Анна Лерой - Мої сімейні обставини, Анна Лерой

— Хоча я розумію ваші почуття стосовно їхніх слів.

Я зиркаю на нього спідлоба коротким, важким поглядом. День у мене сьогодні явно не ладиться. Він як кошмарні гойдалки — від хороших вражень до жахливих розмов. Сумна розуміюча посмішка співрозмовника мене заспокоює. Однак наступної миті вона змінюється хитрим виразом, Алілль підморгує:

— Так, я все знаю. Але мовчу я, мовчу. Мовчав же весь цей час, і тепер рот на замку потримаю. Предками клянусь, буду німий як риба.

Я засмучено качаю головою, але його забавні кривляння чомусь відволікають від думок про підслухану розмову.

— Звідки?.. — питання я не закінчую. Все, в принципі, і так зрозуміло. Не так вже й багато професій, де потрібна особлива любов до книг. До того ж Ктена згадувала про давнього знайомого з архівів. Я впевнена, що той зараз сидить переді мною.

— Я бачив досить документів, щоб впізнати Флейм навіть в такій штовханині і сигаретному диму, — підтверджує мої думки Алілль і знову змінюється, стаючи серйозним і зібраним. — Я розумію ваші почуття, Заступнице Лайм. На жаль, ці пустодзвони все ж таки мають рацію. Звичайно не в оцінці особистих якостей ваших родичів. Але хоч би хто залишився на чолі цих земель, ваше заміжжя, Заступнице Лайм, дійсно вигідна угода.

— Мій брат ніколи б на це не погодився... — я заперечую тихим голосом.

— З огляду на ваші сімейні обставини, що склалися, — строгий канцелярський тон збиває мене з пантелику, і я не знаю, як ще сперечатися з Аліллем. — Так, я співчуваю вашій втраті, але тепер правди дізнатися неможливо. Як не прикро вам це чути, але Леонард Флейм зробив все від нього залежне, щоб утримати наші землі в безпеці, не знищити остаточно, дати натяк на можливе покращання.

— І запхати собі в кишені...

— Не без цього, визнаю, — серйозність знову змінюється клоунадою, архіваріус хихикає, правда, недовго. — Але це справа вже майже вирішена. Важливіше наступне: що ви збираєтеся робити далі, кому можете допомогти і хто допоможе вам.

Я опускаю очі, гіпнотизуючи в'язку рідину в склянці. Її залишилося зовсім небагато — лише на палець від дна склянки. Через це вона вже не здається такою темно-червоною і нагадує за кольором свіжий компот із соковитих осінніх ягід. У мене і в думках не було, що я комусь можу допомогти. В Фенікс я поверталася заради справедливості і через горе. В голову мені не приходила ідея, що я здатна підтримати когось іншого, коли навколо мене одне нещастя.

— А й справді, — виривається видихом моя прикрість, і я криво посміхаюся Аліллю. — Негідна з мене Заступниця.

— Не все так страшно, правду кажу. Історія знала і більш жахливі екземпляри. Наприклад, життєпису деяких оберегів читати без істерики складно...

Я піддаюся його байдуже-позитивному настрою і викидаю з голови думки про минуле. Завжди знала, що бути аристократкою — це пропаща справа. Так чого ж я дивуюсь тому, що відбувається?

— До того ж вас ніколи не готували як повноцінну власницю земель, — зазначає Алілль.

— У дитинстві я мріяла стати відьмою і оживити Пташиний дзьоб, — ділюся я потаємним, — але не судилося.

— Чому ж... ви ще маєте шанс, — Алілль замовкає. Таке враження, що він дуже здивованим тим, що прийшло йому на думку.  

Його роздуми якось по-дивному в мені віддаються. Ніби світ навколо завмер, щоб урочисто заявити: мовляв, Лайм, лінива Заступлице наша, відкрий свої вуха і слухай, і очі краще теж не закривай, а от рот поки можеш стулити, інакше непотрібні слова раптом виваляться. Таке рідко зі мною трапляється. Можливо, дійсно відьомське коріння впливає. Ось таким чином понесло мене вчитися у Вікку, і про першу роботу я почула випадково. Тому я терпляче чекаю, коли ж Алілль визначиться і висловить, що надумав.

— Та ні, — раптом морщиться він, — не варто.

— Варто! — я б'ю об стіл кулаком так, що підстрибує посуд і озираються випиваки за сусідніми столами. Архіваріус закашлюється від несподіванки, з силою відновлює дихання і тихо погоджується:

— Гаразд, як скажете. Але сама тема не з приємних. Скажу відразу, я не хотів нагадувати вам про смерть брата. Справа в тій відьмі, що принесла його тіло.

Я моргаю і замислююсь над його словами. А потім щосили стримуюся, щоб не докласти себе долонею в лоб. До Предків весілля і пліткарів! Але як я взагалі могла забути про останнього, хто залишився в живих, про відьму, яка стала свідком смерті Аміра?