Франтішек Флос - Мисливці за орхідеями, Франтішек Флос

Собака лежала на землі й тремтіла.

— Вона поранена ножем у шию, — відказав Вацлав. — Я перев'язав її, а що буде далі — побачимо. Сподіваюся, рана не смертельна.

— Клята країна! Дядечко Франтішек поранений, Лготка конає… — Клякнувши, Єнік погладив собаку по голові.

Лготка мляво крутнула хвостом і знову заплющила очі.

— Він убив її! Убив! — у розпачі вигукнув Єнік.

— Та стривай, зовсім не вбив він її! — відсторонив хлопчину Вацлав. — Я візьму й понесу її на руках, а ти допомагай дядечкові. Нам треба якомога швидше забратися звідси. Треба знайти допомогу та повідомити про напад міські власті.

— Всім нам треба щонайшвидше на корабель, — простогнав дядечко Франтішек. — Там ми знайдемо допомогу. А власті нема чого турбувати — це тільки даремно затримало б нас у цьому розбійницькому кублі.

Вацлав узяв на руки Лготку і попросив Єніка й дядечка Франтішка якомога швидше йти за ним. Аж тут із кущів вийшов Дієго.

— А-а, ось і наш волоцюга! — суворо вигукнув дядечко Франтішек.

— Волоцюга, який урятував вам життя, дядечку, — сказав Єнік. — Коли б не Дієго, котрий вчасно покликав нас на поміч, не знаю, як би воно було…

— Дієго? — здивувався дядечко Франтішек. — Підійди до мене, хлопче. Де це ти бігав, чому так захекався?

— Я гнався за третім грабіжником, — відказав Дієго, насилу зводячи дух. — Він утік, але я бачив куди.

— Ти бачив, куди він утік? А як же ти довідався, що на мене нападуть? Ну й дивина…

— Я все розповім вам, але згодом. А зараз швидко ходімо звідси, — квапив усіх Дієго. — Розбійників багато, і можуть прийти інші!

Наші друзі швидко попрямували до пристані, де на них уже чекали з речами індіанці та чорний Хосе.

Дорогою дядечко Франтішек намагався розпитати Дієго про все, що той знає, та хлопець тільки порадив поки що не сідати на корабель, а краще забрати звідти речі, повернутися до міста й поселитися в іншому готелі.

Дядечко Франтішек повірив йому й звелів індіанцям та Хосе повернутися до міста. Дієго під захистком темряви мав одвести їх до готелю в іншому кінці Беліза, де наші друзі ніколи не жили.

Дядечко Франтішек волів краще втратити гроші, вже сплачені капітанові за проїзд до Лівінгстона, ніж знову наразити на небезпеку себе та своїх юних друзів. Після вечері, коли всі трохи заспокоїлися, Дієго розповів про цікаві подробиці. Троє білих міцно потиснули хлопцеві руку: він і цього разу зробив їм неоціненну послугу. Пояснення було просте.

Перші дні в Белізі Дієго сумував. Йому було сором своєї пораненої руки в лубках. Одначе зняти ті лубки він не наважився, бо дон Франтішек суворо наказав хлопцеві, щоб ніхто не смів чіпати перев'язку. Дієго знайшов у дворі готелю затишний куточок і там, під купкою дерев, сидів годинами, поринувши в думки. Потім знічев'я він став спостерігати за тим, що відбувалося навколо на подвір'ї готелю.

Невдовзі недовірливому індіанцеві видався підозрілим якийсь чоловік, котрий часто приходив у двір і зазирав у відчинені вікна першого поверху. Іноді незнайомець обережно вилазив на дах сарая й заглядав до кімнат другого поверху. Так тривало кілька днів. Якось у двір зайшов іще один незнайомий чоловік і про щось пошепки розмовляв з першим незнайомцем; його явно цікавили двоє вікон саме того номера, де мешкав пан Франтішек Долежал.

Дієго подвоїв пильність. І, коли перший із підозрілих незнайомців пішов з двору, хлопець подався назирці за ним. Хто зверне увагу на підлітка-індіанця? Вони вештаються по місту, пропонують білим овочі, квіти й різні дрібнички.

Тож ніким непомічений Дієго дістався до шиночка на передмісті, де надвечір панувало велике пожвавлення.

Підозрілий незнайомець до шиночка не зайшов. Разів зо два він пройшов повз вікна, відтак попрямував до берега, порослого деревами й кущами.

За якийсь час Дієго побачив, що із шиночка почали виходити люди, по одному, по два і, жваво розмовляючи між собою, теж прямували до берега.

Дієго, скрадаючись, пішов за ними. Серце в нього завмирало від передчуття чогось недоброго. Нарешті він нишком дістався до невеличкої полянки, ліг за деревом і почав наслухати. Поляна, оточена деревами, була перед ним мов на долоні, тож Дієго не пропустив жодного слова.

Незабаром він дізнався про страшні речі. Незнайомі люди розмовляли каліченою іспанською мовою, але часто вживали й таких слів, яких Дієго не розумів. Вони доповідали про щось чоловікові в м'якому сірому капелюсі; коли той підвів угору голову, Дієго одразу ж упізнав незнайомця, який так ретельно обстежував вікна номера, де мешкав дон Франтішек. Чоловік цей слухав, щось занотовував у маленькому записничку, а потім давав кожному вказівки.

Першого вечора Дієго не багато дізнався, але розбурхана цікавість щодня гнала його на таємну раду незнайомих людей, які замишляли щось лихе.

Дієго зрозумів, що на поляні збирається банда грабіжників, щоб обміркувати свої брудні справи, а чоловік у сірому капелюсі — їхній ватаг.

І тільки вчора Дієго пощастило підслухати, що грабіжники замишляють напасти на його білих друзів — точніше, на дона Франтішка. Вони дізналися, що мандрівники лаштуються виїхати до Лівінгстона. Знали вони й те, що дон Франтішек лише напередодні від'їзду візьме з банку чималу суму грошей на дорогу — словом, їм було відомо все, крім єдиного, де трапиться найзручніша нагода для нападу.

Домовилися на тому, що перший спробує щастя сам ватаг із двома помічниками. Вони хотіли дістатися до кімнати дона Франтішка крізь вікно, а якщо це не пощастить, то напасти на нього на вулиці. Тому двоє бандитів повинні були весь час ходити за ним назирці. Коли й на вулиці не пощастить напасти, тоді вони вчинять напад на Франтішка на кораблі.

— Чому ж ти нам нічого не сказав? — докірливо спитав дядечко Франтішек. — Адже ти міг нас попередити!

— Не міг, сеньйоре, — відповів підліток. — Почувши про їхній страшний задум, я скрикнув і цим виказав себе. Негідники миттю кинулися нишпорити