Павло Архипович Загребельний - Безслідний Лукас

ви маєте на увазі? Я не терплю прохань. Коли справжньому мужчині щось потрібне, він просто приходить і бере. Коли йому не хочуть дати, він стріляє, але все ж таки досягає свого.

— Два тижні я перебуваю під магією ваших фантастичних розповідей, — не слухаючи пустої лордської похвальби, промурчала я. — І тільки тепер нарешті збагнула, що нГч. ого подібного в моєму житті мені більше ніколи не вдасться почути.

— Гм… Гм… — пригладжуючи свій залізний мох, лагідно прогарчав лорд. — Я радий, що ви нарешті це зрозуміли, дитя моє.

— І ось я наважуюся вас попросити, ваша лордська милість, чи не могли б ви ласкаво дозволити, щоб я записувала все те, про що ви так яскраво, неперевершено розповідаєте?

. — Чи не зміг би я? Дозволити записувати?

— Саме так, ваша лордська милість.

— Але ж це саме те, про що я мрію вже безліч років! І коли я вас уперше побачив… Не стану приховувати: я все життя визнавав тільки чоловіків. Жінок я не підпускав до себе ні з якого боку. Ї першим моїм бажанням було: відпровадити вас туди, звідки ви з’явились. Але потім я сказав собі: стривай, це не просто дівчина, це послання небес. І тепер бачу, що не помилився.

А ваш агент, сер, має тепер утричі більшу платню, ретельно занотовує всю маячню цього археологічного суб’єкта і при поверненні до Америки матиме змогу випустити в світ цілу книжку під назвою: «Записки залізного ідіота».

Сер!

Ваш агент ПХ (тобто Патриція Хіган) думає собі: чому так багато американців тиняється по світу? Чому ми не сидимо вдома? Бо коли б вище названа Патриція Хіган сиділа вдома, то вона мала б змогу поцілувати сера Лукаса, нині ж такої змоги вона не має, про що й повідомляє з болем і скорботою, цілуючи тільки цей аркуш паперу і вітер, який полетить з графства Кент до штату Род-Айленд».

ПОДОРОЖ
Повідомлення друге

Тут кам’янисті статуї

Ростуть. Тут вони отримують

Суплікації рук померлих

Під блиманням конаючої зірки.

Т. Г. ЕЛІОТ. Порожні люди

1

Тоді у Стенфорді, коли загадково загинув професор Джонс, Лукас не бачив свого давнього тренера Широкого Діла. Університетська команда саме вилетіла на чергові змагання в якийсь із університетів, та й взагалі Лукасу в той час було не до зустрічей. Все, що поєднувало його з спортом, з славою, з неповторним способом життя, поволі відходило в минуле, забувалося, ставало спогадом, майже легендою. Ніби історія про когось іншого, але зовсім не про нього.

Тому він і здивувався, і зрадів, коли несподівано почув у телефонній трубці вічно бадьорий голос Широкого Діла.

— Хелло, Лак, — клекотів з океанською широчінню Діл, — давно не чув твого голосу. Ти ще не «профі», чи вже й забув про наш круглий м’ячик?

— Не забув, бо мені платять за те, що я стукаю по ньому. А ти з якого океану — з Пацифіка чи з Атлантики?

— Уяви собі: з Атлантики. Прилетіли зрізатися з колумбійцями[16], я отаборився в одному затишному готелику якраз між Ост і Вест-сайдом, сьогодні маю вільний вечір (а скільки їх у моєму каторжному житті!) і, коли б ти не був проти, хотів запросити тебе поїхати до одних моїх знайомих.

У Лукаса, загалом кажучи, всі вечори були вільні, але не для сторонніх забав, бо він кожну хвилину використовував для своєї наукової роботи. Але відмовити Широкому Ділу було не зовсім зручно.

— Куди? — спитав Лукас.

— Від Нью-Йорка трохи далі, а від тебе — подати рукою. Шосе 2А, не доїжджаючи до Бостона десяток миль туди чи сюди, самотній будинок у лісі, а в будинку — прекрасні люди! Мій давній товариш, лікар з великою практикою і відповідними інтересами, його дружина, кілька знайомих інтелектуалів, а на додаток — справжній індійський гуру!

Лукас вдав, що про гуру він не почув, а зосередився на іншому.

— Хіба ти за освітою лікар? — спитав він Широкого Діла.

— А як ти думав? Щоб тренувати такі досконалі біологічні машини, як, для прикладу, Безслідний Лукас, треба бути ким? Я кінчав медицинський факультет, але не практикував, а став тренером, так вже воно склалося. То як? Заїхати за тобою чи відкладемо до наступної нагоди?

— З мого боку було б нечемно відмовлятися, — сказав Лукас, на що Широкий Діл одразу й відреагував з безцеремонною відвертістю спортсмена:

— Ти вже засвоїв уроки чемності в тих вищих сферах, у яких перебуваєш після Стенфорда? Ну, ну! А тепер кажи, як до тебе їхати і де тебе знайти.

Він приїхав на новісінькому прокатному форді «Меркурі», одягнений не зі звичним спортивним недбальством, а в новісінький блейзер, світлі фланелеві штани, мав на собі сорочку з якимись ніби жіночими мереживами і навіть галстук!

— Ти вирядився, як на прийом до Білого дому, — не стримався Лукас, який до своїх джинсів і спортивної сорочки прихопив тільки на випадок вечірньої прохолоди товстий вовняний светр, недбало перекинувши його через плече.

Широкий Діл хитро мружився, мовчки вів машину вулицями Ньюпорта, обізвався лише тоді, коли вони проминули всі чванливі особняки на Бєльвю-авеню, хитнув головою назад, сказав:

— Бачив отой парад процвітання? Ми з тобою їдемо до чоловіка, який уже майже наблизився до отих. Ти побачиш його будинок! Проект фінського архітектора. Чому фінського? Щоб подивувати знайомих і дорожче заплатити за