Kalli de Narro - Секрет Імператриці, Kalli de Narro

— Чудово, - промовила я.

— Хочеш ще тут подивитись на все що тут сталось? — запитав у мене чоловік.

— Ні, мені погано стане від того смороду, — відповіла я та закотила очі.

— А що з тобою сталось, ти ж жила там де пахло не фіалками, — промовив Адріан.

— Запах вологості в перемішку з бідністю ніщо проти смороду щонайменше сотні розкладених тіл! — закричала я.

Хоча вони пахнуть якось не так.

Цей запах, навіть трохи смачний, особливо коли їх обпалюють в тих ямах.

— Запах трупа на такій стадії розкладення не настільки солодкий. Тут сморід мав стояти набагато гірший. Цей запах інший, і не сірко-аміачний. Тихо, —  сказав він та дістав з піхв свій меч.

Дивна гігантська фігура на чотирьох сухих, звужених лапах з великими чорними очима з яких текла якась слизувата речовина наближалась до нас. Тіло цієї істоти складалось з розірваної плоті, покрите напівпрозорою сірою шкірою і великими чорними кістками, що розривали його плоть. Рухи цієї істоти були неприродні для будь-якої наявної тварини, а звуки, що виходили з його рота, були дивними та несподіваними.

— УУ... Уу...  —  стогнав він та.

На ньому були розірвані залишки одягу, а Адріан вже тримав меч. Чистильники замерли, не знаючи, як реагувати. Але вони його не цікавили. Раптово зупинився, хрускіт, і мутант почав нагадувати своїми рухами кота перед стрибком. І тоді сталося. Світ здається сповільнився. Один різкий рух меча. Монстр розлетівся на шмаття, а приємна паморозь пробігла мені по обличчю.

Але від тіла лишалася тільки кров, попіл і розкриті, деформовані кістки. Я вже хотіла присісти та розглянути їх докладніше, але рука Адріана зупинила мене. Закривавлений меч він покинув поблизу себе.

Він допоміг мені встати й покликав когось, щоб вони забрали тіло та меч. Усі вони були в грубих рукавичках. Адріан допоміг мені злізти з коня, і ми повільно повернулися назад. Я думала, що серце виб'ється з грудей.