Роберт Шеклі - Цивілізація статусу

class="p1">— Я справді цього не знаю. Закриті заняття є закритими для абатів, як і для інших дорослих.

— За чиїм наказом?

— За наказом начальника секретної поліції.

— Зрозуміло... Дякую, громадянине абат Боерен.

* * *

Громадянин Еньен Дравівіан, 43 роки, урядовий службовець. Миршавий чоловічок, виглядає занадто старим і стомленим, як на свої роки.

— Добрий день, сер. Ви кажете, що працюєте в уряді?

— Саме так.

— Це уряд штату чи федеральний?

— Обидва водночас.

— Зрозуміло. Ви довго працюєте на цій службі?

— Приблизно вісімнадцять років.

— Так, сер. Ви не проти назвати мені вашу конкретну посаду?

— Чому ж ні. Я — начальник секретної поліції.

— Зрозумів, сер. Це дуже цікаво. Я...

— Не хапайтесь за свій лазерний пістолет, колишній громадянине Барренте. Можу вас запевнити, він не буде працювати в захищеній зоні поблизу мого будинку. І якщо ви його витягнете, то постраждаєте.

— Як саме?

— У мене є свої засоби захисту.

— Як ви дізналися моє ім'я?

— Я дізнався про вас майже тієї ж миті, як ви ступили на Землю. Ми маємо для цього деякі засоби. Але можемо поговорити про це в будинку. Ви не зайдете?

— Гадаю, не варто.

— Боюсь, що доведеться. Заходьте, Барренте, я вас не вкушу.

— Я заарештований?

— Звичайно, ні. Ми просто трохи побалакаємо. Проходьте, сер, ось сюди. Почувайтеся, як удома.

Розділ 28

Дравівіан завів його у простору кімнату, стіни якої були обшиті панелями з горіхового дерева. Приміщення було обставлено лакованими вигадливо вирізьбленими меблями з міцного чорного дерева. Високе старовинне бюро стояло в кутку. Важкий гобелен із сценою середньовічного полювання, вишитий у тьмяних кольорах, займав всю стіну.

— Вам подобається? — запитав Дравівіан, — облаштуванням кімнати займались особисто члени моєї родини. Дружина скопіювала гобелен з оригіналу в музеї «Метрополітен». Наші два сини виготовили меблі. Вони хотіли чогось давньоіспанського за духом, але більш зручного, ніж зазвичай буває антикваріат. Довелось трохи змінити обриси. Мого власного захоплення наочно не видно. Мій фах — музика періоду бароко.

— На додачу до роботи в поліції, — вимовив Бар-рент.

— Так, на додачу до моєї роботи.

Дравівіан відвернувся від Баррента і задумливо подивився на гобелен.

— Ми згодом поговоримо про поліцію. Скажіть спочатку, що ви думаєте про цю кімнату?

— Дуже красиво, — сказав Баррент.

— Так. І?

— Ну, мені важко судити.

— Ви мусите висловити своє враження, — промовив Дравівіан, — ця кімната є відображенням в мініатюрі земної цивілізації. Тож скажіть, що ви про неї думаєте.

— Тут не відчувається життя, — сказав Баррент. Дравівіан обернувся до Баррента і посміхнувся.

— Так, влучно сказано. Чогось суттєвого не вистачає. Це кімната людей з високим статусом, Барренте. Було докладено чимало творчих зусиль для мистецького вдосконалення старовинних оригінальних прототипів. Моя родина відтворила частинку давньої Іспанії, так само, як інші відтворюють деталі минулого майя, ранньої Америки або Океанії. І все-таки сутність цих речей виглядає порожньою. Наші автоматизовані фабрики виробляють для нас одні і ті ж товари рік у рік. Оскільки всі користуються однаковими речами, ми прагнемо змінити фабричну продукцію, вдосконалити, оздобити її, виразити себе через неї, якимось чином ідентифікувати себе. Ось такою є Земля, Барренте. Наші енергія і вміння скеровуються на, по суті, декадентські намагання. Ми вирізьблюємо меблі під старовину, переймаємось своїм чином і статусом, а тим часом далекі планети залишаються недослідженими. Ми давно перестали рухатись вперед. Стабільність призвела до небезпечного застою, якому ми піддалися. Ми стали настільки соціалізованими, що індивідуальність доводиться спрямовувати на найбезпечніші захоплення, на особисті проблеми, утримувати її від будь-якого змістовного вираження. Я гадаю, ви вже багато чого й самі зрозуміли за час перебування на Землі?

— Так, авжеж. Але я не сподівався почути таке від начальника секретної поліції.

— Я незвичайна людина, — насмішкувато посміхнувся Дравівіан, — а секретна поліція — незвичайна установа.

— Я бачу, вона працює доволі ефективно. Як ви дізналися про мене?

— Це було досить просто. Більшість людей на Землі змалечку переймаються суспільною безпекою. Це в нас уже в крові. Майже всім, із ким ви зустрічались, впало в очі, що з вами щось не так. Ви були тут чужим, як вовк серед овець. Люди це помічали і давали мені знати.

— Ну, і що ж тепер?

— Насамперед я хотів би, щоб ви розповіли мені про Омегу.

Баррент коротко описав начальнику поліції особливості життя на тюремній планеті. Дравівіан кивав, злегка усміхаючись.

— Так, приблизно так я собі це і уявляв, — сказав він, — на Омезі трапилося те саме, що відбувалось на початку колонізації Америки й Австралії. Звичайно, існують певні розбіжності — ви повністю відірвані від країни-матері. Але в омегіан такі ж самі шалена енергія і драйв і така ж безжалісність.

— Що ви збираєтеся зробити зі мною? — запитав Баррент.

Дравівіан знизав плечима.

— Те, що я міг би зробити, не має особливого сенсу. Я міг би вас вбити. Але це не завадить вашій групі на Омезі надіслати інших шпигунів або захопити один із тюремних кораблів. Як тільки омегіани застосують силу, вони все одно дізнаються правду.

— Що ви маєте на увазі?

— Невже ви досі не зрозуміли? Земля не воювала майже вісім сотень років. Ми не здатні на опір. Сторожовики навколо Омеги — це чиста показуха. Зоряні кораблі повністю автоматизовані, знаходяться на тому самому технічному рівні, що й кілька сотень років тому. Рішучим нападом вдасться захопити корабель, а тоді вже решта всього відбудеться сама собою. Ніщо не завадить омегіанам повернутися на Землю, а на Землі немає нічого, щоб могло б їм протидіяти. Саме це, як ви здогадуєтесь, і є причиною того, що всіх в'язнів, які залишають Землю, позбавляють спогадів. Якби вони все пам'ятали, вразливість Землі була б для них очевидною.

— Якщо ви розумієте все це, — запитав Баррент, — чому ваше керівництво нічого з цим не робить?

— Спочатку виникали певні наміри. Але за намірами не було справжньої мотивації. Ми вважали за краще не думати про це. Припускали, що статус-кво може залишатися на невизначений час. Ми не хотіли думати про той день, коли омегіани повернуться на Землю.

— Що збираєтеся наразі робити ви і ваша поліція? — запитав Баррент.

— Мій чин теж лише сама видимість, — відповів Дравівіан,