Ольга Манілова - Поцілунок одного разу , Ольга Манілова

— Ти надто наївна. Саме по собі це не дефект, але для когось, хто кидається стрімголов незрозуміло куди, це згубно. Ти не вмієш розставляти пріоритети.

Від його розважливого тону у Кіри, мабуть, порушується моторика навіть таких простих рухів, як підняти келих із водою та лимоном. Дивом його не перекидає.

- Та невже? Що ти знаєш про мене, крім того, що я не дозволила батькові бити себе і що готова заради Петра на все? Що я займаюся сексом із неврівноваженим чоловіком і не кидаю друзів під час бійки?

— Я тебе не виховую. Ти постійно робиш висновки, ґрунтуючись на наївних припущеннях. Це тільки у випадку зі мною ти вирішила побути обережною, — перекладає він телефон на іншу частину столу і спершись на крісло.

- Ах ось воно що. Ось де собака заритий.

— Не перекручуй, ти знаєш, що я маю на увазі.

— Ні, не знаю, — твердо каже Кіра. — Тебе ображає, що я у вир із головою в першу годину не стрибнула і до твоїх ніг відразу не кинулася, а ось в інших випадках я — шибеник? Тобі здається. Ти просто спостерігав за мною у критичних ситуаціях.

— Моє життя і є критична ситуація, Кіро, а ти ще збираєшся працювати в політиці, що теж не дитячий садок.

— Я не збираюся працювати у політиці. Поки. І якщо буду, то це на якійсь периферії. А з чого ти взяв, що я збираюся працювати в політиці? - підвищує Кіра голос явно проти своєї волі.

- Я не сліпий, - суворо висловлює він їй те, що накопичилось, - і не ідіот. Ти про це мрієш. Ти витягаєш з мене будь-яку інформацію, що вийде.

Роман не збирався розкривати це зараз, але його заносить. Заносить наче тачка жере асфальт на двісті двадцять на кожному повороті. По крижаній дорозі вздовж урвища.

До всього іншого, йому недостатньо жалюгідного перепихона в туалеті, тому що вона страшенно далеко від нього. Приховує, каламутить, не дотискає. Ховає сама себе.

— Я не витягаю, — Кіра сердиться, і це хоч щось, — я просто питала, але більше, отже, не буду.

— А навіщо я тоді відповідаю? Припини сприймати все як докори. Я ж говорю, ти наївна надмірно, якщо думала, що твої бажання не очевидні.

— Раджу тобі це припинити. Зазвичай люди цікавляться бажаннями інших за допомогою слів, а не ведуть маніпулятивні ігри з подвійним дном. Щоб клацнути по носі, я здогадався сам!

Роман дивиться на неї важко, але незворушно.

— Раз ми з'ясували, що ти таки розглядаєш можливість роботи в політиці, повертаюся до того, з чого все почалося. Тобі не можна бути настільки довірливою та імпульсивною. Це для тебе небезпечно. Я говоритиму про це стільки, скільки захочу.

- Небезпечно? Чим? — усміхається вона.

— Тим, що ти рано чи пізно підеш у хрестовий похід за справедливістю, чи не так? У тебе відсутні гальма. Ти сама сказала, що пересварилася з половиною керівництва цеху минулого тижня через те, що вони образили іншу співробітницю. Хтось ще пересварився? Собі на шкоду?

— Я не дитина і не збираюся в політиці вчити гнилих мужиків доброті. Ти мариш, — вона рве серветку в руках і відкидає клапті на стіл. — Ти вигадуєш проблему, якої немає, Рома.

Якби це було неправдою, так би не реагувала. Її загострене почуття справедливості вже сьорбнуло в нього крові. Залпом. І це дівчина ще насправді нічого не зробила.

— Ні, я передбачаю проблему. Не хочу витягувати тебе потім із підвалу якогось упиря-чиновника разом із незалежними журналістами, які туди також потраплять. Адже ти вже допомогла Морозову писати розслідування щодо Бездомного?

Вона пронизує поглядом, оглушена його обізнаністю і крижаним натиском.

— Як ти дізнався про це? — тихо вимагає відповіді Кіра.

— Так само, як і Бездомний зможе дізнатися. — Він ставить лікті на стіл, щоб наблизитись. — Ця ситуація — нісенітниця, зараз тільки мертвий не топить цього дебіла. Але йдеться про тенденцію. Твої тенденції.

— Я лише доповнила розслідування аналізом. Я не зливала те, що ти казав.

— Я знаю, — сердиться Роман, — мова не про це, Кіро, чорт забирай! Не став у майбутньому мене в становище, де я буду змушений сам посадити тебе під замок у підвалі, щоб уберегти від тебе самої.

— Ніхто не посадить мене в підвалі, — монотонно промовляє Кіра, не зводячи з нього очей, що сльозяться.

— Чорт забирай, Кіро...

— І ніхто не змусить мене сидіти під замком і, — продовжує байдужим, якимось чужим голосом, — у підвалі чи ні. Твоєму чи чужому. Я живою не дамся. Я знайду, як це закінчити.

— Про що ти, Кіро? — приголомшено подається чоловік уперед, забувши, що сидить за столом.

Вперше дівчина зуміла повністю обеззброїти його та шокувати. Слова спалахами все ще заряджають нутро, колесом, що відірвалося, прокочуються по всіх нутрощах.

Ось-ось щось рвоне і поховає під уламками його серцевий м'яз, що працює насосною станцією, що все ще з перебоями перекачує крижану кров.

Карелін, мабуть, не дочув?

Я знайду, як це закінчити.

Я знайду, як це закінчити.

Він чув щось подібне колись давно. Чоловік зробив усе, щоб ніколи більше цього не почути.

Він, мабуть, не дочув.

Кіра схоплюється з-за столу, і на нього обрушується реальність. Вона промовила ці слова: «Я живою не дамся».

Сиділа щойно перед ним і сказала.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно