Дмитро Білий - Козацький оберіг

— А що може привести в цей далекий край двох таких незначних людей? Почули ми, що недалеко від вашого караван-сараю, на каменоломнях Чалми-бека багато бранців з нашого краю тяжко страждають. І, можливо, є серед них одна знатна в наших краях людина, яку розшукують її рідні. Вони готові заплатити за неї досить великий викуп. Але треба знати напевно, чи є ця людина серед рабів Чалми-бека, чи ні.

Купець замислився, перебираючи пальцями свою довгу бороду.

— Ця справа непроста. Чалма-бек давно вже живе відлюдкувато. Колись славився він як благородний воїн, але років двадцять тому дуже змінився. Казали, що у Єгипті він зійшовся там з чорнокнижниками — химородниками і, — тут Рустам нахилився і, притишивши голос, промовив: навіть продав свою душу сатані Іблісу. З тої пори почав він багатіти, став непереможним, допомагав ханові в його війні з невірними. Але його жорстокість та підступність відвернули від нього багатьох шляхетних воїнів. Тому набрав він собі у військо харцизів та розбійників, які йому в усьому підкоряються. Вони здатні на будь-який кривавий злочин. Так і живе Чалма-бек самотній, оточений цими горлорізами у своєму маєтку, який перетворив у справжню фортецю. А кілька тижнів тому повернувся він з походу на прикордонні землі дуже лютий і ще в місто не виїжджав.

— Чув я, що останнім часом якась незгода виникла між Чалма-беком і ханом, — сказав Будник.

— Так, швидко чутки по землі вітер розносить, — здивувався з такої обізнаності сліпого кобзаря купець, — то, мабуть, усе через темні справи Чалма-бека. Запідозрив хан, що той відрікся від віри в Аллаха, нехай буде вічно святитися ім’я його і пророка Мухамеда, та ще й до того ж таємно проводить моторошні служіння потворним демонам. Усі зараз чекають, чим це все закінчиться. Людина він дуже багата — має декілька каменоломень, куди зганяє куплених або захоплених під час нападів на Україну, Литву чи Ляхистан рабів. Працюють вони дуже тяжко, під ретельною охороною й дуже швидко вмирають від виснажливої праці, недоїдання, хвороб та канчуків. Так що невідомо, чи ще жива людина, яку ви шукаєте.

— А хіба в самому маєтку Чалми-бека хіба немає зіндану? — обережно запитав кобзар.

Тут Рустам пильно подивився на кобзаря й Данька. Від його гострого погляду хлопцю стало трохи не по собі. Але кобзар і не поворухнувся, очікуючи на відповідь.

— Звісно, що є, — нарешті відповів купець, — ось тільки з того зіндану ще ніхто живим не повертався. А на стіні маєтку час від час голови на палях виставляють — це тих, хто необережно ніс у справи Чалма-бека пхав або чимось іншим розлютив його.

Кобзар трохи подався вперед і, нахилившись до Рустама, тихо промовив:

— Я розумію, що справа ця непроста й небезпечна, але родичі людини, яку ми шукаємо, заможні й щедро заплатять тому, хто їм допоможе.

Із цими словами кобзар простягнув перед собою руку й розкрив долоню. На долоні тьмяно зблиснуло декілька золотих талярів.

Купець прикрив очі, розмислюючи, чи варто йому втручатися в таку небезпечну справу. Але все ж узяв золоті таляри, зважив їх на долоні й відповів:

— Добре, я подумаю, чим зможу вам допомогти в цій справі, а ви поки відпочиньте. У мене зупинився великий караван, тому, на жаль, усі кімнати зайняті. Але поблизу стайні в окремому будиночку зібрано запаси сіна, які за зиму не встигли використати. Там вам постелять килими і принесуть їжі. І ще… Як можна впізнати людину, яку ви шукаєте?

Данько уважно подивився на кобзаря. Той подумав трохи і промовив:

— На правому плечі в нього є знак — хрест із сонячними хвилями на кінцях.

Купець Рустам кивнув головою, потім плеснув у долоні, знов непомітно виник служка й повів кобзаря та Данька за собою.

Будинок караван-сараю нагадував лабіринт з численними переходами, коридорами, коморами й закутками. Повсюди тіснилися люди. Судячи з того, скільки перснів було на їхніх пальцях, це були купці та їхні помічники. Вони про щось жваво розмовляли, мабуть, обговорювали ціни та хвалилися своїми товарами і прибутками, інші пили чай і їли шербет, грали в нарди або просто сиділи на п’ятках і пускали клуби білого диму з кальянів.

Нарешті хлопець з кобзарем дісталися до закутка, де лежали дбайливо перев’язані оберемки запашного сіна. Служка кинув на сіно кілька ряднин і, не промовивши ні слова, щез.

Данько із задоволенням простягнувся на м’якому сіні, прислуховуючись, як за стіною товчеться та ремиґає худоба.

— Відпочивай, братику, — сказав кобзар, — важкі справи нас тут очікують.

Глава 4. Каменоломня Чалми-бека

За ніч Данько добре виспався і прокинувся тільки тоді, коли з двору почулося пронизливе ревіння верблюдів. Кобзар сидів біля стіни, уважно прислухаючись до звуків, що долітали з вулиці.

— Караван у дорогу вирушив, — сказав він Данькові, — поїж трохи, а тоді, думаю, нам Рустам щось цікаве скаже.

Дійсно, тільки встиг Данько перекусити, як хтось обережно постукав у двері, які обережний Будник наказав ввечері хлопцеві зачинити на засув.

Данько відчинив збиті з грубих дощок двері. На порозі стояв купець Рустам. Він озирнувся навкруги й зайшов всередину.

Коротко привітавшись, сказав:

— Зараз я їду до каменоломень — хочу докупити каменю для будівництва. Думаю, вам не завадило би там роздивитись. Може людина, яку ви шукаєте, знайдеться. Тільки зробимо так — мій слуга відведе вас окремо, а я на коні доїду туди швидше вас і спробую, поки ви пішки дійдете, хабара дати начальникові охорони, щоб він вас туди пропустив.

Данько й кобзар швидко зібралися й вийшли з караван-сараю. Біля воріт їх вже чекав служка. Він повів їх плутаною стежкою. Спочатку вони завернули в якусь яругу, спустилися занедбаним глиняним кар’єром і вийшли на гору, що височіла над морем. Кілька годин вони йшли стежкою — то між невисоких смолистих дерев, то серед розпеченого на сонці каміння над безкінечно синім морем. Данько з цікавістю поглядав униз, туди, де плюскали легенькі хвильки.

Через деякий час Данько почув, як десь попереду гупають об камінь тяжкі молоти. До нього долітали вигуки стражників та брязкіт кайданів. І так не пасували ці звуки до лагідного неба, яскравого веселого сонця, блискіток на поверхні води! Кобзар теж чув ці звуки, і його завжди привітне та спокійне обличчя спохмурніло. Скоро вони минули невеличкий пролісок, і за деревами прямо навпроти них відкрилася безрадісна картина.

По всьому схилі гори, що височіла навпроти, здавалося, ворушився величезний мурашник. Більше сотні закутих у важкі кайдани, оголених до пояса