Тамара Крюкова - Зоряний лицар

— Правильно, — Марика на мить просвітліла, але раптом знову насупилася: — Одна стара попереджала мене, що він погана людина і з нею зле обійшовся.

— Яка стара? Чи часом не Віщунка? — насторожилася Дама.

— Так, — кивнула Марика.

Жінка подивилася дівчинці в очі й серйозно сказала:

— Ніколи не вір жодному її слову. Ця зла відьма згубила мене. Вона хотіла звести зі світу Гліба й тебе, тільки в неї нічого не вийшло.

— Отже, Гліб не зрадив мене?

— Той, хто, незважаючи на небезпеки, вирушив рятувати свого колишнього ворога, не здатний на зраду, — похитала головою жінка.

Марика підскочила.

— Я гірша з гієн, що залишила його! Я повинна знайти його й допомогти. Нехай усі біди зваляться на мою голову! Нехай кожен плює в мій бік, якщо я не зроблю цього! — вигукнула вона.

— Нам не треба нікуди йти, — зупинила її жінка, — Світ ілюзій величезний, але сама доля призначила нам зустрітися. Він не зможе проминути нас.

— Я знайшла дівчинку! — вигукнула німфа-невидимка.

Глібові почулися в її голосі сумні нотки, і він зрозумів, що щось трапилось.

— Де вона?

— У Крижаної Дами. Пробач, я намагалася її зупинити, але ніхто не сприймає мої слова всерйоз, — зітхнула Луна.

У Гліба всередині немов усе обірвалося. Судячи з усього, сталося щось непоправне.

— Що з Марикою?

— Я втекла тієї миті, коли Крижана Дама торкнулася до неї. Твоя правда, я маю серце, і воно розривалося від жалю до малої.

— Але чому?

— Крижана Дама до краплі випиває тепло з кожного, хто до неї торкнеться.

Провина за загибель Марики тяжким тягарем навалилася на Гліба.

— Я хочу глянути на неї, — тихо сказав він.

— У світі ілюзій навіть найдовшу відстань можна виміряти кроками. Просто йди. Прощавай, — напучувала Луна.

Гліб ішов не розбираючи дороги. Він не помітив, як квітучі дерева перетворилися на виліплені зі снігу колони, а над головою з’явилося крижане склепіння. Гліб згадав, як вони з Марикою опинилися на Млині Зими, і серце його стиснулося. Дівчинка стояла в нього перед очима як жива. Вона була такою веселою і так раділа життю! Без неї світ уже ніколи не буде колишнім. Чим далі просувався Гліб, тим ясніше розумів, що потрапив до палацу Крижаної Дами. Двері численних кімнат ніби чарами відкривалися перед ним, поки він не опинився перед невеликими дверцятами, розмальованими морозними візерунками; Гліб штовхнув стулки та зайшов усередину. Він ледь не скрикнув. Перед ним стояли Агнеса й Марика, ціла та здорова. Дівчинка кинулася до нього.

— Гліб, нарешті ти знайшовся!

— Але мені сказали, що тебе… що ти… у Крижаної Дами… — пролепетав Гліб, не знаходячи слів.

— Вона більше не Крижана Дама. Це моя мама, — сяючи від щастя, похвалилася дівчинка й додала: — Тепер ми підемо шукати твого брата. Клянуся, я не залишу тебе, поки ми його не знайдемо. Нехай мене ріжуть на шматки!

Погляди Гліба й Агнеси зустрілися, і хлопчик зрозумів, що знайшов того, кого шукав. Гордія більше не існувало. Колись Віщунка перетворила Агнесу на двійника Гліба, а тепер чари зникли, і Агнеса стала сама собою. Гліб згадав, як гордовита, зарозуміла герцогиня кувала лихо проти його матері та як хотіла підсипати отруту йому самому. Що вона задумала цього разу? Вона, ж неспроста збрехала Мариці, начебто доводиться їй матір’ю.

Гліб звернувся до циганської дівчинки:

— Виходить, вона стверджує, що вона твоя мати?

— Чому ти не віриш? — здивувалася Марика, не розуміючи настороженості Гліба.

Хлопчик подивився просто в очі Агнеси та з усмішкою сказав:

— Бувають же на світі чудеса, коли раптом з’являється дочка.

Губи Агнеси затремтіли від ледь стримуваних сліз. Вона знала, що не мала права називати цю дівчинку дочкою. Обман не міг продовжуватися вічно.

Вона взяла Марику за плечі й тихо промовила:

— Дівчинко моя, я повинна тобі зізнатися. Я зовсім не…

Гліб побачив в її очах непідроблене страждання. Це була зовсім не та Агнеса, яку він колись знав.

— Мовчіть, я скажу сам! — обірвав він її на півслові й скоромовкою закінчив: — Марико, твоя мама зовсім не хотіла тебе кидати. Її змусили чаклунством. Тільки обіцяй ніколи не запитувати про це. Ти ж не хочеш, щоб їй було боляче.