Моріц Жігмонд - Родичі, Моріц Жігмонд

Вранці прокинувся, коли діти вже пішли до школи. Ліна зазирнула в спальню. Побачивши, що чоловік не спить, увійшла.

— Оце так служба!—^сказала вона.— Ти тепер завжди будеш повертатися вночі?

— Це тільки спочатку.

— Не давай на собі їздити. Куди це годиться — стільки працювати! Так і захворіти можна...

— Мені треба утвердитись, завоювати авторитет. А потім усе піде так, як я схочу... Уяви собі, твої родичі — на межі розорення. Мені здається всього майна сім'ї Сенткалнаї не вистачить, щоб відшкодувати ті величезні збитки, яких вони завдали місту.

Ліна сіла на ліжко, і Пішта розповів їй про свиноферму.

— Так їм і треба! Сенткалнаї завжди були поганими родичами,— сказала Ліна.— Вони ніколи не зробили жодного кроку нам назустріч.

XX

Коли Пішта вранці прийшов в управу, головний інженер уже чекав на нього. Він сидів за письмовим столом обер-прокурора, читав якісь папери й робив позначки в своєму блокноті.

— Що читаєш, друзяко?

Таке звертання Пішта перейняв од бургомістра.

— Та ось вивчаю запропоновані ціни,— відповів головний інженер.

— Які ціни?

— Сьогодні одержано цілу купу пропозицій. Адже завтра — закриття конкурсу.

Головний інженер зібрав папки і склав їх стосиком край столу.

—. А! Новий міст!— згадав Пішта.

Околицею міста протікала річечка, яка, однак, була Небезпечна навесні й восени. Під час великих дощів вода ь ній піднімалася дуже високо. Тож управа оголосила конкурс на новий проект моста з металевих конструкцій, щоб замінити старий дерев'яний місток.

Пішта сів за стіл, чекаючи, що скаже далі головний інженер.

Але інженерові не було більше про що доповідати. Він почав розказувати анекдоти. Пішта нудився, слухаючи їх.

— 01 Мало не забув!— вигукнув головний інженер.—" ВчорЗ я мав розмову з дядьком Рацкевеї. Губернатор пообіцяв йому свою підтримку. Мовляв, побалакає з міні; стром фінансів щодо садиби.

— Якої ще садиби?

— Рацкевеї хоче, щоб міністр купив його садибу під податкове управління.

— Рацкевеї?

— Так.

— Я нічого не знаю про цю справу.

— Та вона вже майже залагоджена. Погано тільки, що садиба за межами міста, на ньомаркайському шляху.

— Аж на ньомаркайському шляху? Далеченько...

— Ото ж і погано. Якби садиба знаходилась в місті, не було б ніякого клопоту. Будинок чудовий, сто років стоятиме. До того ж, ця садиба є історичним пам'ятником. В тисяча вісімсот сорок восьмому році в ній розміщалася штаб-квартира Шандора Надя К Ми повинні берегти такі будівлі. Та й рід Рацкевеї завжди підтримував місто. Серед представників цього роду були повітові начальники, віце-губернатори й навіть губернатори... Одне слово, жаль, що та садиба — далеко від центру міста.

— Атож. Податкове управління має стояти саме в цент--рі. Люди, як ми знаємо, дуже неохоче платять податки.

1 Шандор Надь (1804—1849)—генерал угорської національно-визвольної армії. Після поразки революції 1848—1849 рр-його стратили за наказом віденського уряду.

А що ж буде, коли їм ще доведеться илентати до управління кілометрів зо два?

— Еге ж, туди йти два кілометри,—кивнув головою головний інженер.

Пішта подумав, що там і три кілометри набереться. Отже мова ось про що,— повів далі головний інженер.— Якщо управа рекомендує, держава купить садибу. Більш того — нам повинні передати й фінансову інспекцію. Жаратнок займає більш поважне місце в комітаті, ніж те місто, де тепер фінансова інспекція.

— Але фінансову інспекцію аж ніяк не можна виселитц за межі міста.

— Чому? Там для неї ідеальні умови. Чудовий парк, сторічні дерева, цілюще повітря — справжнісінький рай. Будь-який керівник фінансової інспекції залюбки туди перебереться.

— А діло це термінове?

— Так! Власне, питання вже вирішено. Адже двоюрідний брат Рацкевеї служить статс-секретарем у міністерстві фінансів.

— Гаразд, я побалакаю з паном бургомістром. Головний інженер хотів був уже йти, але раптом сказав:

— Дуже прошу тебе, дай мені на кілька годин конкурсні проекти моста. Я хотів би їх вивчити.

— Матимеш їх у своєму розпорядженні, як тільки скінчиться конкурс. Адже я на цьому не розуміюся. Тобі, як фахівцю, доведеться висловити свою думку.

— Саме тому мені й потрібні проекти. Всі ці дні я буду Дуже зайнятий. Отож і хотів би заздалегідь ознайомитися 3 ними.

— Здається, правилами конкурсу це заборонено.

— Які там ще правила?!— вигукнув головний інженер. В його голосі бриніло роздратування.— Невже ти гада-єпі, що я особисто зацікавлений і тому хочу зазирнути в проекти до закриття конкурсу? Про мене — робіть що завгодно! Мені байдуже! Він5 схопив— капелюх і вийшов*

Пішті було невтямки, чому розсердився головний інженер. Досі йому й на думку не спадало, що* навколо конкурсу можуть— виникнути якісь махінації.

Він замислився.

Може, годтеветй інженер таки звдкавлений у тому, щоб напередодні закриття конкурсу ознайомитися з проектами? Якщо справді зацікавлений, тю чому?

А головний інженер вийшов з кабінету задоволений. Він уже встиг занотувати найважливіші дані. Лишилося тільки виникати з проектів' статичні розрахунки, щоб передагги фірмі "Холу& і К°" відповідну інформацію...

Пішта зібрав зі стола папки й замкнув їх у велику шафу. Потім покликав секретаря^ доктора Петерфі, й попросив принести документацію свиноферми.

Свиноферма була організована в тисяча дев'ятсот двадцять п'ятому році з основним капіталовкладенням у півтора мільйона крон. Після того, як замість крон в обіг ввели пенге, ця сум-а дорівнювала, ста двадцяти тисячам пенге. Проте на той час усі фонди вже встигли розтринькати. Кайзер розширив початковий задум, і основний капітал був підвищений до чотирьохсот тисяч пенге. А торік акції ще раз розбавили — довели їх до суми в сімсот тисяч пенге.

— Мені сказали, що основний капітал становить півтора мільйона пенге. Така дивна розбіжність...

— То сказано вустами опозиції. Йдеться ж не пр° пенге, а про крони.

— Зрозуміло.

— Насправді були виплачені тільки ці перші півтора мільйона крон. До речі, нині сальдо збитків уже становить півтора мільйона пенге.

— Так, зрозуміло.

— Сюди входять різні рахунки. А будівельники ще й досі пред'являють величезна претензії. Закупка обладнання, заборгованість за кукурудзу й свиней, капіталовкладення, парові* плуги тощо.

— А чому земельна ділянка не лереписана на свиноферму?

— Міністр внутрішніх справ ще й досі шш затвердив рішення муніципальних зборів.

— Он як!

Все це для Пішти було справжнім відкриттям.

— Як же могло накопичитися стільки (боргів?

— Керівники ферми з;а. короткий "час розтратили івесь основний капітал. Однак життя примушувало їх розгортати виробництво. Кілька разів на фермі (спалахувала епідемія; багато свиней .задтадуд'©. Щеплення ш додаткове санітарне обладнання обходилося дуже дорого. Отже діру затикали дірою. А старий Сенткалнаї всеторочнв: "Я до ваших послуг",— і підписував —будь-які рахунки іга векселі. Згодом, коли піднялися ціни на кукурудзу, настала катастрофа...

Пішта розгорнув папку з доповідною запискою, в якій викладалася історія свиноферми, й почав читати.

Невдовзі увійшов секретар бургомістра й "оказав, що вельможний пан бургомістр просить до себе пава обер-прокурора.

— Сервус, друзяко, сервус!!—вигукнув бургомістр, коли Пішта ввійшов до кабінету, й підвівся йому назустріч. , Вони посідали в крісла. Бургомістр поплескав Пішту по коліну.

— Чув уже, чув! Кажуть, що ти йдеш правильним шляхом. Ну що, подобається шбї свиноферма?

— Річ у *йм, "вельможний пане,— серйозно відповів Пішта,— що мені не все зрозуміло в тій справі. Але ІНТУЇЦІЯ підказує: управа може чимало виграти, взявши Ферму в свої руки.

~— Ну, ну, любий мій, кажи далі.

І Пішта переповів усе, що вчора чув од дядечка Кардича. Однак про те, що дізнався сьогодні, промовчав. Бургомістр слухав Пішту дуже уважно, не зводячи з нього очей. Пішті було неприємно відчувати на собі його пронизливий погляд. Він хотів був сказати, що вся відповідальність за ферму лежить на колишніх власниках акцій, але не наважився.

— Треба цю справу залагодити,— мовив бургомістр.— Я чув, друзяко, що ти радився з цього приводу з доктором Мартіні.

— Так, але я не розповів про суть, сказав тільки те, що йому можна знати. Я був дуже обережний.

— То й добре! З опозицією треба радитися.

— Як на мене, докторові Мартіні сподобалося те, що я розповів. Власне, його думка збігалася з моєю. Ферму треба передати управі.Я певен — це буде перший захід, проти якого не виступатиме навіть опозиція.

— Опозиція!— махнув рукою бургомістр.— Опозиція потрібна. Без неї ніхто не повірить, що діло варте уваги.— І він голосно засміявся: — Якщо вже й опозиція не проти, то все пропало!

Пішта мовчав, йому хотілося знати, що насправді думає бургомістр, але той чомусь почав розповідати про Ференца Деака К Бургомістр знав його особисто. Щоправда, знайомство не було дуже близьким, бо Деак, уже старий і ослаблий, часто хворів і майже не втручався в державні справи.

— Якось, у зв'язку з виборами в парламент, до Деака,^ що жив тоді в готелі "Англійська королева", завітала" делегація. Я був у її складі. О, друзяко, він жив як справжній вельможа! Нам довелося довго чекати в коридорі. Нарешті з апартаментів вийшов Меньхерт Лоняї2.

1 Д е а к Ференц (1803—1876) — політичний діяч, ідеолог і лідер правої опозиції угорської ліберальної буржуазії.

2 Лоняї Меньхерт (1822—1884) — угорський державний діяч, економіст.

і ми ввійшли. В той час ми, звичайно, представляли опозицію. Молодість... Усі починають з опозиції. Але той, кхто і в сорок років належить до опозиції, кар'єри вже не зробить. Так само не зробить її й той, хто не перебував в опозиції до тридцяти років... Кальман Тиса був опозиціонером до тридцяти восьми років... Отже, ми ввійшли в апартаменти Деака. Він сидів у великому кріслі й навіть не підвівся нам назустріч. Ми стояли перед ним наче ті школярі. Старий довго слухав нас, а потім перепинив: "Коротше, синки, коротше. Адже й життя коротке, як шворки на підштаниках. Воно теж обривається завжди невчасно".

Бургомістр голосно засміявся. А Пішта раптом подумав, що сидячи отак, поряд з ним, та слухаючи його балачки про минуле, якось відразу забуваєш, що навкруги вирує життя...

— Деак сказав ще й таке: коли в людини у двадцять років немає вроди, у тридцять — розуму, в сорок — багатства, то з неї вже не вийде нічого путнього.