Джон Гришем - Адвокат негідників

Сталося ось що.

Мої клієнти, пан і пані Дуґлас Ренфро, для знайомих — Дуґ і Кітті, прожили тридцять спокійних і щасливих років на тінистій вулиці затишного передмістя. Вони були приязними сусідами, брали активну участь в доброчинних заходах, ходили до церкви, були завжди готові прийти на допомогу. Їм обом було трохи за сімдесят, обоє не працювали. Вони мали дітей, онуків, у них було дві собаки і таймшер у Флориді. У них не було боргів, заборгованості за кредитними картками вони справно гасили щомісяця. Жили добре і були цілком здоровими, хіба що у Дуґа була миготлива аритмія, а Кітті відновлювалася після раку грудей. Він чотирнадцять років відслужив у війську, а опісля до кінця кар’єри продавав медичне обладнання. Вона займалася позовами до страхової компанії. Щоб не сидіти склавши руки, вона волонтерила у шпиталі, поки він порався на квітковій клумбі і грав у теніс в міському парку. Піддавшись умовлянням дітей і онуків, подружжя Ренфро неохоче придбало два ноутбуки — для нього і для неї — і приєдналося до цифрового світу. Хоч в онлайні вони проводили не надто багато часу.

Сусідній із їхнім будинок купувався і продавався десятки разів за кілька років. Теперішні власники були диваками й трималися трохи відособлено. Був у них син-підліток, Ланс, — нездара, який майже увесь час проводив у чотирьох стінах власної кімнати за відеоіграми і приторговуванням наркотою через інтернет. Щоб приховати свої заняття, він, як правило, користувався бездротовим роутером Ренфро. Подружжя Ренфро, звісно ж, про це не знали. Вони знали, як увімкнути і вимкнути ноутбук, надіслати чи отримати електронного листа, зробити якусь просту покупку і подивитись прогноз погоди, і не більше. Вони уявлення не мали, як працювала техніка, і не надто цим цікавились. Вони не заморочувалися з паролями чи якимось іншим захистом.

Поліція штату розпочала спецоперацію, покликану запобігти обігу наркотиків в інтернеті, і відстежила IP-адресу, що привела до будинку Ренфро. За тією адресою хтось купував і продавав чимало екстазі, тож було вирішено вдатися до повномасштабного штурму силами спецпризначення. Ордери — один на обшук будинку, другий на арешт Дуґа Ренфро — було отримано, і о 3:00 тихої зоряної ночі команда з восьми поліцейських, виринувши з темряви, оточила будинок Ренфро. Восьмеро офіцерів — усі в повному бойовому спорядженні, у бронежилетах, камуфляжі, шоломах, окулярах нічного бачення, з тактичними раціями, напівавтоматичними пістолетами, штурмовими гвинтівками, у наколінниках, деякі навіть у масках, а кілька для максимального ефекту взагалі з маскувально помальованими чорною фарбою обличчями — пригнулися і без вагань помчали по квіткових клумбах Ренфро. У них аж руки свербіли вступити у бій: двоє мали з собою світлошумові гранати, двоє несли тарани.

Войовничі копи. Більшість, як ми дізналися пізніше, були вкрай недосвідченими, однак усі рвалися до бою. Принаймні шестеро згодом визнали, що вживали енергетичні напої з підвищеним вмістом кофеїну, щоб залишатися на ногах такої пізньої години.

Замість того щоб просто подзвонити у двері, розбудити Ренфро і пояснити, що вони, поліція, хотіли б поговорити і обшукати будинок, копи з гуркотом увірвалися всередину, одночасно виламавши всі двері. Потім вони брехатимуть, що гукали власників, але Дуґ і Кітті міцно спали, що й не дивно. Вони нічого не чули, поки не почалося вторгнення.

Кілька місяців знадобилося, аби усе розплутати і з’ясувати, що відбувалося в наступні шістдесят секунд. Першою жертвою був Спайк, жовтий лабрадор, який спав у кухні на підлозі. Спайку було дванадцять років, за мірками лабрадора — старий пес, і він недочував. Однак він не міг не почути, як виламують двері за кілька кроків од нього. Він припустився помилки — зірвався і став гавкати. У цей момент в нього тричі вистрілили з напівавтоматичного пістолета калібром 9 мм. У той час Дуґ Ренфро вилазив з ліжка і шукав свою зброю, чесно зареєстровану і покладену в шафі для самозахисту. Ще в нього була рушниця «Браунінг» 12-го калібру, з якою він двічі на рік полював на гусей, але вона зберігалася десь у комірчині.

Намагаючись відхреститися від протиправного вторгнення до будинку, наш некмітливий шеф поліції згодом заявив, що без спецпризначення обійтись не могли, бо знали, що Дуґ Ренфро був добре озброєний.

Дуґ дійшов до вітальні, коли побачив, як кілька темних фігур піднімаються сходами. Ветеран армії, він упав на підлогу і почав стріляти. Пішов вогонь у відповідь. Вогнепальна сутичка була короткою і смертоносною. Дуґ отримав два поранення, в руку і в плече. Копові на ім’я Кістлер влучили в шию — найімовірніше, влучив Дуґ. Кітті, яка в паніці вибігла зі спальні і опинилася позаду свого чоловіка, отримала три постріли в обличчя та чотири у груди, і померла на місці, їхнього іншого собаку, шнауцера, який спав біля них, також поранили і вбили.

Дуґа Ренфро і Кістлера негайно доправили до шпиталю. Кітті відвезли до міського моргу. Сусіди губилися в здогадках, дивлячись, як з їхньої вулиці забирали жертв машини невідкладної допомоги з увімкненими блимавками.

Поліція провела в будинку кілька годин і зібрала усі можливі докази, зокрема ноутбуки. Протягом двох годин — ще до світанку — вони з’ясували, що комп’ютери подружжя Ренфро ніколи не використовували для торгівлі наркотиками. Вони зрозуміли, що припустилися помилки, але відверте визнання — це зовсім не їхній стиль. Вигороджування почалося негайно, коли командир загону спецпризначення суворо повідомив телевізійним репортерам на місці подій, що господарів будинку підозрювали в незаконному обігу наркотиків, а сам власник, пан Дуґ Ренфро, намагався убити кількох офіцерів.

Коли Дуґ отямився після операції,