Урсула К. Ле Гуїн - Сказання Земномор'я

що на острові Рок існує якась організація тих, хто володіє магічною силою, здавалася йому цілком можливою ідеєю, і чим більше він про це думав, тим більше думка про який би то не було союз або об'єднання магів і чарівників турбувала його. Такий союз, зрозуміло, був абсолютно неприродним і міг існувати тільки під керівництвом надзвичайно могутнього чарівника, під тиском його домінуючої волі. Ось він, той ворог, той гідний супротивник, про якого він так довго мріяв!

Йому повідомили, що Винюхувач вже чекає біля дверей — він послав за ним, звелівши йому піднятися.

— Хто такий Крячок? — запитав він у старого, як тільки той увійшов.

З віком Винюхувач став ще більше відповідати своєму прізвиську — з відвислими, покритими зморшками щоками, довгоносий, з сумними розумними очима. Він потягнув носом і, здавалося, готовий був уже негативно похитати головою, але прекрасно розумів, що брехати Ерлі не варто, а тому зітхнув і сказав:

— Це Видра. Той, що вбив білолицього.

— Де ж він ховається?

— А він зовсім не ховається. Він тільки що в Хавнорі був. Ходив собі по місту, з людьми розмовляв. Побував в гостях у своєї матері в Ендлейні, що за горою. Він і зараз там.

— Тобі слід було негайно повідомити мені про це, — сухо зауважив Ерлі.

— Так я ж не знав, що він тобі знову потрібен, пане мій! Я за ним довго полював, та тільки він мене провів, і спритно провів. — Винюхувач сказав це абсолютно беззлобно.

— Він обдурив і вбив великого мага, мого вчителя! Він небезпечний. Я бажаю йому помститися. З ким саме він тут розмовляв? Я бажаю бачити цих людей. А потім я візьмусь за нього самого.

— Це якісь баби з доків. Один старий чаклун. І ще його сестра.

— Збери всіх сюди. Візьми моїх людей, скільки потрібно.

Винюхувач потягнув носом, зітхнув і згідно кивнув.

Нічого особливого домогтися від тих людей, яких до нього привели, Ерлі знову не вдалося. Всі твердили одне й те саме: вони належать до «Союзу Руки», а це союз могутніх чаклунів з Острова Морреда або з острова Рок, і людина на прізвисько чи то Видра, чи то Крячок якраз звідти і прибув, хоча насправді він родом з Хавнора, і всі вони дуже його поважають, хоча він усього-на-всього Шукач. Сестра ж цього «Шукача» кудись зникла, можливо, правда, що вона зараз разом з Видрою гостює у матері в Ендлейні. Ерлі порився в їхніх затуманених мізках і велів піддати тортурам наймолодшого, але, так нічого і не добившись, спалив всіх на площі перед палацом, щоб Лозен, сидячи біля свого вікна, міг спостерігати за стратою. Королю іноді були потрібні подібні розваги.

На все пішло два дні, і Ерлі ні на хвилину не забував про селище Ендлейн; він одразу послав туди нюхачів і інших своїх агентів, щоб ті уважно спостерігали за тим, що там відбувається. І коли йому донесли, що потрібна йому людина дійсно знаходиться в Ендлейні, він миттєво перенісся туди в образі орла, бо, треба сказати, Ерлі був великим майстром перевтілень і зважився би, напевне, прийняти навіть вигляд дракона.

Він розумів, що з цим чоловіком потрібно бути дуже обережним. Цей Видра ще хлопчиськом переміг самого Тінарала, а потім заварив таку кашу на Рокові. Він явно має велику магічну силу, або ж, можливо, йому допомагає хтось ІНШИЙ, ще більш могутній. І все-таки Ерлі важко було змусити себе побоюватися звичайного лозоходця; адже не боявся він всяких відьом-повитух і чаклунів-цілителів. Ні, він не стане ховатися! І Ерлі в образі орла спустився серед білого дня прямо на широку площу Ендлейна, і всі бачили, як його пазуристі лапи перетворилися в звичайні ноги, а величезні орлині крила — в руки.

На жаль, глядачів поблизу майже не залишилося, лише якийсь малюк з переляканим плачем кинувся до матері. Ерлі з орлиною пильністю озирнувся. Чарівник завжди впізнає чарівника, і йому відразу стало зрозуміло, в якому з будинків знаходиться зараз та дичина, за якою він гнався. І Ерлі пішов прямо туди і з силою відчинив двері навстіж.

Стрункий, худорлявий чорнявий чоловік, що сидів за столом, не встаючи, подивився на нього.

Ерлі підняв було руку, щоб обплутати його сполучним закляттям, але рука так і повисла, нерухома, в повітрі.

Це поєдинок! Він, виявляється, цілком гідний суперник! Ерлі швидко відступив на крок, а потім, посміхаючись, підняв обидві руки вперед і вгору, збираючись вимовити закляття, він робив це повільно, але дуже впевнено, не стримуваний ніякими діями супротивника.

Будинок зник. Ні стін, ні даху — нічого. Ерлі стояв на курній сільській площі, освітленій ранковим сонцем, з піднятими вгору руками.

Це, звичайно, була всього лише ілюзія, проте вона все ж збентежила його, перешкодивши йому вчасно вимовити закляття, а до того ж довелося цю ілюзію усувати, повертати на попереднє місце одвірок, стіни і балки під дахом, а також відблиск сонячного світла на посуді, кам'яне вогнище, стіл… Але за столом більше ніхто не сидів. Його ворог зник.

І тут Ерлі розсердився, причому дуже, ніби голодний, у якого прямо з-під носа поцупили їжу. Він спробував закликати свого суперника за допомогою Істинного Закляття, але не знав справжнього імені цієї людини, а тому не мав ніякої влади ні над його душею, ні над ним самим. Так що всі його зусилля виявилися марними: цей чи то Крячок, чи то Видра не з'явився і не відгукнувся.

Ерлі вибіг з дому, обернувся і в гніві обсипав будинок такими прокльонами, що той тут же спалахнув. З будинку з криками вибігли жінки. Вони, без сумніву, ховалися десь в далеких кімнатах; тоді Ерлі навіть уваги не звернув, чи є в будинку ще хто-небудь. «Мені потрібен винюхувач!» — подумав він і закликав старого його Істинним ім'ям, і той, звичайно ж, з'явився, хоча вигляд у нього, треба відзначити, був похмурий і незадоволений.

— Я сидів в таверні, он там, — сказав він. — Ти, пане мій, міг би просто гукнути мене і я б відразу прийшов.

Ерлі мовчки глянув на нього, але так, що рот Винюхувача закрився відразу і надовго.

— Будеш говорити, коли я тобі це дозволю, — сказав йому чарівник. — Де ця людина?

Винюхувач хитнув головою в бік північного сходу.

— А що там таке?

Ерлі дозволив старому відкрити рота і дав йому досить голосу, щоб той зміг рівним мертвим тоном вимовити:

— Самора.

— У якому вигляді він