Ріо Кундер - Panicoffski

— Але ти отримуєш від цього задоволення?

— Буває.

— Орґазм?

— Иноді. Слухай, не думай про це. Це зовсім не має з тобою нічого спільного. Це — щось абсолютно инше.

А я часто вночі уявляв їх разом. Думки про те, як її має инший чоловік, мене якось дивним чином збуджували. Тоді я любив будити Марію, якщо вона була зі мною.

— Фабі, я часом уявляю, як беру тебе з иншим чоловіком. Що ти про це думаєш?

— Ти маєш на увазі щось конкретне?

— Ні, я питаю теоретично, чи тебе це хвилює.

— Так, але залежить від другого чоловіка. Ти маєш когось на увазі? Я про це иноді навіть думаю з того часу, як ми разом були з Тасі.

— Я маю одного на думці. Це мій добрий приятель. Його звати Ріо Кундер. Це — відомий письменник. Він мешкає в Лондоні. Знаєш як можемо зробити? Я вас при нагоді познайомлю. А тоді вирішимо, залежно від того, чи сподобаєтеся одне одному. Як тобі таке?

— Побачимо.

— Ну от, про Карменчо. Згодом вона почала викидати те, що називаю латинськими кониками.

Найбільше мені сподобалося її «я знаю абсолютно точно, що ти тепер думаєш!», яке не мало нічого спільного з дійсністю. Я наївно намагався переконувати, що, люба, ні, я так абсолютно не думаю, як ти кажеш. Але це лишень «поліпшувало» ситуацію. Головне, я ніяк не міг второпати, в чому саме полягали проблеми. Вона часами намагалася з’ясовувати якісь речі, що не мали ніц спільного з реальним життям. Коли ж я зовсім нормально починав пояснювати, що ні, я тебе кохаю, вона у відповідь істерично плакала, бігала до туалету й там робила страшні звуки, які означали: я знервована, а тому й стругаю. Коротше, це дуже швидко перетворилося на справжнє пекло. Я переконався без жодних додаткових доказів, що від раю до пекла відстань досить коротка. Поступово втратив інтерес, і мій від'їзд до Англії надійшов дуже вчасно, для того, аби розпрощатися мирно й без скандалу. Навіть пообіцяли одне одному бачитися. Вона раз таки була в мене в Лондоні, а я відвідував її в Гавані.

— Якби ти знав, Освальдо, як це смішно для мене — «я точно знаю, про що ти тепер думаєш»! О, це так по-нашому! Я тебе не розумію, навіщо тобі зв'язуватися з такими жінками? Який сенс? І як ти міг її кохати? Ти знаєш, ти мені починаєш здаватися нерозбірливим у коханні…

Ця розмова точилася в «тропічному світі» за два дні до від'їзду Фабі в Бразилію. Ми провели в ліжку 15 маратонських годин, прощаючися з улюбленими тілами одне одного. Я не хочу цього разу розповідати, що ми робили одне з одним ці п’ятнадцять годин. Усе більше починаю переповнюватися почуттями власника. «Фабі, ти не є нічиєю власністю!» Слова, слова… Завжди глузував з еспанців, які й на крок не випускають своїх дівчат з поля зору. Варто до еспанки підійти десь на паті й сказати щось абсолютно нейтральне, він уже тут, розкриливши плечі: це — моє, тут вам нічого не світить. Постійно тримає її за ручку або кладе руку їй на коліно, коли сидять поруч. Моє! І от тепер я й сам не від того, аби взяти Фабі під руку або обхопити за талію чи шию й так ходити з нею, щоб усі чоловіки бачили: їм нічого не світить. Мені починає здаватися: тіло Фабі належить лише мені в певному сенсі (ні, я знаю, що вона й далі спить з Ніком, але я не про це, а про инше: може, її тіло й те, що з ним роблю, не повинно виставлятися на огляд, навіть якщо цей огляд відбувається в уяві читача?). Чи, може, це я просто психую через те, що дізнався сьогодні? Вичавлюй, вичавлюй із себе раба (хто це сказав? Троцький?).

Але ж сьогодні Фабі мала для мене несподіванку, навіть дві.

— Слухай, мушу тобі це сказати, бо не хочу жодних таємниць між нами. Нік теж їде до Бразилії.

— Як так? Ти ж казала, що хочеш їхати сама, відпочити в колі родини. Тим більше ти ж начебто, взагалі, його не любиш і збираєшся від нього йти. А тепер тягнеш його із собою?

— Я його нікуди не тягла. Він просто взяв квитка. Коли я йому вставила за це, він мало не плакав. Сказав, що хотів зробити мені сюрприз.

— Який сюрприз?

— Освальдо, коротше буде саме так, як я кажу. Крапка. Я подумала потім, що це не так уже й погано. Леандрові точно передадуть доброзичливці, що я приїхала з бойфрендом. Тож він зможе переконатися, що його заклинання «ти ніколи не зможеш бути ні з ким иншим!» виявилися цілковитою нісенітницею.

— Але чи не надто жорстоко використовувати Ніка таким чином?

— Замовкни, Освальдо, о'кей?

— То як це сталося, що він примудрився взяти сюрпризом квитка акурат на твій літак?

— А хто сказав, що ми летимо разом? Ні, він приїде на три дні пізніше, а повернеться на день раніше. Ти знаєш, там, де я живу, ми маємо такі консервативні традиції, що я навіть не зможу з ним цілуватися на вулиці, бо потім вся Ґонзаґа тиждень обговорюватиме таку «аморальність». Тож не дуже переживай.

— А навіщо тобі з ним цілуватися?

— Як навіщо? Ти, мабуть, забув? Гальо!!! Прокинься. Якщо хтось має бойфренда, то той відрізняється від просто друга тим, що з ним цілуються. Як тобі відомо, я поки що з Ніком. І