Ірвін Ялом - Ліки від кохання та інші оповіді психотерапевта, Ірвін Ялом

Отже, Пенні знову «прокинулася» в магазині (у тому самому, де вона отямилася біля каси, тримаючи в руках м’яку іграшку). Вона плакала та стискала в руках бланк атестата про закінчення середньої школи.

Натомість її сон не був кошмаром, але викликав відчуття розчарування та тривоги:

Я бачила весілля. Кріссі виходила заміж за сусідського хлопця — справжнього нікчему. Мені потрібно було перевдягтися. Я перебувала у великому будинку у формі підкови з багатьма кімнатами. Я без кінця заходила то в одну, то в іншу кімнату, але так і не змогла знайти потрібну.

Трохи пізніше з’явився ще один фрагмент сну:

Я була у великому потязі. Ми почали їхати швидше, та так, що аж піднеслися до великої арки в небі. Вона була така гарна! Безліч зірок. І десь там ніби з’явився напис (а може, мені лише здалося, бо я навіть не могла прочитати його) — слово «еволюція», яке чомусь викликає в мене сильні почуття.

На перший погляд, цей сон стосувався Кріссі. Ми якийсь час поговорили про її невдалий вибір чоловіка уві сні. Можливо, наречений — це смерть: очевидно, що це не був шлюб, якого б Пенні хотіла для своєї доньки.

А «еволюція»? Пенні сказала, що вона більше не відчуває зв’язку з Кріссі під час її відвідин на цвинтарі (зараз вони скоротилися до двох-трьох разів на тиждень). Я запропонував можливе значення «еволюції». Це могло символізувати те, що Кріссі дійсно покинула цей світ і перейшла в інше життя.

Можливо, й так, але у Пенні було краще пояснення, чому їй наснився сон та чому під час провалу в пам’яті вона відчувала такий сум. Коли вона прийшла до тями після випадку в магазині, вона було впевнена, що атестат у її руці був не Кріссі (яка мала б уже закінчити школу на цей час?), а її самої. Пенні так і не закінчила школи, але Кріссі збиралася зробити це за них обох (а також вона хотіла вчитися у Стенфорді за них обох).

Пенні вважала, що сон про весілля та пошук переодягальні стосувався її власних невдалих шлюбів і теперішньої спроби змінити своє життя. Її асоціації щодо будинку уві сні підтверджували її думку: будинок зі сну аж надто нагадував клініку, де було розташовано мій офіс.

Та й еволюція також стосувалася її, а не Кріссі. Пенні була готова змінитися. Вона несамовито прагнула еволюціонувати й досягти успіху, щоб зайняти певне становище в суспільстві. Роками, у перервах між перевезеннями клієнтів у своєму таксі, вона слухала касети для саморозвитку: книжки класиків, критику творів мистецтва, учила нові слова. Вона відчувала, що була здібною, але ніколи не розвивала своїх талантів через те, що десь із тринадцятирічного віку була змушена заробляти на прожиття. Якби тільки вона не працювала, а займалася чимось для себе, закінчила середню школу, пішла до коледжу, безперервно вчилася і вибралася б звідси (звідси означало поїзд зі сну, який полетів у небо)!

Пріоритети Пенні почали змінюватися. Замість того щоб говорити про трагедію з Кріссі, вона протягом кількох годин описувала трагедію свого власного життя. Коли ж ми наближалися до дев’ятого, останнього, сеансу, я приніс у жертву решту своєї рішучості і запропонував Пенні три додаткових сеанси, якраз до початку моєї творчої відпустки. З багатьох причин мені було важко припинити терапію: весь жах її страждань зобов’язував мене залишитися з нею. Я був стурбований її станом і відчував свою відповідальність за це: тиждень за тижнем, мірою того як випливали нові факти, вона все більше впадала в депресію. Я був вражений, як вона використовувала терапію: у мене доти ніколи не було пацієнта, котрий працював би так продуктивно. І останнє — я також маю бути чесним — я був приголомшений її життєвою драмою, яку вона мені розповідала, а кожного тижня вона пропонувала новий, більш захопливий та цілком неочікуваний епізод.

Пенні згадувала своє дитинство в Атланті, Джорджія, як страшенно похмуре та злиденне. Її мати, озлоблена та підозрілива жінка, була постійно зайнята думками, як нагодувати і вдягнути Пенні та ще двох дочок. Батько працював у відділі доставки товару в універмазі, але був, якщо вірити її матері, бездушним та похмурим. Він помер від алкоголізму, коли Пенні було вісім. Тоді все змінилося. У них не було грошей. Її мати працювала дванадцять годин на добу пралею, але майже щоночі пропадала в місцевому барі, де пила та знімала чоловіків. Від того часу в Пенні з’явилися ключі від дому і вона стала самостійною.

Більше ніколи відтоді в них не було постійного помешкання. Вони переїжджали з однієї квартири на іншу, часто їх виселяли за несплату. Пенні пішла на роботу, коли їй було всього тринадцять, а школу покинула в п’ятнадцять; у шістнадцять вона вже була алкоголічкою зі стажем, до вісімнадцяти встигла вийти заміж і розлучитися, у дев’ятнадцять ще раз одружилася та втекла на Західне узбережжя з новим чоловіком, де народила трьох дітей, купила будинок, поховала доньку, розлучилася з другим чоловіком і придбала в кредит велику ділянку на цвинтарі.

Найбільше в історії Пенні мене вразили дві речі. Перш за все це те, що її обдурили, підтасували карти, ще коли їй було вісім. І найбільше їй хотілося, щоб у наступному житті вони разом з Кріссі «купалися в грошах».

По-друге, це була тема «втечі», але не фізична втеча з Атланти, від її родини, із замкненого кола бідності та алкоголізму, а втеча від її долі — стати «бідною божевільною старою жінкою», схожою на її матір, після того як та кілька разів потрапляла до психіатричної лікарні.

Утеча від долі — від долі свого суспільного класу та особистої долі злиденної божевільної старої — була основною метою в житті Пенні. Вона прийшла до мене, щоб не збожеволіти. Вона сказала, що подбає про те, аби не бути бідною. Насправді це був її стимул втекти від власної долі, і зараз вона просто згоряла на роботі, працюючи протягом довгих та виснажливих годин.

Іронія полягала в тому, що її втеча він бідності та невдач могла бути зупинена тільки більш вагомим фактором — скінченністю життя. Пенні більше, ніж будь-хто з нас, не погоджувалася з неминучістю смерті. Вона була дуже активною людиною — тут я згадав, як вона летіла на повній швидкості по шосе за наркодилерами, — і один з найважчих моментів у її житті був саме той, коли вона переживала смерть Кріссі.

Незважаючи на той факт, що я вже звик до того, що Пенні постійно повідомляла все нові й нові подробиці про себе, я не був готовий до величезного потоку новин, який вона спрямувала на мене на одинадцятому, передостанньому занятті. Ми говорили