Кірстен Бойє - Скоґландія

— Принцеса, бачиш, зазнала вже багато тяжкого горя, — глухим голосом промовив Больштрем. — Коли вона народилася, померла її мати, але батько, король, так ніжно, з такою любов’ю дбав про неї, що їй, відверто кажучи, ніколи нічого не бракувало.

— Атож, — кивнула головою Ярвен.

— Вона підростала, переймала на себе дедалі більше обов’язків, що випадають на долю принцеси. І країна її любила.

Ярвен кивнула головою.

— Але потім, — розповідав Больштрем, — лише два місяці тому, сталося лихо. Якось уночі цілком несподівано помер і її батько.

— І батько?! — вжахнулась Ярвен. Як добре, збагнула вона, що досі їй нічого про це не розповіли. Бо вона просто не знала б, як грати роль принцеси, що зовсім недавно втратила батька.

— Він усе життя тяжко працював, — вів далі Больштрем. — Це був зразковий король. Серце його вже просто не витримало, хоч він був ще й не старий. Він завше надто багато всього на себе брав. Два місяці тому ми провели його в останню путь.

— Бідолашна принцеса! — прошепотіла Ярвен.

— Так, — стомлено всміхнувся Больштрем, — його смерть вона сприйняла дуже близько до серця. Після того стала зовсім інша: замкнулася в собі, все плакала, плакала. Її дядько, віце-король, вважав, що в такий тяжкий час від неї не можна вимагати надто багато, тому всі її державні обов’язки взяв на себе. І принцеса була йому за це вдячна. — Він зітхнув. — Отож ні віце-король, ні принцеса не мали нічого проти, коли я запропонував їм скористатися її днем народження як репетицією для можливої виконавиці головної ролі в моєму фільмі. Обоє вони не мали сумніву, що Малені важко буде пережити цей напружений день, а насамперед проїхати тими самісінькими вулицями, якими два місяці тому вона йшла за батьковою труною.

— Бідолашна! — знову прошепотіла Ярвен.

— Але тепер вона вже оговтується, — мовив Больштрем. — Свій день народження — завдяки твоїй допомозі, Ярвен! — вона святкує в одному місці далеко від столиці, — місці, яке ми тримаємо в таємниці. Норлін уже кілька разів розмовляв з нею по телефону. Він, звісно, з дорогою душею приєднався б на це невеличке свято до неї, але ж ти розумієш, це не можливо. Віце-король каже, що принцеса, якщо судити з її голосу, така спокійна, така щаслива, якою після батькової смерті ще не була ніколи.

— Розумію, — пробурмотіла Ярвен, усвідомлюючи, що, власне, нічого не розуміє.

— Та ось ти відлітаєш додому, — зітхнув Больштрем, — і вже за тиждень на принцесу чекає знову те саме: вона має стояти на балконі й усміхатись, давати інтерв’ю, їхати вулицями в лімузині, а її в цей час зніматимуть для кіно… Глава держави підписуватиме важливий новий закон, і хоча чинності цьому закону надає підпис віце-короля, а не принцеси, — адже Малена ще не повнолітня, — народ також схоче знати, чи вона дає свою згоду, він схоче її побачити, привітати. Ти ж бо сама бачила, як щиро народ любить принцесу.

— Так, — прошепотіла Ярвен, уже здогадуючись, з яким проханням звернеться до неї Больштрем.

— Але що таке один тиждень? — промовив той. — Гадаю, принцеса доти знайде в собі сили…

— Виходить, я знов маю?.. — запитала Ярвен. — Ви хочете сказати, що я маю проробити все це ще раз?

— Цю ідею підказала сама принцеса, — відповів Больштрем. — Малена, нещасна наша юна принцеса, благає тебе всім серцем. Її треба ще якийсь час поберегти, дати спокій, а ти… — Він усміхнувся. — Ти так чудово вмієш її заміняти і своєю згодою зробиш її дуже щасливою!

— За тиждень я знов маю повернутися сюди? — спитала Ярвен. За тиждень починаються літні канікули. Якщо вона прийме цю пропозицію, то вперше в житті вирушить у подорож. — Ви знову прилетите по мене?

— Не повернутися, Ярвен, — промовив Больштрем і обережно поклав руку їй на плече. — Якщо твоя ласка — тільки якщо твоя ласка! — то ми були б раді, якби ти зосталася.

Уся проблема була в мамі.

Ярвен сиділа на ліжку під балдахіном у своїй кімнаті — без перуки й контактних лінз, y власномy одязі, знов ставши сама собою, — й дивилася на мобільний телефон, якого ще кілька хвилин тому дістала з кишені штанів.

Ярвен не мала сумніву: в неї таки лежить до цього душа, надто тепер, коли вона вжилася в роль, коли впевнилась, як переконливо може зіграти принцесу, і — якщо вже бути цілком щирою з собою — коли збагнула, як приємно відчувати любов і захват натовпу, хоч і знала, що та любов і той захват були звернені, власне, не до неї.

— Дурна б я була, якби не погодилася! — промурмотіла вона.

Вікна стояли навстіж, і з парку долинали пташині