Ерленд Лу - Найкраща країна у світі, або Факти про Фінляндію

декілька сот кубічних сантиметрів — і стартую. Гонка починається в Центральній Америці. Зі мною змагаються дев’ять гонщиків: Поль, Арнольд, Джейсон, Сильвестр, Герман, Сквідо, Джим, Макс і Трикстер. Більшість із них і нігтя мого не варті, та Арнольд і Сильвестр виявляються на висоті, проти них мені спочатку довелося докласти зусиль; мабуть, це тому, що я вибрав «hard», подумав я, та про інше не могло бути й мови, інакше я переміг би жартома; втім, з Джейсоном теж треба бути обережним, хоча він трохи схожий на Біма, теж відчайдушний і безстрашний, занадто безстрашний, бо не відає межі, йому б трішки обережності, тоді б цей Джейсон не падав так часто, а за кожне падіння ти пропускаєш кілька секунд, я ціную ці секунди, бо тоді наздоганяю суперника і скоро опиняюся попереду, ось я вже обігнав Джейсона і Сильвестра і їду по місцевості з субтропічною, а може, навіть і тропічною рослинністю, тут я не дуже розбираюся, в усякому разі, тут ростуть пальми і папороті, подекуди трапляються кактуси, а місцями розкидані піраміди, побудовані інками, хоча, можливо, і не інками, а майя чи ацтеками, треба буде потім вникнути в це питання, попереду мене лише Арнольд, і, як я помічаю, він лідирує з великим відривом, а нам залишається всього лише два кола, закінчується перший заїзд, і мені страшенно не хочеться опинитися другим, я хочу вигравати з самого початку, і я починаю викладатися, як тільки можу, йду на ризик і викладаюся повністю, і ось на останньому колі, незадовго до фінішу, я наздоганяю і, підстрибуючи на стільці, обганяю Арнольда; Арнольд явно не очікував, що я його обійду, Арнольд — частина гри, він запрограмований і сконструйований як хороший гонщик, але у нього є вади, програмісти потурбувалися про те, щоб він не став досконалим. Хто може бути досконалим? — так найімовірніше думали програмісти. А я саме і користуюся його недоліками, помилками, що він їх іноді припускається, я сам помиляюся, проте не так часто, як Арнольд. І от я його обійшов і виграв заїзд, я опиняюся першим у таблиці, і статистика каже, що я — переможець, Ньяль — переможець; мало того — за статистикою виходить, що я показав також найвищу швидкість на одному з кіл і виграв двадцять тисяч доларів — віртуальних доларів, певна річ, які я ніколи не отримаю насправді, але у віртуальній реальності вони мої, я вже мало не сказав: «Як хочу, так і витрачу», та, виявляється, частина грошей піде на ремонт, а частина — на медичне обслуговування, адже участь у мотокросі неминуче пов’язана з дрібними або серйозними травмами, та все-таки у мене залишається більше вісімнадцяти тисяч доларів, і це непогано, зовсім непогано за якихось десять-п’ятнадцять хвилин їзди на мотоциклі, щоправда, дуже жорсткої їзди, тому це все-таки чесно зароблені гроші, а курс долара нині досить високий, вісімнадцять тисяч доларів — це гарний виграш. Та ось уже починаються нові гонки, цього разу по Північній Америці. О’кей, «give it to me», кажу я подумки, адже я готовий, я ж виграв попередні гонки, я сповнений енергії і можу повторити свій успіх стільки разів, скільки знадобиться, щоб стати абсолютним переможцем (а вода давно залишена позаду, ми помчали від неї, вона навіть отямитися не встигла). Другий заїзд приносить мені більше задоволення, ніж перший. Він складніший, та зате й задоволення більше. Траса проходить поруч з кам’яним кар’єром, по дорогах їздять гігантські вантажівки, наш шлях в кількох місцях перетинає залізничну колію, а по ній ходять поїзди, довгі товарні состави, тому перше і друге коло я використовую, щоб пристосуватися до умов місцевості, ознайомитися з трасою, і в результаті опиняюся на восьмому місці, але я не дозволяю собі гарячкувати і думаю, що я ще наздожену інших, і от я роблю ривок, виходжу зі стартового рівня, повертаю трохи праворуч і, проїхавши близько кілометра, потрапляю на новий рівень, тут відразу зрізаю поворот, прямую вгору по схилу пагорба, перескакую через повалений стовбур і на повному ходу влітаю на наступний рівень, лівий поворот, знову вгору по схилу, в гігантському стрибку переношуся на інший бік гряди, скочуюсь униз і тут бачу Германа і Джима, вони валяються в пилюці і не поспішають знову сісти на мотоцикли, — мабуть, сильно розбилися, думаю я, проносячись повз них вздовж залізничної лінії. Знову новий рівень, тисну на газ, скеровуючи машину в потрібний бік, злітаю на високу скелю, здійснюю гігантський стрибок метрів так у сто-сто п’ятдесят, приземляюся трохи правіше наміченого місця на плато, звідки знову переходжу на новий рівень, проскакую його на повній швидкості, спритно уникнувши зіткнення з важенною вантажівкою, що несподівано вискочила на переїзді, різкий стрибок униз, залишаю позаду Джима — він, бідолаха, знову, мабуть, переоцінив свої можливості і впав униз головою в зарості якихось екзотичних кущів, новий рівень — їзда через перевал, через гірську ущелину, чи як там вона називається, тут треба стежити, ні на мить не послаблюючи уваги, на дорозі суцільні вибоїни, мене так і жбурляє з боку в бік, на такій швидкості я ризикую пролетіти повз перехід на наступний рівень, та ні — вписався точно, в’їхав куди треба і залишаю позаду Поля, який, схоже, зазнав аварії, він уже знову на ногах, але швидкість у нього в кілька разів менша за мою, тому я обганяю його, перш ніж він устиг зібратися, однак тепер треба обережно вибирати швидкість, бо попереду різкий поворот наліво і спуск в улоговину, де знову трапляються важкі вантажівки, але я уникаю зіткнення і при переході на наступний рівень йду вже третім, попереду залишаються ще два кола, тому я неодмінно виграю і знову отримаю долари, які підсумовуються з попередніми, ось я і розжився на долари, і непогано розжився, та тут раптом я відчув, що і перемога, і гроші перестали бути для мене головним, головне — це наша дружба, спайка з рештою хлопців, заради неї-то я і готовий продовжувати цю справу, думаю я, ми з хлопцями їздимо по всьому світу і цілий рік беремо участь у мотокросах, ми літаємо на одному літаку, а з Арнольдом у нас навіть встановився хороший приятельський тон, трохи грубуватий, та водночас теплий, і немає, напевно, таких речей, про які ми не могли б із ним поговорити, ми впевнені, що можемо покластися один на одного, невпинні змагання сильно тиснуть на психіку, мало кому відомо, як виснажує цей тиск, а ось ці хлопці знають, нам звичне це