Крістофер Пріст - Престиж

на роботу, що означало, що її приналежність до цієї професії є суто теоретичною, так само як і мій зв’язок зі світом магії. Подібність нашого становища розвеселила нас, і ми подружилися.

Джулія — перша людина (не рахуючи Ґрирсона), кому я демонстрував фокуси на самоті. Однак, на відміну від Ґрирсона, який завжди схвалював усе, що я робив, навіть коли виконання було незграбним і відверто провальним, Джулія не лише хвалила, а й критикувала. Вона підтримувала мене, але могла уїдливо кепкувати, якщо я припускався помилки. Я не стерпів би таких атак від будь-кого іншого, проте її безжальні кпини зазвичай змінювалися мудрими порадами, словами любові і заохочення.

Я почав із простих маніпуляцій монетами — одними з перших засвоєних мною трюків. Згодом перейшов до карткових фокусів, номерів із носовичком, капелюхом, більярдними кулями. Її зацікавленість спонукала мене розвиватися. Поступово я показав їй майже весь свій репертуар, включно з ілюзіями, що їх я ще не повністю засвоїв.

Своєю чергою Джулія іноді декламувала мені вірші й монологи, твори великих поетів і драматургів, про які я вперше чув. Мене дивувала її здатність запам’ятовувати стільки інформації, але вона пояснила, що це досягається завдяки конкретним технікам. Ось у чому полягає унікальність Джулії. Вона вдало поєднує мистецтво й техніку. Натхнення і професійність.

Незабаром Джулія почала обговорювати зі мною тонкощі акторської майстерності, що завжди були близькі моєму серцю. Наші стосунки стали ще серйознішими.

Під час Різдвяних свят, коли весь Лондон пив і гуляв, ми з Джулією усамітнювалися в моєму помешканні й цнотливо навчали одне одного різним технікам, що їх устигли засвоїти раніше. Джулія приходила до мене вранці й залишалася до настання темряви, а потім я проводжав її до Кілбурну, де вона теж винаймала кімнату. Вечори та ночі я проводив сам, із захопленням думаючи про неї, про наші почуття, про останні заняття.

Джулія повільно, але вперто пробуджує істинний талант, що, здається, давно дрімав у мені.

12 січня 1878

«Чому б нам не вигадати якийсь оригінальний номер на двох?»

Це запитання поставила мені Джулія наступного дня після того, як я зробив попередній запис.

Такі прості слова! Така докорінна зміна в моєму житті, що донедавна було сповнене відчаю і печалі. Ми репетируємо мнемонічні трюки. Джулія навчає мене технік розвитку пам’яті. Я оволодіваю мнемонікою — прийомами, що полегшують запам’ятовування.

Феноменальна пам’ять Джулії завжди вражала мене. Невдовзі після нашого знайомства я показав їй кілька складних карткових фокусів, а вона попросила мене назвати низку будь-яких двоцифрових чисел у будь-якій послідовності й записати їх так, щоб вона не бачила. Коли аркуш був поцяткований числами, Джулія спокійно, без пауз і помилок, повторила їх, і поки я дивувався, повторила знову — цього разу у зворотному порядку.

Я припустив, що це магія, і Джулія якимось чином вплинула на мене, змусивши назвати саме ті числа, які вона вже завчила. А може, зуміла підглянути записи попри те, що я ретельно ховав їх. Вона запевнила мене, що я помиляюсь. Жодних хитрощів чи вивертів. На противагу методам фокусника, її секрет лежить на поверхні: вона робить те, що є очевидним, а саме — запам’ятовує числа!

Тепер вона розкрила мені таємницю мнемоніки. Я ще не досяг її рівня, але виявив, що моя пам’ять здатна на подвиги, про які я навіть не підозрював.

26 січня 1878

Ми готові. Уявіть таку картину: я сиджу на сцені із за­в’язаними очима. Добровольці з публіки перевірили пов’язку і переконалися, що я нічого не бачу. Джулія ходить між рядами, забирає у глядачів ті чи інші предмети й показує їх усій залі.

— Що я тримаю в руках? — кричить вона.

— Чоловічий гаманець,— відповідаю я.

Публіка ойкає.

— Що я взяла?

— Золоту обручку.

— Чия вона?

— Жіноча,— рішуче заявляю я.

(Якби Джулія спитала: «Кому вона належить?», я не менш впевнено відповів би: «Чоловіку».)

— А зараз я тримаю?..

— Чоловічий годинник.

І так далі. Обмін заздалегідь підготовленими запитаннями та відповідями відбувається настільки елегантно й невимушено, що спантеличені глядачі навіть не сумніваються, що наш номер ґрунтується на ментальному контакті між двома артистами.

Принцип є простим, але мені важко його засвоїти. Я щойно почав оволодівати мнемонікою, що, як і будь-який вид сценічної магії, потребує напружених тренувань.

Поки ми репетируємо, можна тимчасово забути про найскладніше завдання — отримати ангажемент.

1 лютого 1878

Завтра ввечері починаємо. Змарнували два тижні, намагаючись укласти угоду з якимось театром чи мюзик-­холом, але сьогодні, коли ми, геть засмучені, гуляли парком Гемпстед-Хіт, Джулія сказала, що треба проявити ініціативу і ні на кого не розраховувати.

Пробило північ. Я щойно повернувся з попередньої розвідки. Ми з Джулією обійшли шість таверн, розташованих доволі близько одна від одної, і зрештою ­обрали ту, що сподобалася нам найбільше. Це «Агнець і Дитя», що на розі Кілбурн Хай-роуд і Мілл-Лейн. Зала, де міститься шинквас, є просторою і добре освітленою; збоку притулилася маленька естрада (зараз на ній стоїть піаніно, до якого ніхто не підійшов, поки ми там були). Проходи між столиками дозволять Джулії вільно переміщатися під час спілкування з публікою. Ми не повідомили про наші наміри власника й персонал.

Джулія повернулась до свого помешкання, а я збираюся спати. Завтра ми весь день репетируємо, а ввечері штурмуватимемо сцену.

3 лютого 1878

На двох ми маємо 2 фунти 4 шилінги й 9 пенсів. Саме цю суму нам накидали вдячні глядачі в таверні «­Агнець і Дитя». Грошей було більше, але підозрюю, що частину монет у нас вкрали, а частину ми загубили, коли власникові урвався терпець і він виштовхав нас на вулицю.

Однак ми чудово впоралися. А ще засвоїли кілька корисних уроків: як готуватися, як оголосити наш вихід на сцену, як привернути увагу і навіть — як краще підлеститися до власника (принаймні нам здається, що ми це зрозуміли).

Сьогодні ми навідаємося до «Герба моряка» в Айлінг­тоні, що доволі далеко від Кілбурну. Зробимо другу спробу. Ми дещо змінили наш номер, врахувавши особ­ливості суботнього виступу.

4 лютого 1878

Лише 15 шилінгів 9 пенсів на двох, але скромна винагорода компенсується здобутим досвідом.

28 лютого 1878

Підбиваючи підсумки місяця, зазначу, що ми з Джу­лією загалом заробили 11 фунтів 18 шилінгів і 3 пенси завдя­ки нашому мнемонічному номеру. Страшенно втомилися, але успіх нас надихає. Часто помилялися, але вважаємо, що цей досвід допоможе нам у майбутньому. І найприємніше: до нас долетіли чутки про конкурентів — парочку, що виступає у шинках Південного Лондону. Точна ознака успіху!

Ба більше, третього числа наступного місяця ми з Джулією офіційно виступаємо в мюзик-холі Ґаскера в Пондерс-Енд. На афіші ім’я Дантона значиться сьомим, після вокального тріо. Ми тимчасово припинили покази мнемонічного номера, аби краще підготуватися до нашого виходу. Щоправда, ця визначна подія видається не настільки хвилюючою порівняно з божевільними «гастролями» в лондонських тавернах, але йдеться про справжню роботу в справжньому театрі — те, чого я прагнув усі ці роки.

4 березня 1878

Отримано 3 фунти 3 шилінги й 0 пенсів від містера Хаскера. Він сказав, що хотів би знову запросити нас у квітні. Особливо популярним виявився мій фокус із різнобарвними стрічками.

12 липня 1878

Зміни в репертуарі. Моя дружина (я доволі давно нічого не записував, але 11 травня ми з Джулією побралися і нині щасливо