Габріель Гарсія Маркес - Осінь патріарха

то всім здавалося, бо за ці бучні ночі еритреєць дізнався не менше, аніж за дні виснажливої роботи в резиденції папського посла, і значно більше, ніж йому вдалося дізнатися в похмурому будинку Бендісьйон Альварадо, який він ретельно обстежив, не маючи на те дозволу, - дістався туди якось увечері, в таку сильну зливу, коли, здавалося, можна було обдурити невсипуще око президентських служб безпеки; він обнишпорив увесь дім, зазирнув у всі закапелки, змоклий до рубця, бо зі стелі так і лило, - і знайшов тільки непрохідні зарості отруйних квітів у розкішних спальнях Бендісьйон Альварадо, які вона віддала своїм служницям, на превелику їхню радість, - “бо вона була така добра, панотче, така скромна, що стелила служницям перкалеві простирадла, а сама спала на голій циновці, на звичайному солдатському ліжку, вона дозволяла їм одягати своє святкове вбрання найпершої дами, вони користувалися її шампунями, коли купалися, жирували голі з ординарцями в барвистій піні в її ваннах на лев’ячих лапах, жили, як королеви, а вона тим часом розмальовувала пташок, варила овочеву юшку та вирощувала лікарські рослини для своїх сусідів, котрі будили її серед ночі: “в мене болить живіт, сеньйоро!” - і вона давала насіння кресу й загадувала жувати; “в мого хрещеника око скосіло!” - і вона давала відвару з епасоте; “я вмираю, сеньйоро!” - проте ніхто не вмирав, усіх вона зціляла своїми руками, бо вона за життя була свята, панотче, сяйво чистоти йшло від неї в цьому домі гріха, де немилосердно протікає дах із тих пір, як її силоміць забрали звідси, відвезли до президентського палацу, - дощ періщить по білих квітах фортепіано, ллє на алебастрово-білий стіл у розкішній їдальні, - за той стіл Бендісьйон Альварадо ніколи не сідала їсти: “це все одно, що оскверняти вівтар!” - подумайте лишень, панотче, яке передчуття своєї святості!..” - але, незважаючи на всі ті гарячкові свідчення сусідів, чортів законник розгледів боязкість там, де йому торочили про скромність, душевну вбогість там, де розхвалювали самопожертву, а серед Нептунів з чорного дерева, уламків тубільних ідолів, ангелів у військовому, які плавали в озері посеред колишньої танцювальної зали, не знайшов і сліду того триєдиного бога, котрий послав його з палючих просторів Абіссінії на пошуки істини туди, де її не було й близько, - “бо він таки не знайшов нічого, мій генерале, анічогісінько, от тобі й маєш!..” А проте монсеньйор Деметріо Альдоус не вдовольнився пильними розшуками в місті: верхи на мулі він видерся на крижані уступи плоскогір’я, щоб знайти джерела святості Бендісьйон Альварадо там, де її образ ще й досі не був спотворений ореолом влади; він з’являвся з туману., закутаний у накидку, наче якийсь розбійник, у семимильних чоботях, схожий на пекельний привид, - і викликав спочатку страх, потім - здивування, і врешті-решт - цікавість, бо тут зроду-віку не бачили людини з таким кольором шкіри, а хитрий еритреєць усім охочим пропонував доторкнутися до нього рукою, - щоб переконатись, що на ньому не виступає смола, - блискав своїми зубами в темряві, випивав разом з усіма, розламував руками сир і цмулив кукурудзяну горілку з тикви, яка ходила по колу, - робив усе, щоб завоювати довір’я цих людей у невеселих сільських пивничках, де на зорі інших віків знали якусь перекупку птахів, котра часом заходила сюди, обвішана клітками, в яких сиділи розмальовані соловейки, золотаві тукани, гуачараки, підроблені під павичів, - вона сподівалася всучити цей товар темним мешканцям плоскогір’я на похмурих, як похорон, недільних ярмарках, - “вона сідала отут, панотче, грілася біля вогню” очікуючи, що хоч хто-небудь зглянеться й переспить із нею серед бурдюків із брагою в комірчині пивнички, - щоб не вмерти з голоду, панотче, щоб тільки не вмерти з голоду, бо де б це знайшовся такий дурень, що здумав би купляти в неї ті страховидла, з яких од першого ж дощу геть облазила вся фарба, вони ж губили свої павині пера на ходу, - тільки вона була така простодушна, що вірила в цю затію, панотче, вона справді була святою заступницею птиць, юродивою плоскогір’я, як собі хочете, так і називайте, бо ніхто не знає точно її тодішнього ймення, - її не могли охрестити Бендісьйон Альварадо, так у наших краях нікого не звуть, це ім’я можна почути хіба що на узбережжі!..” - “ну й пролаза, і це він вивідав, чортів прокурор!..” - він про все дізнавався, до всього докопувався, хоч як не заплутували нитку істини головорізи з президентських служб безпеки, хоч які перешкоди йому не чинили: “а чи не підстрелити його, мій генерале? хіба вже не час його мулові посковзнутися?..” - проте він якнайсуворіше наказав стежити і далі за еритрейцем, але не зачіпати його й пальцем, - “повторюю: не чіпати й пальцем, дати йому повну волю і всіляко сприяти виконанню його місії, згідно з розпорядженням найвищої влади, - слухайте і виконуйте, підписав я!” - він розумів, що страшенно ризикує, адже тепер справжній образ його матері Бендісьйон Альварадо може виринути з непам’яті тих часів, про які заборонено було згадувати, - тих часів, коли вона ще була молода, сповнена жаги, ходила боса і в лахмітті, і змушена була віддаватися першому-ліпшому, щоб не вмерти з голоду, - “але вона була гарна на вроду, панотче, і така простодушна, що прикрашала найдешевших папуг хвостами породистих півнів та видавала їх за гуакамайо, або вбирала хворих курок з індиче пір’я, щоб продати як райських птиць, - ясна річ, ніхто їй не вірив”, - та й кого вона могла одурити, самітна перекупка птахів, яка жебоніла в тумані недільних ярмарків, що тому, хто заплатить їй хоч песо за пташку, решту вона віддасть задарма, - всі на плоскогір’ї пам’ятали її, дуже вже вона була простакувата і вбога, але встановити точно, хто вона така, було неможливо, бо в архівах монастиря, де її хрестили, не виявили її метрики, - зате метрик її сина знайшлося аж три, і всі вони були різні: згідно цих метрик, він тричі був зачатий за різних обставин і тричі з’явився на світ недоношеним з ласки віртуозів, які творили історію нашої вітчизни, майстерно заплутуючи нитку істини, щоб ніхто не міг розкрити священної таємниці його походження, - її зумів розгадати лише еритреець: він дістався до цієї таємниці, відмівши всі пізніші містифікації, - “вона вже була ось-ось, тільки руку до неї простягни, мій генерале!” - і тут гримнув постріл, прокотившись безконечною луною між сірих скель та глибоких ущелин, і моторошно заревів мул, зірвавшись із укритого вічним снігом верхів’я гори в безодню, - тільки замигтіли один за одним пояси різних кліматичних зон: маленькі джерела великих судноплавних рік, а далі - крутосхили, якими видираються індіанці, несучи на своїх спинах учених з ботанічної експедиції та їхні таємничі гербарії, а далі - . вкриті дикими магноліями плато, де пасуться тонкорунні Вівці, даючи нам одяг і їжу та ще й являючи взірець доброчесної поведінки, а далі - будинки серед кавових плантацій, оселі з паперовими гірляндами на безлюдних балконах, а далі - місця,