Олег Євгенович Авраменко - Принц Ґаллії

— Так, так, так! — промовив він арабською, і губи його розтяглися в хитруватій посмішці. — Таємна змова з еміром?

— Не блазнюй, друже! — огризнувся Філіп, мимоволі шаріючись; він здогадувався, від кого був лист. І до гінця: — Ну, давай, шановний!

Той спритно видобув з-за вилоги лівреї невеликий пакет, який Філіп відразу сховав у пишних складках своєї мантії, навіть не поглянувши на нього. Перевіривши на дотик рельєфні контури печатки, він пересвідчився у правильності свого здогаду.

Філіп покликав Ґабріеля і доручив йому подбати про гінця. Перший дворянин принца запросив свого підопічного до палацу, а слідом за ними подався й Ернан з явним наміром взяти кастильця в роботу і вивідати в нього найсвіжіші толедські плітки.

Філіп підійшов до батька та гурту прелатів.

— Панове, — сказав він. — На жаль, я мушу залишити вас — маю невідкладну кореспонденцію.

— Авжеж, — погодився герцоґ, відходячи з Філіпом убік. — Державні справи не дають нам спокою ні вдень, ні вночі… Гм. Такою ж мірою це стосується і справ любовних… Та що ти шарієшся, мов та невинна панночка! — додав він з усмішкою. — Це ж зовсім не годиться для такого затятого серцеїда, як дон Феліпе з Кантабрії… Ну, гаразд, іди розбирайся зі своєю кореспонденцією, а я тим часом трохи відпочину. Коли звільнишся, неодмінно зайди до мене. Є одна справа, також невідкладна, а в наступні кілька днів нам навряд чи випаде спокійно поговорити. Там, — герцоґ невизначено махнув рукою, маючи на увазі місто за внутрішніми мурами замку, — вже почалися орґії. У нас незабаром буде те ж саме.

— Добре, батьку, — сказав Філіп. — Я постараюся звільнитись якнайшвидше.

Перевдягнувшись, Філіп усамітнився в своєму кабінеті, передусім розпечатав другого листа і замилувано всміхнувся, упізнавши по-дитячому незграбний почерк принцеси Нори. Але ця замилувана усмішка миттю зникла з його лиця, щойно він прочитав перші рядки:

У ці сумні для мене і всієї нашої родини дні, затьмарені втратою царственого батька, я наважилась написати тобі, спонукувана до того важкими хмарами-громовицями, що насуваються на раніш ясний та чистий небосхил нашого кохання…

Філіпове серце стислося й болісно защеміло. Ще нічого не знаючи про природу згаданих Норою хмар-громовиць, він уже зрозумів, що втратив її так само безглуздо й винятково зі своєї вини, як раніше втратив Бланку…

…Король, брат мій, вирішив по закінченні жалоби йти війною на ґрафа Хуана Портуґальського (прости, Господи, його грішного — адже він наш дядько!). Альфонсо вже підписав едикт про позбавлення його всіх титулів та володінь за бунт і непокору королівській владі. Однак він побоюється, що в майбутній війні єзуїти нададуть таємну допомогу дядькові Хуану, а то й відкрито візьмуть його бік, спровокувавши в країні міжусобицю. У зв’язку з усім цим брат вважає за необхідне заручитися підтримкою імператора Римського. Виявляється, ще за свого життя, напередодні твого від’їзду до Ґаллії, батько мій отримав конфіденційне послання від Авґуста Юлія, в якому той повідомляв, що незабаром папа Павло має задовольнити його клопотання про розлучення з імператрицею, оскільки новий лікарський консиліум, скликаний Святим Престолом, одностайно визнав, що, подарувавши імператорові дочку, вона стала безплідною і вже не в змозі народити йому сина — наступника престолу. Правда, офіційного рішення консиліуму ще не оприлюднено, проте Авґуст Юлій запевняє, що за цим справа не стане — вердикт остаточний і потребує лише формального затвердження з боку найсвятішого отця, який обіцяє підписати його в середині травня разом з актом про розривання шлюбу…

Дочитавши до цього місця, Філіп відкинувся на спинку крісла і міцно, аж до болю, прикусив нижню губу. На обличчя йому набігла пекуча краска гніву та сорому. Тепер він зрозумів, чому минулого тижня його гонець повернувся з Толедо без конкретної відповіді. І зовсім не тому, що Фернандо IV був при смерті.

Але ж Альфонсо, його друг… Утім, ні. Передовсім, він король Кастилії, і його щонайперший обов’язок — дбати про добро для своєї країни. Якщо влаштований Фернандо IV шлюб старшої доньки з Александром Біскайським був, по суті, примхою короля, виявом його людської слабкості (а відверто кажучи, справжнім свинством щодо Філіпа і, особливо, Бланки), то рішення Альфонсо XIII віддати свою меншу сестру за Авґуста XII Римського було продиктовано суто державними міркуваннями.

Віднедавна Італія активно прагнула до тісного політичного союзу з Кастилією, чиї останні успіхи в Реконкісті[16] і не менш успішна внутрішня політика, спрямована на зміцнення та централізацію королівської влади, поступово перетворювали її на наймогутнішу державу на заході європейського континенту. З цією метою покійний імператор Корнелій IX віддав свою племінницю Констанцу Орсіні за першого принца Кастилії Альфонсо. З цією ж метою імператор Авґуст XII захотів одружитися з кастильською принцесою Бланкою. А що ж до його першого шлюбу — з Ізабелою Французькою, найменшою з одинадцяти дітей Філіпа-Авґуста II, то він не приніс римській короні нічого, крім гірких розчарувань. Невдовзі після смерті великого французького короля і початку правління його онука, Філіпа-Авґуста III (який, до речі, був на тринадцять років старший за свою тітку, імператрицю Ізабелу), Франція стала стрімко втрачати свої позиції провідної держави, чому великою мірою посприяли реліґійні авантюри короля та бездарне правління країною за його відсутності королеви Хуани Портуґальської.

Переконавшись у політичній безплідності свого шлюбу з Ізабелою Французькою і втративши надію на народження наступника престолу (а за римськими законами таким міг бути лише син), Авґуст XII п’ять років тому звернувся до папи з проханням про розлучення. Однак цей його намір наразився на шалений спротив французьких кардиналів, уражених у своїй національній гордості, а також прихильників Ґвідо Конті, герцоґа Неаполітанського, чий рід мріяв про повалення династії Юлія ще з прадавніх часів. Навіть найближчий родич імператора, його дядько Валерій Юлій з численними нащадками, нишком ставив палиці в колеса небожеві, більше дбаючи про інтереси свого старшого сина, аніж про благополуччя держави та всього роду Юліїв.

Минав час, кожен наступний лікарський консиліум перетворювався на фарс, грузнучи в безплідних дискусіях щодо гаданої безплідності Ізабели Французької, і вже ніхто всерйоз не розраховував на сприятливий