Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

що вже стало для неї невіддільним, і перед вами виникне безлика постать (щасливець чи невдаха?), павук без павутини, який вже не стане самим собою доти, поки йому не повернуть його права і привілеї.

Дивлячись, як росте його новий будинок, Ковпервуд переймався усвідомленням своєї значущості, а стосунки, що несподівано зав’язалися у нього з міським скарбничим — були як широко відчинені двері в світ удачі. Він роз’їжджав містом в колясці, запряженій двома породистими гнідими кониками, чиї лискучі крупи і до блиску начищена збруя свідчили про дбайливу опіку конюха і кучера. Елсворт вже будував простору стайню в провулку, позаду нових будинків, для спільного користування обох сімей. Френк обіцяв дружині, як тільки вони влаштуються в своєму новому житлі, купити їй «вікторію», — так називався в ті часи відкритий і низький чотириколісний екіпаж, — адже їм доведеться багато їздити. Вони будуть давати вечори — йому необхідно розширювати коло своїх знайомств. Разом з сестрою Анною і братами Джозефом і Едвардом вони будуть користуватися для прийомів обома будинками. Чому б Анні не підшукати блискучу партію? Треба сподіватися, що Джо і Ед теж зможуть вигідно одружитися, адже тепер зрозуміло, що в комерції вони багато не досягнуть. Але в будь-якому разі вони можуть спробувати.

— Хіба тобі самій все це не до вподоби? — запитав Френк після розмови про прийоми.

Ліліан мляво посміхнулася.

— Я спробую, — відповіла вона.

16

Невдовзі після угоди між скарбничим Стінером і Ков­первудом складний політико-фінансовий механізм запрацював з метою здійснення своїх задумів. Двісті тисяч доларів у шестивідсоткових сертифікатах, які підлягали погашенню за десять років, були записані за книгами міського самоврядування на рахунок банкірської контори «Ков­первуд і Ко». Ковпервуд став пропонувати позику невеликими партіями за ціною, що перевищувала дев’яносто доларів. При цьому він усіма способами намагався переконати людей, що таке розміщення капіталу обіцяє великий зиск. Курс сертифікатів поступово підвищувався, і Френк збував їх усе в більшій кількості, поки, нарешті, вартість їх не зросла до ста доларів, і весь випуск на суму в двісті тисяч доларів (дві тисячі сертифікатів) не розійшовся дрібними партіями. Стінер був задоволений. Двісті сертифікатів, що були закріплені за ним і продані по сто доларів за штуку, принесли йому дві тисячі доларів баришу. Це був бариш незаконний, нажитий нечесним шляхом, але сумління не дуже дошкуляло Стінерові. Та й навряд чи воно в нього було. Стінер мріяв про щасливе майбутнє.

Важко пояснити, яка невидима, але могутня сила зосередилася таким чином у руках Ковпервуда. Варто нагадати, що йому минув лише двадцять дев’ятий рік. Уявіть собі людину, від природи обдаровану талантом фінансиста, який маніпулює величезними сумами під виглядом акцій, сертифікатів, облігацій та готівки так само вільно, як хтось маніпулює шашками або шахами на дошці. А ще краще — уявіть собі майстра, який опанував усі таємниці шахової гри, — славетного шахіста з тих, котрі, сидячи спиною до дошки, грають одночасно з чотирнадцятьма партнерами, по черзі оголошують ходи, пам’ятають розташування всіх фігур на всіх дошках і незмінно виграють. Звісно, на той час Ковпервуд ще не був таким вправним, та все ж це порівняння цілком доречне. Чуття підказувало йому, що робити з грошима, — він умів депонувати їх в одному місці готівкою і водночас використовувати їх для кредиту і як базу для оборотних чеків у багатьох інших місцях. В результаті обдуманого, послідовного проведення подібних операцій він уже отримав купівельну спроможність, що разів у десять, а то й у дванадцять перевищувала початкову суму, котра втрапила йому до рук. Ковпервуд інстинктивно засвоїв принципи гри на підвищення і на пониження. Він не лише точно знав, якими способами день у день, рік у рік він буде підкоряти своїй волі зниження і підвищення курсу міських сертифікатів (зрозуміло, якщо йому вдасться зберегти свій вплив на скарбничого), але також як за допомогою цієї позики заручитися в банках таким кредитом, який йому раніше і не снився. Одним із перших скористався ситуацією банк його батька і розширив кредит Френкові. Місцеві політичні верховоди і ділки — Молленгауер, Батлер, Сімпсон та інші, — переконавшись в його успіхах, почали спекулювати міською позикою. Ковпервуд став відомий Молленгауеру і Сімпсону якщо не особисто, то як людина, котра зуміла досить успішно провернути угоду з випуском міської позики. Подейкували, що Стінер вчинив дуже мудро, звернувшись до Ковпервуда. Правила фондової біржі вимагали, щоби всі угоди підсумовувалися до кінця дня і балансувалися до кінця наступного. Але домовленість з новим скарбничим позбавляла Ковпервуда дотримання цього правила, і в його розпорядженні завжди був час до першого числа наступного місяця, тобто іноді цілих тридцять днів для того, щоб відзвітувати по всіх угодах, пов’язаних з випуском позики.

Більше того, це, по суті, не можна було навіть назвати звітом, адже всі папери залишалися у нього на руках. Оскільки розмір позики був дуже значним, то значними були і суми у віданні Ковпервуда, а так звані трансферти[19] і балансові зведення до кінця місяця залишалися простою формальністю. Френк мав повну можливість користуватися сертифікатами міської позики для спекулятивних цілей, депонувати їх як власні в будь-якому банку для забезпечення позик і таким чином отримувати під них готівку до сімдесяти відсотків їх номінальної вартості (що він і робив без жодних докорів сумління). Здобуті таким шляхом гроші, про які він звітував лише наприкінці місяця, Ковпервуд міг використовувати для інших біржових операцій. Окрім того, вони давали йому можливість позичати нові суми. Ресурси його розширилися тепер безмежно — їх визначали лише дні, помножені на його власні енергію і винахідливість. Політичні верховоди міста не мали навіть уявлення, яким золотим дном стало для Ковпервуда це підприємство, бо й не підозрювали витонченості його розуму. Коли Стінер, попередньо порадившись з мером міста Стробіком та іншими, сказав Ковпервуду, що протягом року перекаже на його ім’я за книгами міського самоврядування два мільйони позики, Ковпервуд не промовив ні слова — захоплення стулило йому вуста. Два мільйони! І він буде розпоряджатися ними на свій розсуд! Його запросили фінансовим консультантом, він дав пораду, і цю пораду прийняли! Прекрасно! Ковпервуд не належав до людей, схильних мучитися докорами сумління. Він, як і раніше, вважав себе чесним фінансистом. Адже він не був більш жорстоким і нещадним, аніж будь-хто інший на його місці.

Слід зауважити,