Олександр Бугай - Замах на Селену

давала спокою. Ні сіло, ні впало, їхній колега — літній доцент медінституту оженився на дівчині, молодшій себе на цілих двадцять п’ять років.

Колючі кепкування над колегою довели Івана Івановича до певного відчуження від колективу. Особливо оте постійне нагадування: що ти будеш робити, коли згорбатієш, а молоденька дружина шукатиме можливостей, як наставити тобі роги? Іван Іванович любив свою дружину до безтями, а захиститися не вмів, бо від природи був небагатослівним. І все ж одному із найбільш нахабних, колег сказав:

— Ще побачимо, чий козир буде старший.

Що він мав на увазі, ніхто не зрозумів. Хоча декому й хотілося довідатися, що це означає. З часом інтерес до дивакуватого уже немолодого молодожона стих і життя потекло своїм звичайним руслом.

Тим часом Іван Іванович добився дозволу самостійно працювати над темою «Геронтологія і людина», для чого в інститутській лабораторії самотужки почав вести якісь чудернацькі дослідження. Його молоденька дружина якось сумовито дорікнула:

— Чого це я так рідко тебе стала бачити? Розлюбив уже, чи що?

Іван Іванович довго мовчав, а потім загадково промовив:

— Почекай трішки і я здивую світ.

«Напевно, готує якесь відкриття», — подумала і не стала втручатися у чоловікові проблеми, а тільки жартома сказала:

— Діду! Дозволь мені свій вільний час використовувати так, як я захочу.

Чоловік зітхнув, обняв свою пташку і відпустив на волю. А пташка, не гаючи часу, завела собі подружок такого ж, як і сама віку, і почала відвідувати якісь товариства та асоціації, що почали появлятися в місті, як гриби після дощу.

Врешті решт Іван Іванович був задоволений тим, що ніхто йому не заважає працювати. Якось він заглянув у дзеркало і подумки відмітив: «Дійсно, дід. Бородища на всі груди, на чолі уже й зморшки появилися та й зсутулився, бо ж день і ніч горбатію в лабораторії». Потім вирішив завести щоденник.

Ось деякі витяги з нього.

«У Всесвіті існують три стріли часу, які взаємно зв’язані і обумовлюють існування в ньому всього сущого.

Перша стріла — це розбігання галактик, яке відбувається по шляху від минулого у майбутнє. Причому, як показують розрахунки, у минулому; було більше порядку, а по дорозі у майбутнє цей порядок поступово зменшується, бо із розширенням простору втрачається набута колись теплова енергія, а також зменшується кількість матерії на одиницю об’єму. І не важко здогадатися, що таке розбігання наприкінці призведе до повного зникнення теплової енергії, а, значить, будь-якого руху, що є смертю для Всесвіту.

Друга стріла — це дія другого закону термодинаміки, який стверджує, що будь-яке тіло не нагромаджує енергію, а поступово її розвіює, тобто прагне до стану рівноваги із довколишнім середовищем. Що також веде до ентропії, за якою — смерть. До речі, ця втрата енергії також відбувається по шляху від минулого у майбутнє.

І третя стріла часу — це людське життя, яке рухається від більш активного вироблення життєвої енергії у боротьбі за своє існування до спаду цієї активності, тобто до старіння, яке також призводить до смерті.

Отже, Всесвіт побудований так, що в ньому всі матеріальні структури рухаються від минулого більш організованого в майбутнє із нижчою організацією системи.

Це говирть про те, що Всесвіт мав початок. Що він кимось був створений, але з часом послідовно і безповоротно наближається до загибелі.

І ось тут виникає запитання.

Якщо Всесвіт був створений і, рухаючись в майбутнє, поступово старіє, то чи не можна буде втрутитися в існуючий стан речей і постаратися повернути хід явищ у зворотний бік? Тобто, повернути всі оті стріли часу назад?».

На цьому, на жаль, запис закінчується. Доведеться нам самим простежити за подальшими діями дослідника цієї незвичайної проблеми.

За досить короткий час Іван Іванович, зробив висновок, що перші дві стріли — розбігання галактик і термодинамічне охолодження — йому одному в лабораторних умовах зупинити не вдасться. Тому впритул приступив до третьої стріли часу.

Для цього проник у структуру людських генів, які. Керують процесом життєдіяльності організму. Серед них вибрав спадкові гени, вони на протязі мільйонів років незмінні, тобто невмирущі. Це від них залежить передача із покоління в покоління інформації, який має бути індивід і скільки йому належить прожити років. Іван Іванович виявився мудрим і настирливим дослідником! За досить короткий час знайшов ключ до структури цих генів і примусив їх діяти у зворотному напрямку. Тобто стрілку часу повернув із сьогоднішнього у минуле, в результаті чого клітина почала молодіти. Для практичного використання відкриття змайстрував апарат, назвавши його апаратом «ікс», і почав ним омолоджувати клітини.

Це було відкриття на рівні Нобелівської премії.

Але за якийсь час виявилося, що людське тіло — це тільки біологічний одяг більш складнішого — ментального тіла людини. Тобто душі, яка керує цим тілом до самої його смерті. Про душу ще мало досліджено. Та й підходи до вивчення душі, як фізичного явища, дуже різноманітні. Одне тільки твердо доведено, що душа, або ще її звуть біополем, невмируща, що після смерті тіла вона його покидає і потім перебуває в іншому чи то світі, чи просторовому вимірі.

Отже, треба знайти ключ і до ментального тіла, щоб можна було заволодіти процесом омолодження людини вцілому. Таке