Педро Антоніо де Аларкон - Трикутний капелюх

порода лапесців не виродилася і не змінилася за роки, що проминули з того часу. Їдьте туди і дивуйтеся, як і я, що в Іспанії ще й в середині XIX сторіччя живі всі чудеса полудневої Африки! III

Нарешті фортифікаційні роботи були завершені, озброєння розподілене між оборонцями.

Атієнса послав Хасінто до себе додому по прадавній барабан, у який били під час процесій та бою биків або коли оголошували постанови.

Хасінто — він був, між іншим, альгвасилом і вмер альгвасилом у цьому ж таки, 1859 році, — з’явився, вибиваючи на барабані загальний збір.

— Шикуйся! — командує синдик[59], чоловік дуже досвідчений у військовій справі, бо він служив у сеньйора короля Карлоса IV кухарем роти єгерів…

Двісті лапесців беруть зброю і шикуються проти міської ради.

Атієнса затискує в правиці старовинну довгу чорну шпагу з широкою гардою[60] і великою перекладиною, підвішує до патронташа важкий кавалерійський пістолет, у ліву руку бере жезл алькальда — точнісінько так, як маршал Франції бере свій маршальський жезл, — і в супроводі блискучого генерального штабу, до якого входять альгвасил, оповісник, він-таки посильний, та писар (або «нижчепідписаний», як називає писаря жінка, чим вона дуже пишається і хизується) — робить огляд свого грізного війська. Вояки вітають його зброєю, підкидають угору шапки та капелюхи.

— Слава сеньйорові алькальду! — гукають майбутні герої.

Атієнса відповідає:

— Якого там чорта алькальду! Слава господу! Хай живе Лапеса! Хай живе незалежність Іспанії!

Змінивши таким чином військове вітання, його милість наказує Хасінто бити довгий барабанний дріб; він кличе до себе оповісника і його устами виголошує промову — вона не записана. Оповісник повторює кожне слово вождя:

«Зі — слів — дядька — Піорно — нам — стало — відомо, — що — ворог — нашої — батьківщини — вирушив — сьогодні — до — Лапеси, — щоб — завоювати — нас — і — пограбувати; — з благословення — сеньйора — священика — і — з допомогою — нашої — покровительки — святої — діви — дель — Росаріо, — ми — будемо — захищатися, — як справжні — іспанці, — й — покажемо — Гуадісові, — що, — коли він — здався — французам, — то — жителі — Лапеси — зуміють — померти, — як — померли — мадрідці Другого — травня, або ж — перемогти, — як — перемогли — жителі — Байлена — два — роки — тому; — і — в силу — цього — алькальд — заявляє, — що — той, — хто — не — загине, — захищаючи — свій — дім, — буде — оголошений — поганим — іспанцем, — зрадником — батьківщини, — і — його — повісять — на — дубі — в горах. І, — не вміючи — писати, — його — милість — ставить хрест — замість — підпису, — як — звичайно, — що — засвідчує — писар…

Слава господу! Слава святій діві! Хай живе Іспанія! Хай живе Фернандо Сьомий! Смерть Пепе-пляшці! Смерть французам! Смерть Годіно! Смерть зрадникам!»

Ота суміш військового наказу і прокурорської промови справила величезне враження на лапесців.

Мануель Атієнса склав з пальців хрест і поцілував його, дійшовши до «підпису»; писар засвідчив «підпис» кивком голови; оповісник похвалив алькальда за те, що він виголосив таку гарну промову; Хасінто розсипав барабанний дріб, і комічний пролог справжньої трагедії завершився вигуками «Слава!», танцями та патріотичними гімнами.

— Усім зайняти свої місця! — вигукнув синдик.

Частина війська видряпалася на дерев’яну фортецю; інші з довгим запальним шнуром залізли на гармату; хто найкраще володів пращею — піднявся на арабську фортецю; стрільці вийшли на розвідку на Гуадіський шлях, а алькальд зайняв позицію на висоті, яка панувала над усім майбутнім полем битви. Біля нього був Хасінто, щоб подати знак барабанним боєм відкрити вогонь.

Тим часом священик ще раз благословив своїх відважних парафіян і відпустив їм гріхи, а потім заходився разом з коновалом, паламарем та гробарем готувати перев’язки, миро[61] та ноші для перенесення поранених і вбитих.

Майже всі жінки молилися в церкві. Було вирішено відвести дітей вранці в гори Сієрра-Невади, щоб не наражати їх на небезпеку і щоб вони з часом могли відбити інше іноземне нашестя.

IV

О третій годині дня хмара пилюки на шляху показала лапесцям, що близько ворог.

Постріли передових дозорів підтвердили його наближення.

Лапесці не могли встояти на місці від нетерплячки. За наказом алькальда на старовинній фортеці маврів, на дубовому бруствері замайоріли два чи три прапори, зроблені з чорних хусток.

Дзвони вдарили на сполох; жінки здійняли лемент, хлопці пронизливо свистіли, кілька каменюк упали на дорогу, і все ближче та частіше чулися постріли.

Ось уже стрільці відійшли до селища, щоб зарядити рушниці, ось уже перші каски, кіраси та багнети загарбників заіскрилися на відстані пострілу з мушкетів.

— Скільки їх? — запитав Мануель Атієнса того, хто стояв попереду.

— Душ із двісті, — почулася відповідь.

— Отже, в нас сили рівні, — презирливо-гордовито вигукнув вугляр, не беручи до уваги, що двісті кепсько озброєних селюків не рівня двомстам