Павло Архипович Загребельний - Безслідний Лукас

залізним іржавим мохом, вона сиділа на залізному троні посеред величезного залу, набитого такою кількістю залізної зброї, що ваш агент мало не зомлів од її видовища, однак лорд вчасно запримітив таке негідне бажання і голосом, яким можна піднімати вмерлих з могил, загримів:

— Що-о! Ви — дівчина?

— Про це свідчить моя візитка, — несміливо нагадала я.

— Пат Хіган — це можна читати як «Патрік Хіган», — загримів лорд. — Ви ввели мене в оману. І потім: що значать тут ці загадкові літери і цифри? В якій частині Англії ви живете?

— Я живу в Америці.

— В Америці?

— Так, ваша лордська милість, бо я — американка.

— Ще й американка! Але ж в оголошенні точно обумовлено: потрібен юнак! Для догляду за унікальною колекцією, яку збирав я і мої предки, мені потрібен мужчина. Ви це розумієте, юна леді?

— Я дуже старанна, ваша лордська милість, ви навіть не уявляєте, якою старанною я можу бути, — запевнила я його.

— А ви уявляєте, з якою колекцією доведеться мати справу?

— Колекцією? Ну, очевидно, предмети мистецтва. Картини великих майстрів. Славетний англійський фарфор. Ювелірні прикраси всіх жінок вашого великого роду.

— Прикраси жінок? — гнівно загримів лорд. — Які прикраси? Яких жінок? Це зброя! Усе те, що ви бачите в цьому залі, а ще одинадцять таких самих залів! ї всю цю зброю треба чистити, змащувати, доглядати, плекати, як заморські рослини в оранжереї. Ви готові до такої роботи?

Йому треба було сотню сержантів із шорсткими, як асфальт, долонями, а цей старий бевзь хотів обійтися одним-однісіньким «кмітливим юнаком»!

Але у вашого агента не було вибору, і він, щоправда, трохи поторгувавшись із скупим лордом щодо розмірів погодинної платні, погодився спробувати свої сили біля цих нелюдських знарядь.

Яка там була зброя! Списи і щити, з якими римляни завоювали Британію; мечі рицарів самого короля Артура, бойові сокири і порубані шоломи з битви під Гастінгсом; хрест і меч, з якими предок лорда Колеса ходив у сьомий (був і такий!) хрестовий похід на Єгипет, вже, мабуть, тоді приміряючись до цього ласого шматка землі; аркебузи і мушкети, якими браві англійські вояки громили бідних тубільців, загарбуючи для Британської корони нові й нові колонії, гвинтівки й гранати, міномети і навіть невеличкі гармати, починаючи від тих, що стріляли ядрами, і кінчаючи скорострільними зенітками. Цілий зал набитий був револьверами і пістолетами всіх можливих систем і калібрів, саме в ньому їхня лордська милість уперше приймала вашого агента, саме тут цей геть одурілий співець убивств і нищень любив виспівувати свої донжуанські гімни зброї, з диким натхненням просвіщаючи вашого агента, коли, ким, за яких обставин сконструйовано той чи інший револьвер або пістолет, на якій відстані він убиває людину, який отвір залишає в тілі вбитого той чи інший калібр, з чого треба робити оболонку кулі, щоб вона ефективніше розривала живі тканини.

Ах, як кортіло урвати це залізне громослів’я і поспитати, ніби між іншим: «А чи не могли б ви сказати, коли саме ваша лордська милість служили старшим катом у лондонському Тауері — при Тюдорах чи Стюартах?»

Сер!

Ваш агент ПХ зробив висновок, що всіх світових запасів розуму не досить, щоб порятувати цю колишню людину від здичавіння й затемнення душі, надто що який-небудь наш шериф з Алабами вмер би від захвату, побачивши колекцію лорда Колесо і послухавши його панегірики знаряддям убивства.

Ваш агент вирішив, що тут слід діяти єдино доступним йому методом: жіночими хитрощами.

— Ваша лордська милість, — спитала я підлесливо, — а чому в вашій унікальній колекції досі немає ракет?

— Вони надто громіздкі й не вмістяться в замку, а своїх газонів мені не хотілося псувати, — поважно відказав лорд.

— Ракети справді громіздкі. Але атомні бомби? В Америці вже виготовляють зовсім компактні бомбочки, які можна носити в рюкзаку. Уявіть собі картину: солдат НАТО вночі непомітно підносить таку бомбочку до якогось комуністичного об’єкта, замасковує її там, повертається на свою базу і по радіо висаджує бомбочку в повітря.

— Грандіозно! — прогрякав іржавий лорд, — Ви кажете, НАТО вже має їх на озброєнні? В мене є знайомий генерал в Брюсселі, я напишу йому і попрошу його прислати екземпляр. А може, з Америки мені теж пришлють? У мене постійні зв’язки з Чікаго, я одержую звідти всі новинки вогнепальної зброї.

Ідея мати в колекції портативну атомну бомбочку так припала до серця лордові Колесо, що він запросив вашого агента на грандіозну вечерю, яка нагадувала банкет середньовічного загарбника: дичина, густе червоне вино, срібний і золотий посуд, гігантські язики полум’я в задимленому каміні, понурі зблиски мечів і алебард на стінах.

Від вина, смаженого на решітці дикого м’яса і палких мрій про поповнення колекції лорд геть розманіжився і буркітливо дозволив вашому агентові не називати його, за прикладом дворецького та інших слуг, «ваша лордська милість», а просто «сер».

Ваш агент негайно став жінкою і пустив у хід всю облесливість, притаманну дочкам Єви.

— Я охоче зверталася б до вас «сер», але пошана моя до вас така велика і просто безмежна, що хочу попросити, щоб мені дозволено було і далі вживати «ваша лордська милість».

— Ну, коли так, тоді я капітулюю, дитя моє, — злагіднів залізний кахиперд.

Два тижні я змагалася з його скупістю, склерозом і дегенерацією, а на третій мною опанувало таке безсовісне почуття гумору й іронічності, що я не могла далі терпіти і, вдаючи наївну провінціалку (для нього Сан-Франціско справді уявляється забитою дошками провінцією), сказала:

— Ваша лордська милість, я могла б звернутися до вас із проханням?

Він насторожився:

— З проханням?

— До того ж з великим, — не даючи йому схаменутися, вигукнула я, — І не просто з великим, а з величезним!

— Що