Каміла Дані - Шлюбна ніч, Каміла Дані

-6-

Яромир

— Шефе, може, передумаєш? Це ж не іграшки, а ви не діти! — бубонить наді мною начальник безпеки. — Та зрозумій ти, Максим — професійний боксер! Фу… — Видихає ротом повітря. — Ти у спарингу коли востаннє брав участь? Років вісім-дев'ять тому? — Кім торохтить безперервно, перев'язуючи мені кулаки боксерськими бинтами й одягаючи рукавиці.

— Не тринди, я теж регулярно спортзал відвідую! — кидаю погляд, повен рішучості, на хлопця, який стоїть навпроти мене.

Кім — це мій персональний ангел-охоронець, моя тінь і очі на потилиці. Ми з ним познайомилися в Сеулі, коли я втік з рідного міста від цієї відьми.

Він прийшов на співбесіду у нашу фірму на місце начальника охорони, ми тоді тільки починали наш бізнес в Азії. Я одразу зрозумів, що це — моя людина. Відповідав чітко на поставлені питання, на особисті теми вважав за краще не говорити, а коли я побачив резюме, одразу взяв на роботу. Молодший за мене на три роки, зате голова працює у подвійному режимі. Він може таку комбінацію вигадати, що мій мозок закипає. У плані безпеки своєї компанії я спокійний. Завжди.

Рік тому я вирішив повернутися і забрав із собою Кіма, адже за шість років роботи ми стали не просто начальником і підлеглим, можна сказати — друзі, навіть Ігор не знає того, що знає Кім, він мені зараз навіть кадри підбирає. Макара, мого помічника, теж він знайшов, одним словом, людина талановита в усьому, за що б не взявся.

Тільки у нього є одна проблема — зовнішність. Це просто машина для вбивств, навіть я на його фоні — миша. У Кіма навіть кличка відповідна — Кілер. Татуювання по всій шиї, рук роблять його схожим на кримінальника, навіть зачіска відповідна. М'язистий бугай, на голову вищий за мене, з басистим голосом. При появі цього чувака нормальні жінки ховаються, а повії вистрибують зі штанів, щоб потрапити у його ліжко. І личко у нього гарненьке, зовнішність-то європейська, хоча жив пів життя у Кореї.

— Б*я, та не ний! — неповоротко кидаю. Кім підіймає руки на знак того, що він мене попередив, і прямує на вихід з роздягальні.

— Ще одне, — гальмує біля дверей. — Забув сказати, Кароліна вчора прилетіла, — сповіщає Кім, викривляючи губи при згадці цієї повії. Ось зараз мені тільки цього не вистачає!

— Пі*дець! Дякую за мотивацію! — вимовляю крізь зуби.

— Я хотів сказати завтра, але треба розбудити звіра. Тобі ж потрібна перемога?! — хмикає Кім, ховаючись за дверима. Присідаю на лавочку, прикриваючи очі та закидаючи голову назад. З голови відразу ж випаровуються погані новини, і я згадую сьогоднішній день з піднятими куточками губ. Спочатку — поцілунок, а потім прогулянку з сином.

Мені сподобалося, як тіло Єви мені підпорядковувалося, вона, навіть сама того не розуміючи, горнулася до мене. Розчинилася, підкорилася, затягуючи мене у вир емоцій, бажань та гріха. Ці губи так і манили, просячи цілувати, мучити, пестити. Вона притягує мене невидимим магнітом, вимикаючи розум кожен раз, коли бурштинові очі зазирають у саме серце. І навіть її опір я сприйняв як еротичну гру. Прийшов до тями від ляпасів, немов хтось натиснув на рубильник, увімкнувши роботу моїх мізків.

А з сином ми просто чудово провели час, та й взагалі порозумілися добре. Хлопчик дуже тямущий і товариський. Не по роках розумний і тямовитий. Спочатку пішли вибирати пенніборд, потім — на гойдалки, після цього кафе і вечеря у ресторані. Кіма попросив залишатися в тіні, щоб не налякати дитину. Але Сашка тримав при собі, дитина повинна звикнути до охорони.

— Шефе, хотів сказати, — знову у кімнату, як ураган, вривається татуйований. — Я організував охорону для Єви та Тимура, хто знає, що у тієї дурепи в голові, — клацає пальцями Кім. Я ж казав, у нього все наперед продумано.

— Тільки нехай не світяться, ти знаєш, вона мені усі мізки отруїть своєю отрутою! — хмикаю у відповідь. Підіймаюся на ноги і йду в зал — треба показати шмаркачеві його місце. Щось останнім часом дуже багато світиться перед очима.

Амерін, тварюка, зателефонував мені одразу після того, як я залишив сина вдома, і одним дзвінком просто вбив мій настрій, який за останній місяць, нарешті, був на висоті.

У залі порожньо, працює тільки великий телевізор у правому куті, і ще два якихось сопляки притулилися на лавочці. Сидять недалеко від рингу, спостерігаючи за своїм ідолом.

На рингу вже стоїть мій противник. Голий до пояса, у коротких шортах червоного кольору, босий, з очима повними гніву і люті. Кім підіймає канат, і я ступаю на ринг.

— Успіху! — кидає татуйований.

— Дякую!

— Шефе, може, хоча б капи одягнете? — ніяк не може вгамуватися Кім. Кидаю на нього жорсткий погляд і підходжу впритул до противника.

— Треба ж, прийшов! Я думав, ти цього, — киває головою на мого охоронця, — пришлеш? — глузливо вимовляє Максим. Нахиляє голову, зупинившись за міліметр від мого носа. Вигинає брову, розстрілюючи мене ненависним поглядом. Максимом зараз керує гнів і злість, він до кінця не розуміє, що робить. — Хто програв, той сходить з дистанції! — голосно дихаючи, вимовляє. — Цього разу я не здамся! Вона — моя! — останню фразу штовхає на волю з нотками ревнощів та агресії.

— Поживемо — побачимо. — спокійним, врівноваженим голосом відповідаю я. Наперекір тому, що у мене всередині все горить, просто палає вогнем. Кулаки не можуть дочекатися, коли заїдуть по самовдоволеній морді.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍