цим же чоловіком десь у готелі? - їдко зауважив Алмазов.

-  А що мені робити залишалося?

- Мені подзвонити та розповісти не пробувала?

- Мені потрібна була відстрочка. До того ж, ти знаєш його можливості. Він би нас разом убив. Наступного дня заголовки новин рясніли б на всіх каналах. Про те, що я з коханцем злетіла зі скелі, наприклад. Або потрапила в ДТП. Він жахливий, Руслане.

- Якого хріна ти тоді його обрала? Чому зі мною не втекла? Я тобі чудовий варіант запропонував. До того ж, ти мою дочку під серцем носила!

-Я ... Я не була впевнена що вона від тебе поки не народила.

- Чудово, просто чудово.

Руслан безперечно сердився. Обстановка розпалювалася. Кіра розплакалася і Софі почала її заспокоювати.

- А тепер що? - Запитав її. – Мені варто забрати Кіру та виїхати з країни?

- Ні звичайно! – голосно скрикнула вона. - Мені потрібен був час, щоб дістати компромат на чоловіка. Я подала на розлучення. І сказала йому, що якщо зі мною щось трапиться, моя довірена людина оприлюднить інформацію. Батько звичайно не зрадіє нашому розриву, зате ми можемо нарешті стати сім'єю. Ти, я і дочка, - з придихом промовила вона, я ж відсахнулася від дверей.

Тремтіння пройшло по всьому тілу. Так хотілося, щоб Руслан зараз сказав, що пізно. У нього інша є, почуття охолонули. Але він не сказав цього.

- Як же складно з тобою, Софі. Ну чому ти не погодилася на мою пропозицію тоді?

Він ще щось казав, а я вже зрозуміла, що зайва. У його житті. У цьому номері. Країні. Можливо, мій вчинок необачний, але я дістала з тумбочки свій паспорт, квиток на літак, написала коротку прощальну записку. Так, щоб він не вирішив, що я до нього щось відчуваю, що образилася, розлютилася і втекла. Начебто і точку не ставлю,  натякаючи про зустріч у майбутньому. Якщо схоче зі мною залишитися, а не з нею. Адже в нього є вся інформація на мене.

«Не прощаюся, Кірі няня вже не потрібна, у тебе зараз напевно багато клопоту. Поїхала до аеропорту. Дякую за все."

І вийшла з номера, тихенько зачинивши за собою двері.

Прощатись сил не було. Я цього не пережила б. Не хочу чути всі ці вибачення, не хочу бачити, як поруч в'ється Софі.

Я впіймала таксі, все озиралася назад. Дурне серце сподівалося, що Руслан виявить мою відсутність і кинеться слідом. Але цього не сталося. В аеропорту я пробула шість годин. Просто сиділа навпроти входу і чекала, і Рслана і початок реєстрації на рейс. І плакала. До мене підходили люди, цікавилися чи все гаразд, я могла лише кивнути у відповідь. Так боляче було. Нестерпно.

Рідна країна зустріла мене дрібним дощем. Казка закінчилась. Настав час у реальне життя повертатися. Ось тільки я не могла звикнути, що тепер у цьому житті ні  Кіри не буде, ні Алмазова.