Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Фантастика » Принц Ґаллії 📚 - Українською

Олег Євгенович Авраменко - Принц Ґаллії

260
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Принц Ґаллії" автора Олег Євгенович Авраменко. Жанр книги: Фантастика.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 211
Перейти на сторінку:
врочисто виголосив:

— Панове! Перед вами ваш принц Філіп, законний правитель Беарну та Балеарських островів, вінчаний на княжіння Господом Богом нашим. Хай живе принц!

— Хай живе принц! — дружно повторили дев’ятеро вельмож.

— Хай живе принц! — підхопила решта підданих Філіпа-старшого та Філіпа-молодшого.

Знову загули дзвони і знову їх мідний передзвін понісся далі й далі, поширюючись, здавалося, на весь світ.

У супроводі прелатів, могутніх вельмож і почту своїх дворян Філіп рушив до виходу із собору, де його чекав радісний натовп простолюду та дрібномаєтної шляхти. Незважаючи на втому після такої тривалої й виснажливої церемонії, він тримався велично та гордовито, всім своїм виглядом зображаючи бадьорість. Це був день його тріумфу, день його перемоги: за півмісяця до виповнення йому двадцяти одного року Філіп Аквітанський, прозваний Красивим, третій син герцоґа, став не просто вельможним князем — а й суверенним государем.

На півдорозі до виходу погляд Філіпа випадково… втім, не так уже й випадково, зустрівся з ясним поглядом найчарівнішої з усіх присутніх у соборі жінок — Амеліни. Він крадькома всміхнувся їй, а в його голові промайнуло кілька ну неть недоречних у цьому святому місці і при цій урочистій обстановці думок…


Розділ XI
Прикра звістка

На головному майдані Тараскона від краю до краю вирувало людське море: майже всі городяни та мешканці довколишніх сіл очікували тут на прибуття новоспеченого принца Беарнського. Серед простолюду було багацько таких, хто ще зранку встиг добряче налигатися; радісно-збуджений натовп став важко керованим, і варті довелося докласти чимало зусиль, щоб утворити вільний прохід від зовнішньої до внутрішньої брам. Нарешті святкова процесія подолала цю останню на її шляху перешкоду, і ясновельможне панство опинилось у відносному спокої за надійно укріпленими внутрішніми мурами замку.

У натовпі придворних та слуг, що зустрічали процесію на площі перед палацом, Філіп відразу завважив здорованя, чий пом’ятий, просочений пилом і потом одяг неприємно контрастував з ошатним вбранням решти присутніх. На грудях його лівреї було вишито геральдичні замки Кастилії й леви Леону. Придивившись уважніше, Філіп упізнав у ньому штатного гінця кастильського королівського двору, який славився своєю надзвичайною витривалістю. Проте зараз цього витривалого хлопця аж хитало від утоми; складалося враження, що він ледве тримається на ногах.

„Отакої!“ — заскочено подумав Філіп. — „Що ж трапилося? Невже…“

У відповідь на запитливий погляд гінця він ствердно кивнув і спішився. Гонець підійшов до Філіпа, зняв капелюха і вкляк перед ним на одне коліно. У руці він тримав чималих розмірів пакет, скріплений п’ятьма королівськими печатками — чотирма меншими у кутках і великою гербовою посередині. Це була офіційна депеша.

— Монсеньйоре, — промовив гонець. — Його величність король Кастилії та Леону Альфонсо Тринадцятий зі скорботою сповіщає вашу високість про смерть свого найяснішого батька, нашого улюбленого государя дона Фернандо.

Філіп мовчки взяв пакет, зламав печатки, видобув листа й побіжно ознайомився з його змістом, який, коли відкинути всю словесну полову, зводився до кількох лаконічних фраз. Філіпові, звісно, шкода було небіжчика короля, та не можна сказати, що ця звістка дуже його засмутила. Він ніколи не почував особливої симпатії до Фернандо IV, а віднедавна перестав і поважати його.

Тим часом до Філіпа підійшли батько та брат (цебто архієпископ). Він віддав Ґабріелеві прочитаного листа і стримано повідомив:

— Тиждень тому помер король Кастилії.

Всі присутні перехрестилися.

— То був видатний государ, — промовив герцоґ з несподіваним смутком у голосі. Йому раптом спало на думку, що покійний дон Фернандо був лише на чотири роки старший за нього.

— Та вже ж, — без особливого ентузіазму кивнув Філіп. — Це велика втрата для всього християнства. Мир праху його.

— Вічний спокій даруй йому, Господи, — додав архієпископ.

— Дон Альфонсо знову мусить воювати, — сказав Філіп. — Тепер з Портуґалією. Ще взимку ґраф Хуан відмовився платити податки до королівської скарбниці і не надав свого війська для походу проти Ґранади. А нещодавно проголосив Портуґалію незалежним від Кастилії королівством. Себе він, певна річ, призначив королем, але ще не знайшов єпископа, який погодився б його коронувати.

— Про цей конфлікт я чув, — сказав герцоґ. — Портуґалії кортить наслідувати приклад Нормандії. Але дон Хуан не врахував одного — Кастилія Фернандо Четвертого, це не Франція Філіпа-Авґуста Третього. То що ж робитиме новий король, Альфонсо Тринадцятий?

— Він збирається придушити заколот, поки він не переріс у міжусобицю і…

— І поки на бік ґрафа не стали єзуїти, — зрозумів герцоґ. — Дон Альфонсо звернувся до тебе за підтримкою?

— В тім-то й річ, що ні, — відповів Філіп трохи здивовано. — Він лише повідомляє про смерть дона Фернандо і про свій намір послати військо до Портуґалії, а також висловлює побажання, щоб у разі потреби лицарі Кантабрії негайно зібралися під знамена Леону.

— Цілком законне бажання, — визнав герцоґ. — Вочевидь, дон Альфонсо впевнений у власних силах і не хоче залучати до конфлікту третю сторону. Що ж, тим краще для нас.

Філіп ствердно кивнув, хоч сам дуже сумнівався в цьому.

— Король просить дати письмове розпорядження сенешалеві Кантабрії знову спорядити військо, що я зараз і зроблю.

Герцоґ схвалив рішення сина і разом з архієпископом та падре Антоніо подався зустрічати папського легата, кардинала Енцо Манчіні, що саме виходив з носилок.

— Шановний, — звернувся Філіп до гінця. — Коли ти збираєшся вирушити в зворотну путь?

— Вже завтра на світанку, монсеньйоре. Мене попередили, що справа нагальна. — І перейшовши на арабську мову, яку Філіп вивчив у Кастилії, він додав: — Я маю ще одне доручення, пане мій. Неофіційне.

— Яке?

— Лист від відомої вам особи. Король про це нічого не знає.

Філіп сторожко роззирнувся довкола. Батько стояв віддалік і розмовляв з папським легатом, але час від часу скоса поглядав на нього. Дворяни та слуги, миттю збагнувши, що йдеться про щось суто конфіденційне, делікатно повідступали на кілька кроків. Зате Ернан, який саме проходив неподалік і розчув останні слова гінця, негайно опинився

1 ... 35 36 37 ... 211
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Принц Ґаллії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Принц Ґаллії"