Володимир Миколайович Владко - Твори в п'яти томах. Том V

Ганна почула, як Сашко запитав у робітниці:

— Давно міряли температуру?

Та відповіла, зітхнувши:

— Щопівгодини міряємо. Он ходить ветеринар…

— Ну й що?

— Не спадає! Так і тримається на сорок два градуси. І що з того буде, хтозна… Тільки в одної спала до сорока…

Нарешті Данило Якович обернувся. Обличчя в нього було гнівне, очі дивилися гостро й непримиренно. Він побачив Сашка.

— Так, голубе мій, так! — промовив сердито. — Що можеш сказати мені? Погубили ви мені корів, га?

Сашко знизав плечима.

— Я сподіваюся, Даниле Яковичу, що це не так, — відповів поважно. — Ми не погубили й не збираємося губити нічого. Я певен, що все це триватиме недовго. Адже більше корів ніхто не опромінює. Потік молока має припинитися…

— Та ти бачив, як вони корм поїдають? Просто, можна сказати, жеруть! — роздратовано перебив його директор і зсунув кашкета на потилицю, що означало в нього найвищу міру збудження. — Корова ж не встигне нічого перетравити, розумієш?

— Значить, цього і не треба, — незворушно зауважив Сашко.

— Тобто як не треба? — аж захлинувся Данило Якович.

— Бачите, ми їм міряємо температуру. Вона тримається поки що на рівні сорока двох градусів…

— Що? Та ти розумієш, голубе, що кажеш?

— Не хвилюйтеся, все це цілком закономірно, Даниле Яковичу! Я думаю, що все це відбувається ось як. Вплив нашого опромінювання дуже й дуже збуджує організм корів. Бачите, вони весь час здригаються?.. Оце й є, на мою думку, вплив опромінювання на нервову систему. Далі: корм вони їдять, майже не жуючи. І це зрозуміло. Я припускаю таке: під впливом, складним впливом об’єднаної дії міліметрових хвиль і інфразвуку шлунок корови підвищив свою діяльність. Розумієте?

— Анічогісінько! — роздратовано кинув Данило Якович.

— Зараз я вам поясню, — терпляче відповів Сашко, наче не помічаючи роздратування. — У корови, як ви добре знаєте, кілька шлунків. Ну от, перший шлунок замість тільки обгорнути соками їжу, тепер перетравлює її сам і передає напівперетравлену їжу другому шлункові. Діяльність цього шлунка теж підвищена, і він робить тепер те, що раніше було діяльністю лише третього шлунка. Отже, їжа проходить крізь організм корови швидше, ніж це було раніше. І всьому цьому, певна річ, допомагає підвищена температура. Тільки неодмінно треба давати коровам більше пити, це дуже важливо. От я й стежу за цим.

Директор помітно гнівався, але стримувався: очевидно, Сашкові пояснення були мало переконливі. Тому він спитав про те, що зрештою найбільше цікавило його:

— А скажи мені, голубе, чому все-таки це трапилося? Ти можеш дати мені просту відповідь?

Сашко безпорадно знизав плечима.

— Важкенько…

— Знову помилка? — наполягав директор.

— Ні, не помилка, — твердо сказав Сашко. — Просто непередбачені обставини. Ну, от з кролями, наприклад, усе йде гаразд, як ви самі знаєте. Після опромінення вони швидше ростуть, швидше розплоджуються, їхня шерсть стає густіша й пухнастіша. Природно й зрозуміло, правда? З курами вийшло трохи складніше. Бо хто ж міг заздалегідь знати, що вплив нашого опромінення на курей локалізується саме на несучість?.. Про це ми взнали тільки тоді, коли побачили все на власні очі.

Данило Якович сердито заперечив:

— А треба було знати раніше!

— От для того ми й робимо досліди, Даниле Яковичу, щоб потім усі знали, що й до чого приведе, — наполягав Сашко. — Якби, наприклад, у нас не вийшло тієї неприємності з пацюками, ми б не знали, яку могутню силу має наше опромінене зерно, коли давати його тваринам. А тепер знаємо!

Данило Якович промовчав. А Сашко вів далі, заохочений мовчанням директора.

— Саме так вийшло й тут. Тепер ми знаємо, що вплив міліметрових хвиль і інфразвуку на корів не обмежується тим, що вони більшають, дужчають. Ні, ми знаємо…

— Навіть бачимо на власні очі! — перебив його директор.

— Так, бачимо на власні очі, — спокійно погодився Сашко, — надалі дослідники діятимуть уже не так, як ми, а обережніше. Такий шлях науки, дорогий Даниле Яковичу!

Директор немов на те й чекав:

— От, от, от! Саме про це я й кажу! “Обережніше”! Чудове слово, якщо хтось його розуміє! А хто не розуміє, то змушений буде зрозуміти. Ось ти, голубе, уявляєш собі, що вся ця історія дуже небезпечна?.. Я, братику, всією душею, можна сказати, за ваші дослідження. І не тільки я, а й вона, — вказав він на Ганну, що уважно слухала їхню суперечку, — і всі вони, — кивнув він на робітників, які стояли поруч. — Шлях науки, кажеш ти. Хіба я не знаю цього? Хіба я заперечував щось Івану Петровичу Антохіну, коли він надіслав вас сюди? Та це ж, на мою думку, дуже важливо, щоб ви науково допомогли радгоспові отими вашими хвилями, проміннями і всякою такою чортівнею. Але все це треба робити поступово, не поспішаючи. Ну, взяли б собі якусь там одну корову — і опромінювали б її, спостерігали, що з того вийде. А то, дивись, добрий десяток корів так мені активізували, чи як ти там кажеш, що й самі тепер не знаєте, що з ними далі робити. Так? Та ти мені відповідай, так чи ні?

— Ну, так, — змушений був погодитися Сашко.

— І без твого “ну”, все’дно буде так! От я й кажу: може, ви мені цих корів уже вкрай зіпсували? Може, вони так литимуть молоко, аж доки не повиздихають від цього? Хіба можеш відповісти на таке запитання?

— Точно, ясна річ, не можу, але всі дані.

— Та навіщо мені твої дані? Мені корови потрібні, а не дані! Твої дані тобі й про пацюків нічого не сказали. Добре, що нам пощастило розправитися з тією хвостатою поганню. Проте ніхто не певен, що десь не лишилося ще кілька таких потвор. І ти теж не певен, правда ж?

— Вони б вилізли, Даниле Яковичу, — спробувала втрутитися Ганна, — адже їм нема чого там їсти…

— А ти мовчи! — гримнув на неї директор. — Ти краще мені з курами розквитайся! Ач, яка!.. Тож я й кажу: не ви, а я за корів відповідатиму. Ви вважаєте, що своє зробили… а мені потім треба буде розплачуватися за всякі несподівані наслідки від вашого опромінення.

Такого обвинувачення Сашко не міг знести.

— Неправда, Даниле Яковичу! Ми так само відповідаємо. І навіть допомагаємо ліквідувати неприємні… несподівані випадки. От, бачите, наприклад, це ж ми вирішили давати коровам води досхочу…

— Щоб більше молока витікало з них? Спасибі вам!

— Ні, не для того, а щоб компенсувати корові втрату вологи. Адже зараз, очевидно, не можна спинити потік молока, він може виснажити тварину. А ми її своєчасно годуємо, поїмо — і все лишається на місці. Бо