Олександра Малінкова - Поліна, я на колінах!, Олександра Малінкова

ГЛАВА 27

Поліна.

Довгоочікуваний вечір п'ятниці. Саме сьогодні має прилетіти літак з любою подружкою Лівією. От я і втекла з роботи трішки раніше, щоб зустріти її в аеропорту Борисполя. 

Зручно вмостилася на задньому сидінні таксі й заплющила очі.

Ну що? Погрався крокодиле Гено? 

Кінчиком язика пройшлася по губам! А цілується він нівроку, якщо вже бути відвертою. Може й не гоже порівнювати, та хто мені що скаже за це, але Данієль на рахунок цього в суттєвому програші. Коли цілуєшся з чоловіком в тебе або зносить дах, або ні. 

Поцілунок - щось інтимне! Як танок вогню на губах: обпікає, заводить, змушує тремтіти й запалює жагу та бажання.

Все! Досить мріяти про чоловіка, який навряд чи колись стане моїм. Принаймні на  сьогодні думок про нього досить. Цього вечора сконцентруюся краще на зустрічі з найкращою подругою, яку вже, здається, не бачила цілу прірву часу, насправді не так вже й давно, але яка різниця!

Літак прилетів за розкладом і я нарешті обійняла Лів.

- Як же я рада тебе бачити! - вигукнули майже одночасно й розсміялися. 

Лівія платинова білявка з виразними рисами обличчя: великими очима, красивими трішки пухкими губками, рівним невеличким носиком. 

- Я така голодна, здається зараз би цілого ведмедя з'їла! - поскаржилася Лів. 

- Якщо хочеш, можу приготувати щось смачненьке. - відповіла їй коли вдвох сіли в таксі.

- Готувати! Це так нудно!  - вигукнула Лів. - Давай відвеземо до тебе речі, а самі десь повечеряємо. Взагалі ідеально було б в якомусь класному та великому торгівельному центрі. Хочу придбати декілька речей з українським колоритом…

- А переліт? Хіба ти не втомилася? - поцікавилася у подружки.

- Пф. Навпаки! Я виспалася! - поглянула на себе в люстерко, яке дістала з сумочки.

- Як скажете, пані! Сьогодні і тільки для Вас я гід по Київським торгівельним центрам! 

Насправді поняття не маю який з них краще, бо ще ні разу в жодному не була. А за шість років самі розумієте багато чого змінилося. Та й не можу сказати, що в свої шістнадцять часто десь бувала. От по крамницям зі своєю зайвою вагою точно не ходила!

- Ти стала якоюсь іншою! - подружка підозріло примружила очі.

- Що ти маєш на увазі? - закліпала оченятами я.

- Не знаю! - Лів замислилася. - Очі! От вони, напевно, блищать якось по особливому. Наче… Наче ти закохана!

- Що-о? - обурилася я. 

- Розказуй! А інакше не відчеплюся! - наполягає вона.

От настирлива.

- В тебе з'явився чоловік? А ти подружко, часу дарма не витрачала! - посміхнулася Лівія.

- Не перебільшуй, добре! Чоловіка немає, є два ем… - я замислилася, як влучно обізвати Данієля і крокодила Гену.

- Залицяльника? - сплеснула в долоні Лів.

- Щось типу того! - врешті решт погодилася я. 

- Мм-м, то ще цікавіше! Хочу знати про обох!

- Всьому свій час! 

- Ох! От жаднюга! То ти хочеш, щоб мене не лише відчуття голоду мучило, а ще й допитливість розірвала вдрузки?

- Ти витримаєш до вечері! Впевнена! - відрізала я, хоч Лівія й зайорзала невдоволено на сидінні автівки.

Якщо чесно, ще треба скласти докупи слова, щоб в першу чергу я сама зрозуміла, хто ці двоє для мене! Хоча, відповідь вже знаю! Посміхаюся сама до себе й, відвертаюся до вікна.  

Ми витратили трішки часу щоб відвезти в моє орендоване помешкання валізу Лівії, а потім щоб дістатися до торгівельного центру, який би задовільнив наші потреби. 

- Нарешті! - подружка поклала до рота чергову порцію морського салату. - Думала ця мить не настане ніколи. -  блаженно заплющила очі.

Я лише посміхнулася, спостерігаючи як вправно вона “знищує” чергову порцію салату, який ми замовили в ресторані торгівельного центру. 

- То тепер, нарешті, ти мені розкажеш, що там в тебе змінилося в особистому житті за цей час? 

- Та якось не дуже є про що розповідати! - підперла кулаком щоку, апетит так і не з'явився.

- А з того, що ти вважаєш “не дуже”?

- Данієль робить спроби підбити клинці! - відповідаю.

- Данієль… Почекай, чи це не твій зведений брат по якому ти так шаленіла в підлітковому віці? - пригадала вона.

- Він, власною персоною! 

- Нічого собі! - здивовано вигукує. - То між Вами вже щось було? 

- Далі поцілунків слава Богу, діло не зайшло! 

- Дивна реакція. - Лівія навіть жувати перестала. - А як же ж закоханість?

- Не впевнена, що від неї бодай хоч щось залишилося! 

- Ти ще більше мороку наводиш! Тепер я взагалі нічого не розумію. То може є ще хтось по кому ти вже по справжньому зітхаєш? - здогадалася вона.

Я таємниче посміхнулася. Насправді просто не можу втриматися. 

- М-м. Отже все ж таки є ще хтось? І хто він?

- Мій найзапекліший конкурент, який намагається розорити компанію батька! 

- Пф! А ти, дівчино, легких шляхів для того, щоб приємно провести час не шукаєш! - вона відкинулася на спинку крісла. - Чи то вільних чоловіків у батьковому офісі не знайшлося? Або він настільки харизматичний!

- Наче я сама знаю, як це сталося! - знизала плечима. 

- А з ним? Зайшло далі поцілунків? 

- Ні! - розсміялася я.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍