Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

Мені довелося чимало поламати собі голову над вашим будинком через його невеликі розміри. Будинок вашого батька вдався мені значно легше. Але ваш...

І він почав описувати вестибюль і вітальні — велику і малу, які він мав у своєму розпорядженні. Він обробляв їх так, щоб вони виглядали більш просторими і значними, ніж дозволяли їх скромні розміри.

Коли будівництво було завершено, виявилося, що обидва будинки і справді дуже ефектні, оригінальні і анітрохи не схожі на пересічні особняки по сусідству. Їх розділяла зелена галявина футів двадцяти завширшки. Архітектор, запозичивши дещо від школи Тюдорів, відмовився від тієї химерності, яка стала пізніше відрізняти багато особняків Філадельфії та інших американських міст. Особливо гарними були двері, розташовані в широких, низьких, скупо орнаментованих арках, і три засклених ліхтарі незвичної форми, один — на другому поверсі у Френка, два — внизу, на фасаді батьківської хати. Над фронтонами обох будинків виднілися коники дахів: два у Френка, чотири у його батька. Кожен фасад мав на першому поверсі по вікну в глибокій ніші, утвореній виступами зовнішньої стіни. Ці вікна були захищені з боку вулиці низеньким парапетом, точніше, балюстрадою. На ній можна було поставити горщики з кучерявими рослинами і квітами (що й було зроблено згодом). Тож із вулиці вікна, які потопали у зелені, виглядали особливо приємно. В глибині ніш Ковпервуди розставили стільці.

На нижньому поверсі обох будинків були облаштовані зимові сади — один навпроти одного, а посеред спільного дворика — білий мармуровий фонтан восьми футів діаметром, з мармуровим купідоном, на якого спадали струмені води. Цей дворик, обнесений високим, із проймами, парканом із зеленувато-сірої цегли, спеціально обпаленої в тон граніту, з якого був складений будинок, облицьований був ззовні білим мармуром. Дворик був весь засіяний зеленою шовковистою травою і справляв враження м’якого зеленого килима. Обидва будинки, як це і було заплановано з самого початку, поєднувалися галереєю із зеленими колонками, яку склили на зиму.

Тепер Елсворт вже взявся обробляти і обставляти кімнати в стилі різних епох, що неабияк вплинуло на художні смаки Френка Ковпервуда і розширило його уявлення про великий світ мистецтв. Вельми повчальні і цінні були для нього довгі бесіди з Елсвортом про стилі й види архітектури та меблів, про різні породи дерева, про різноманітність орнаментів, якість тканин, виняткове значення завіс і портьєр, про розстановку меблів і всілякі види паркету. Елсворт, поряд з архітектурою, вивчав також декоративне мистецтво і багато розмірковував щодо художніх уподобань американців: смак цей, як він вважав, мав неабияк розвинутися з часом. Молодому архітектору страх як набридло поширене тоді романське поєднання заміської вілли з особняком. Настав час для чогось нового. Він і сам ще не усвідомив, яким буде це нове, але поки що радів вже із того, що спроектовані ним для Ковпервудів будинки були оригінальні, прості і приємні для ока. Завдяки цим якостям вони вигідно виділялися на тлі архітектури всієї вулиці.

У будинку Френка, за задумом Елсворта, на нижньому поверсі містилися: їдальня, зал, зимовий сад і буфетна, а також головний вестибюль, внутрішні сходи і гардеробна під нею; на другому — бібліотека, велика і мала вітальні, робочий кабінет Ковпервуда і будуар Ліліан, що з’єднувався з туалетною і ванною.

На третьому поверсі, майстерно спланованому й обладнаному ванними і гардеробними кімнатами, розташовувалася дитяча, приміщення для прислуги і кілька кімнат для гостей.

Елсворт знайомив Ковпервуда з ескізами меблів, портьєр, шафок, тумбочок і роялів найвишуканіших форм. Вони удвох обговорювали різні способи обробки дерева — жакоб, маркетрі, буль, а також всілякі його сорти: рожеве, червоне, горіх, англійський дуб, клен, «пташине око». Елсворт пояснював, якої майстерності вимагає виготовлення меблів «буль», і яка недоцільна вона в Філадельфії: бронзові або черепахові інкрустації стовбурчаться від спеки і вогкості, а потім починають пузиритися і тріскатися. Розповідав він і про складність і дорожнечу деяких видів обробки, і врешті-решт запропонував позолочені меблі для великої вітальні, гобеленові панно для малої, французький ренесанс для їдальні та бібліотеки, а для інших кімнат — «пташине око» (подекуди блакитного кольору, іноді природного забарв­лення), а також легкі меблі з різьбленого горіха. Портьєри, шпалери і килими, на його думку, мали гармоніювати з оббивкою меблів, але не зовсім збігатися з нею за тоном. Рояль і нотна шафка в малій вітальні, а також гірки, шафки і тумби в залі він рекомендував (якщо Френка не відлякає дорожнеча) все-таки обробити в стилі «буль» або «маркетрі».

Елсворт радив ще замовити рояль трикутної форми, оскільки чотирикутний досить похмурий. Ковпервуд слухав його, як зачарований. В його уяві вже вимальовувався будинок — благородний, затишний, витончений. Картини — якщо він побажає мати їх — мають бути вставлені в масивні різьблені золочені рами. А якщо він вирішить облаштувати цілу картинну галерею, то під неї можна пристосувати бібліотеку, а книги розмістити у великій вітальні на другому поверсі, розташованій між бібліотекою і малою вітальнею. (Пізніше, коли у Френка розвинулася справжня любов до живопису, він здійснив цей задум.)

Відтоді в ньому прокинувся жвавий інтерес до витворів мистецтва і до художніх виробів — картин, бронзи, різьблених дрібничок і статуеток, якими він заповнював шафки, тумби, столики й етажерки свого нового будинку. У Філадельфії взагалі важко було дістати справжні витончені речі такого штибу, а в магазинах їх зовсім не було. Щоправда, багато приватних будинків рясніли чарівними дрібничками, привезеними з далеких подорожей, але у Ковпервуда поки що було мало зв’язків з «кращими сім’ями» міста. У ті часи славилися два американських скульптори: Пауерс і Хосмер (у Френка були їхні твори). Але, за словами Елсворта, це було далеко не останнє слово в мистецтві, і він радив придбати копію якоїсь античної статуї. Зрештою, Ковпервуду вдалося купити голову Давида роботи Торвальдсена, від якої він був у захваті, і кілька пейзажів Хента, Сюллі і Харта, що певною мірою передавали дух сучасності.

Такий будинок, безсумнівно, накладав відбиток на своїх мешканців. Загалом ми вважаємо себе індивідуумами, що стоять поза цим і навіть вище впливу наших осель і речей; але між ними і нами існує ледь вловимий зв’язок, завдяки якому речі так само відображають нас, як ми відображаємо їх. Люди і речі взаємно передають одне одному свою гідність, свою витонченість і силу: краса чи її протилежність, немов човник на ткацькому верстаті, снують від одних до інших. Спробуйте перерізати нитку, відокремити людину від того, що по праву належить їй,