Андрій Левицький - Сонячна магія

Проноза поторкала свою потилицю і знизала плечима.

— Ні, зараз нічого не відчуваю. Ти розумієш, Інельда ж усе життя провела в Літоні. І мені здається, що її чаклунство діє тільки там. А ми зараз надто далеко від міста, тому воно… Ну, ніби відімкнулося на якийсь час.

Нарешті офіціант приніс їхнє замовлення і відразу кинувся до інших відвідувачів. Користуючись тим, що Проноза почала ретельно перевіряти вміст своєї тарілки, намагаючись виявити в ній хоча б натяк на водоплавних тварин, Бобрик сьорбнув молока просто з пляшки й заходився руками вихоплювати з тарілки шматки м’яса.

— Ти зовсім не вмієш поводитися за столом, — виговорювала йому Кукса. — Ну-бо, візьми виделку в праву руку, а ніж у ліву… Ой, тобто навпаки. — Вона сама взяла пляшку й розлила молоко по склянках.

Бобрик запротестував:

— Мені так зручніше! — Але Кукса так глянула на нього, що він поквапливо схопив виделку з ножем. — Добре, добре. Куко, я чув, що на острові Лімбо є двоє цікавих місць. Одне — місто друїдів, а друге — Амфітеатр на вершині вулкану. Що таке Амфітеатр?

— А що ти взагалі чув про вулкани? — поцікавилась Кукса, і хлопчисько знизав плечима. — Це така стара легенда. Кажуть, магія прийшла в Аквадор з іншого світу. Ну, приблизно як Чортів Наперсток, тільки Наперсток прилетів згори… — Проноза тицьнула пальцем спочатку в стелю, а потім у підлогу… — А магія прийшла знизу. Там, у кратері вулкану, є така глибока діра. Її називають чомусь Діра-Провалля. Вона тягнеться невідомо куди. І ось через цей вулкан усе й сталося. Кажуть, саме після найбільшого виверження, коли сильний буревій розметав попіл мало не по всьому Аквадору, й почалася в нас магія. Вона піднялася з Діри-Провалу та почала вивергатися разом із вогнем. Утворився попіл, але не звичайний, а… — вона замислилася, згадуючи, що говорив учитель неприродних наук у школі аксів… — загалом, це був якийсь дивний попіл. І ті місця, де він накопичувався, стали чарівними. Звичайно, разом із людьми, які там жили. У них теж виявилися всілякі здібності. Це було багато століть тому й відтоді магія встигла поширитися по всьому Аквадору. А там, у кратері, жили жерці, які поклонялися цій Дірі-Проваллю. Вони все чекали, що магія знову вийде з неї. Ну, жерців уже давно немає, але Амфітеатр, у центрі якого Діра-Провалля, є й дотепер.

— Цікаво-о, — Бобрик аж рота роззявив, — мені вже набрид Літон. Скрадаєшся, крадеш… Тобто працюєш, працюєш без кінця. А тут така цікава подорож, із катанням у візку, із прогулянкою океаном. Гарна в мене відпустка виходить.

Поки вони їли, оркестр дограв баладу. Відразу від сусіднього столика до сцени кинувся якийсь кремезненький гном на зріст ненабагато вищий за Пронозу, в грубому светрі, шароварах і відкритих плетених капцях, судячи з одягу — іноземець. Він щось прошепотів на вухо солістові, який схилився до низенького гостя, й широким жестом простяг йому дрібну монету.

— Виконується хіт минулого сезону, — оголосив соліст, — музика гномська, текст також. «А я такий маленький».

Коротун засвітився від гордощів і неквапом вмостився за свій столик, де його голосними схвальними вигуками зустріло товариство з шести таких самих гномів у светрах і шароварах. Оркестр заграв.

— Важко буде знайти корабель до Лімбо, — зітхнула Кукса. Вона добряче попоїла й тепер відкинулася на стільці, замислено колупаючи виделкою в рештках сиру та теліпаючи ногами, які не діставали до підлоги. — Моряки не дуже полюбляють туди плавати через друїдів.

— А хто вони взагалі такі? — Бобрику припали до вподоби Куксині розповіді, й він чекав нових.

— А ось дістанемося туди, сам побачиш.

— Молоко скінчилося! — раптом занепокоївся Бобрик. — Я, розумієш, страшенно молоко люблю. А попити мені його вдається рідко. Давай ще замовимо…

— Краще не треба, — намагалася стримати ненажеру акса. — Годі на сьогодні.

— То ти така жадібна? — образився хлопчисько.

— Просто якщо ти давно не пив молока, живіт може заболіти. І взагалі, годі: нам же потрібно ще знайти корабель.

— А ось ми зараз перевіримо, яка ти нежадібна… — Бобрик замахав руками, підкликаючи офіціанта, і, коли той підійшов, позичив у нього олівець із клаптиком паперу, на якому старанно вивів «Вашому столу від нашого столу».

— Що п’ють он ті гноми? — запитав він. — Ель, кажеш? Значить, візьми пляшку елю, причепи до неї цю записку й постав їм на стіл. Так, і включи в наш рахунок.

І він показав Пронозі язика.

Бобрик усе вірно розрахував. За хвилину офіціант поставив на їхній стіл нову пляшку з молоком, до горлечка якої було приліплено клаптик паперу з написом «А це — навпаки».

— А! — сказав Бобрик, хапаючи подарунок. — Незручно відмовлятися! Ти, напевне, більше не питимеш? Бо раптом живіт заболить. А я, мабуть, ще сьорбну… — він наповнив свою склянку, повернувся до сусіднього столика і проголосив:

— За здоров’я всіх, хто на зріст як горщик!

Не звертаючи уваги на напружену тишу, яка запанувала по