в межах реального і підпорядковуються природним законам фізики, наприклад закону тяжіння, все витримано в дусі реалізму, та водночас на межі фантастики, як то кажуть — larger than life, тобто більше, ніж у житті, це важко висловити норвезькою, виходить не те, тому я й написав ці слова англійською, щоб якось передати зміст. Без змісту — нікуди. Виявляється, на комп’ютері я просто-таки чудово керую мотоциклом, і мені це подобається, на Біма мої успіхи явно справили враження, і мене це радує, бо я люблю справляти враження, мені приємно, що Бім мене оцінив, він запропонував позмагатися, і я переміг його з розгромним рахунком, бо він мчить стрімголов, ризикує зайвий раз, він ще не бачить меж розумного ризику; я розумію, він же не водив авто, їздив лише на велосипеді, а я на чому тільки не пробував, у мене є авто і права, в яких записано, що я можу водити транспортні засоби до трьох з половиною тисяч кілограмів, не забути б, до речі, вчасно поновити документ до нового року, а то ж я люблю водити транспортні засоби вагою до трьох з половиною тисяч кілограмів і не хочу втратити цієї можливості, я люблю водити легкі автівки, на зразок цього гоночного мотоцикла на комп’ютері, я взагалі люблю водити автомобілі — і легкі, і важкі, тому цим, як видно, почасти теж пояснюється, чому я так сильно засмутився, коли моє авто третій рік поспіль відтягують на штрафний майданчик, я засмутився, що залишився без авто, бо автомобіль для мене ніби друг, і, може, я вибрав не те місце в житті, мені слід було набагато більше їздити, треба було працювати водієм, мені, може, краще було б не брошури писати, а стати гонщиком, адже на авто з потужним двигуном можна проскочити повз воду, як би вона там не розливалася, а тобі хоч би що, проїхав мимо — та й по всьому; ще одна перевага мотоспорту полягає в тому, що там немає жодної інформації, є лише швидкість, а швидкість — це не інформація, швидкість — це емоції, а не інформація, швидкість сприймається іншими мозковими центрами, не тими, якими сприймається інформація. От коли ти мчиш по Аризоні на віртуальному гоночному мотоциклі комп’ютерної гри (та й на справжньому мотоциклі теж), у тебе задіяні зовсім інші центри, ніж ті, які включаються в роботу, коли ти працюєш над брошурою; загалом, я вочевидь потрапив не на своє місце. Та що вже там своє — не своє! У житті ми завжди щось вибираємо, і я вибрав брошури. Хороше полягає в тому, що я отримав свою частку тієї влади, якою володіють ЗМІ, це хороший бік, погане ж полягає в тому, що я не можу так швидко їздити на авто, що я занадто багато просиджую за столом, ще скількись років — і підуть серцево-судинні захворювання (хай западуться всі хвороби), бо у хвороб є течія, і ця течія все змінює, причому без гарантії, що ти коли-небудь одужаєш. Це ж тільки уявити таке — захворіти і не одужати! Що може бути гірше! Ні, це огидно, і до біса таку гидоту, думаю я, коли мчу комп’ютерною пустелею з дедалі наростаючою швидкістю і все впевненіше керуючи мотоциклом, от який я молодець, такий молодець, що Бім навіть втратив дар мови, всіх суперників я залишив позаду, вони безнадійно відстали і назавжди зникли з поля зору, я роблю фантастичні стрибки, приземляючись на схилі або біля підніжжя пагорбів, приземлення треба заздалегідь розрахувати, а Бім цього не робив, він просто стрибав, як доведеться, навмання, а від удачі залежить життя, невдача означає смерть, а Біму гаряча голова заважає гарненько розрахувати відстань і швидкість, як роблю я, для нього гонка вже кілька разів закінчувалася смертю, тоді як я загалом залишаюся живим, живим лишитися краще, ніж померти, хоча я не маю ані найменшого уявлення про те, як це — бути мертвим, зате добре знаю, що залишатися в живих — це о’кей, і хоча в комп’ютерній грі ти вмираєш усього на три-чотири секунди, в цьому немає ніякої радості; як писали під час однієї кампанії за безпеку дорожнього руху, коли я сам був підлітком: бути мертвим — не досягнення; дійсно, бути мертвим — не радість і не задоволення, відтоді я добре засвоїв, як важливо залишатися живим, адже бути мертвим — це не досягнення, і заодно нагадую собі, що до нового року треба буде поновити права на водіння важких автомобілів.
Тим часом Бім заснув просто на стільці. Вимотався, бідолаха, заїздила його власна посередність і мої успіхи, ось уже справді, немає нічого більш виснажливого, аніж власна посередність на тлі чужого успіху, я беруся пояснювати йому, що не буває так, щоб усі вигравали, у цьому-то і весь сенс змагання, що один його обов’язково програє, а інший виграє; для того, щоб хтось виграв, інший має програти, у цьому, мовляв, уся штука; та ніхто мене не чує, Бім спить, так і хочеться сказати — спить богатирським сном, тільки Бім не богатир, а миршавий хлопчина, і цей хлопчина зараз спить. Я беру його на руки, перекладаю на ліжко і вкриваю ковдрою; чим же мені тепер, думаю, зайнятися; часу лише 2:00 ночі, і до приходу Сестри ще кілька годин; пограти, чи що, ніхто ж не побачить — Бім не побачить, бо він спить, Сестра теж не побачить, а взагалі-то яке мені діло, — побачить це хтось чи не побачить, — я доросла людина, працівник ЗМІ, володію владою, яку дає приналежність до цієї сфери, а тут якось вряди-годи і вода не тече, то чому б мені не пограти? Тільки, мабуть, треба змінити трасу: аризонська занадто легка для такого чемпіона, як я, треба вибрати іншу, щоб було де розвернутися; поклацавши мишею, я знайшов нарешті таку гру, в якій змагання ведуться відразу з кількох видів спорту, ведуться протягом цілого сезону, і де пропонується безліч різних трас. Комп’ютер запитує, як мене звати, і я вписую відповідь — Ньяль, потім він питає, чи готовий я до чергового заїзду, траса дуже складна, попереджає комп’ютер, вона вимагає великого вміння; я обираю найважчий з усіх рівнів складності, позначений словом «hard»,[12] натискаю на клавішу «hard», написано англійською, але я розумію, я знаю мови, окрім фінської, у фінській я анітелень, та й хто знає фінську, окрім самих фінів, чудний народ фіни. Я вибираю «hard» і мотоцикл — чудовий червоний мотоцикл з об’ємом у
