Євген Серафимович Велтистов - Нові пригоди Електроніка

— Я — Електронік, — промовив хлопчик із сцени, — помічник учителя математики Таратара.

— Електронік? Як це… зрозуміти? — збентежено запитав один з тих, хто зазнав поразки, і дістав з кишені зім’ятий лист. — Тут, здається, написано ваше ім’я?!

Сивий гросмейстер, знавець іспанської партії, напруженим зусиллям волі примусив себе згадати, з чим було пов’язане це дивне, почуте ним колись мимохідь ім’я «Електронік». Згадав і від хвилювання порожевів.

— Ви… — почав він обережно, не знаючи, як звертатися до звичайного на вигляд шахового вундеркінда, — учень професора Громова?

— Так, це мій учень, — відповів із залу Гель Іванович.

А Електронік уточнив:

— Машина нового покоління.

Болільники сиділи так тихо, ніби в залі не було жодної людини. Тільки пустотливий вітер насмілився шелестіти шторами, й очманіло кричали на вулиці якісь птахи. Деяким вразливим болільникам здавалося, що вони чують, як за вікном розпускаються бруньки.

На електронному табло поряд з прізвищами всесвітньовідомих шахістів спалахнуло: «ЕЛЕКТРОНІК».

Треба було осмислити, що означало це незвичайне ім’я в тисячолітній історії шахів і як розуміти тепер рекордний рахунок 51/2: 1/2 на користь машини!

— Як ви оцінюєте свою перемогу? — запитав серед тиші нетерплячий болільник.

Електронік засяяв, не приховуючи своєї радості, і його усмішка сподобалась усім.

— Я немов став іншим, — дзвінко сказав Електронік. — Це велике задоволення — мислити як людина й знати, що ти мислиш.

— Електроніку, ти вивів формулу геніальності? — крикнув із залу Макар Гусєв.

— Я зрозумів, що точної формули не існує, — признався, усміхаючись, Електронік. — Але є основні закони творчості. Той, хто виконує їх, може здобути перемогу.

— Які закони? — пролунало в різних кінцях залу.

— Працьовитість! Захопленість! Знання! Сміливість!

Завзятість! Мінус зазнайство! Всі поняття із знаком плюса чи множення… Крім одного мінуса! — Голос Електроніка дзвенів. — Тепер я знаю це точно!..

Звичайні генії з восьмого «Б» перезирнулися. Злощасний мінус примусив декого з них почервоніти. Електронік відзначив про себе гнучкість формули: мінус може перетворюватися на плюс — плюс скромність!

— Я багато чого навчився сьогодні, — підсумував він.

І знову всі згадали, хто такий переможець.

— Матч століття! — проголосив головний суддя.

А досвідчений гросмейстер поправив:

— Можливо й тисячоліття…

Глядачі в залі знову зарухалися й загомоніли. Найкмітливіші болільники кинулися до сцени за автографом. Учні з восьмого «Б» кричали «ура». Комп’ютери запустили на всю потужність свої мікрофони.

До Електроніка не можна було пробитися, його оточили щільним кільцем. Переможець, усміхаючись, роздавав автографи, але при цьому чомусь чудно гудів. У загальному гаморі мова переможця не вирізнялася, зате кожний з друзів Електроніка виразно чув його. Електронік увімкнув свій радіотелефон і розмовляв одразу з усім восьмим «Б».

— Макаре, твої досліди з камерою сили підказали мені, як зосередити силу волі…

— Професоре, я чув твою музику по радіо, вона надихала мене…

— Сергію, тепер я знаю, як закінчити проект «Космічний корабель «Земля»…

І дорослі виразно почули голос Електроніка, який звучав на далекій від них сцені, кожний — саме ті слова, що йому призначалися. Піаніст Турін — про прекрасну й потрібну людям музику, вчений Кримов — про близьку розгадку антигравітації, а Таратар — про те, що він найкращий у світі математик. Але найголовніші слова Електронік сказав професорові Громову:

— Я вивчив помилки й перемоги всіх великих людей минулого, проте тільки живі люди, такі, як ви, допомогли мені подолати труднощі. Тепер я знаю, що значить слово — Учитель!

Голос Електроніка раптово обірвався. Припинилося дзижчання комп’ютерів. Чуткі шахові болільники насторожилися, затихли.

— Увага! — промовив Електронік, — У кого є екрани, негайно ввімкніть! Це важливо… Говорить Юпітер!

По залу із свистом, гуркотом і блисканням немов пронісся космічний вітер. Комп’ютери, що тримали зв’язок з Юпітером, показували на екранах кольорові хвилі. Потім пропливло якесь димчасте тіло, що мінилося металевим блиском. І раптом на всіх екранах засвітилася чудернацька й весела собача морда!

— Дивіться, наш Рессі! — крикнув Сергій. — Ось він!

— Що це?.. Який Рессі?.. Чому там собака? — почулися голоси болільників, а восьмикласники заходилися галасливо пояснювати.

Рессі, не кліпаючи, дивився на людей. Очі його палали, кожна волосинка світилася, паща була відкрита.

— З Юпітера повідомляють, — пролунав підсилений мікрофонами голос Електроніка, — що Рессі приймає інформацію від кита Юпітера… Кит є першою відомою нам штучною системою на цій планеті… Академіка Кримова й професора Громова розшукує Центр космічного зв’язку…

Учені попрямували до виходу. Їх обганяли, обмінюючись короткими репліками, квапливі комп’ютери.

— Хотів би я знати, — замріяно промовив Громов, — скільки мільйонів років цей кит мовчав і чому заговорив?..

Він згадав, що Електронік тримав зв’язок з Рессі. Можливо, Рессі й навчався нових способів опрацювання інформації. А може, саме блискуча перемога електричної машини пробудила кита Юпітера?

У ці хвилини з Юпітера надходила важлива для людей інформація. Для людей з космічного корабля «Земля».

Разом з восьмим «Б» — Сироїжкіним, Гусєвим, Смирновим — повертався Електронік. В хутряній шапці, зсунутій набакир, він здавався звичайним хлопчаком. Розмахуючи руками, розмовляв, слухав Рессі, осмислював відповіді.

— Ви не уявляєте, як багато значите для мене, — говорив Електронік товаришам. — Коли я готувався до матчу, то згадував наш клас. Завтра продовжимо роботу над нашим проектом. Так, Семене Миколайовичу?

— Так. — Таратар усміхнувся, уявивши на мить нові досліди своїх геніїв. — Точніше, почнемо спочатку?

— Почнемо, — впевнено повторив Електронік.

Десятки запитань посипалися на нього. Ніхто не міг чекати ні хвилини. Учні розуміли, який