Тесс Геррітсен - Хірург

«Ну звісно. Тепер будемо підлаштовуватися під брата Майкла».

– Джені?

– Добре, ма. У п’ятницю.

Вона поклала слухавку, а всередині все аж перекидалося від люті – такого знайомого відчуття. Господи, та як вона взагалі пережила своє дитинство?

Вона взяла пляшку з пивом і допила кілька крапель, які не встигли вилитись. Знову глянула на карту. Тієї миті в її житті не було нічого важливішого за бажання впіймати Хірурга. Свій гнів за всі роки, коли її заледве чи помічали на фоні неперевершених старших братів, Ріццолі спрямувала на нього.

«Де ти? Де ти?»

На мить вона застигла і прикипіла поглядом до карти. Думала. Тоді взяла пакет із кнопками й обрала ще один колір. Червоний. Пришпилила одну червону кнопку на Коммонвелс-авеню, іншу – на лікарню «Пілґрім» у Південному районі.

Червоні кнопки позначали місця перебування Кетрін Корделл. Її світ перетинався зі світами Діани Стерлінґ та Елени Ортіз. Корделл була спільною точкою. Вона проходила через життя обох жертв.

«А життя третьої жертви, Ніни Пейтон, тепер теж у її руках».

10

Навіть у понеділок у пабі «Ґрамерсі» було людно. Годинник показував сьому вечора, і сюди вже сходились самотні офісні працівники, готові вступити в гру. Тут вони шукали нових знайомств.

Ріццолі сіла за столик неподалік від входу, відчуваючи на собі гаряче міське повітря щоразу, як двері відчиняв черговий чоловік ніби з обкладинки журналу «GQ» або типова Барбі на височенних шпильках. Ріццолі, одягнена у свій звичний безформний костюм і туфлі на низьких підборах, почувалася наглядачкою на шкільній дискотеці. Вона провела поглядом двох елегантних жінок, що рухалися граційно, наче кішки, й залишали за собою шлейф дорогих парфумів. Сама вона ніколи не користувалася парфумами. У неї був один тюбик губної помади, що ховався десь у закутках шафки у ванній разом із засохлою тушшю і баночкою тонального крему. Вона придбала всю цю косметику в універмазі ще п’ять років тому, гадаючи, що навіть у її випадку правильний макіяж зможе перетворити її на зірку глянцевих обкладинок Елізабет Герлі[40]. Продавчиня довго втирала в неї креми, наносила пудру, тіні і туш і, коли нарешті закінчила, з тріумфом передала Ріццолі дзеркальце й усміхнено запитала: «Що ви думаєте про свій новий вигляд?»

Розглядаючи власне відображення, Ріццолі подумала, що ненавидить Елізабет Герлі за те, що та дає жінкам марну надію. А гірка правда була такою – є певна категорія жінок, які ніколи не будуть красивими, і Ріццолі була однією з них.

Тож вона сиділа, заледве чи хтось звернув на неї увагу, й потягувала імбирний ель, спостерігаючи, як поступово паб заповнювали люди. Переважно то була метушлива публіка, яку супроводжували гучні розмови, дзенькіт келихів з льодом і сміх – занадто дзвінкий і занадто удаваний.

Вона підвелася і пройшла до барної стійки. Показала бармену своє посвідчення і сказала:

– У мене є кілька запитань.

Він кинув на її посвідчення побіжний погляд і стукнув по клавішах касового апарату, пробиваючи ціну напою.

– Ага, питайте.

– Ви раніше бачили цю жінку? – Ріццолі поклала на стійку фотографію Ніни Пейтон.

– Угу, і ви не перший коп, який про неї питає. Десь місяць тому приходила інша жінка-детектив.

– З відділу розслідування сексуальних злочинів?

– Напевно. Питалася, чи я не бачив, щоб хтось знайомився з жінкою на фото.

– І що? Ви бачили?

Він знизав плечима.

– Та тут усі одне з одним знайомляться. Я не слідкую, хто з ким іде.

– Але ви пригадуєте, що бачили цю жінку? Її звати Ніна Пейтон.

– Бачив її тут кілька разів. Зазвичай з подругою. Я не знав, як її звали. Але вона вже давненько не заходила.

– Знаєте, чому?

– Ні. – Він узяв рушник і почав витирати стійку, втративши інтерес до Ріццолі.

– Я скажу вам чому, – вона підвищила голос від люті. – Бо якийсь мерзотник вирішив трохи розважитись. Тому він прийшов сюди, щоб знайти собі жертву. Роззирнувся, побачив Ніну Пейтон і подумав: «Он там сидить кралечка». І дивлячись на неї, він, звісно, не бачив перед собою людину, а тільки річ, якою можна побавитися і викинути.

– Послухайте, не треба мені цього розказувати.

– Треба. І ви мусите це почути, тому що це сталося прямісінько у вас під носом, а ви вирішили закрити на це очі. Якийсь негідник підсипав наркотиків у її напій. Невдовзі їй стало зле і вона пішла до туалету. А той мерзотник схопив її і вивів надвір. А ви нічого не бачили?

– Ні, – випалив бармен. – Не бачив.

Раптом усі затихли. Вона помітила, що люди витріщаються на неї. Без жодного слова Ріццолі відійшла від барної стійки і сіла за свій столик.

За якусь мить паб знову поринув у гомін голосів.

Вона дивилась, як бармен підсунув чоловікові дві склянки з віскі, одну з яких той передав жінці. Вона бачила, як келихи з «Маргаритою» торкалися губ і язики злизували сіль із країв. Бачила, як закидалися голови, щоб залити в горло горілку, текілу або пиво.

Вона бачила, як чоловіки пожирали очима жінок. Ріццолі допила імбирний ель і відчула, що сп’яніла, та не від алкоголю, а від люті. Вона, самотня жінка в кутку, чітко розуміла, чим насправді був цей паб. Місцем, де зустрічалися хижаки і їхня здобич.

Завібрував її пейджер. То був Баррі Фрост.

– Що це за гармидер? – запитав він, а його голос майже губився в навколишньому шумі.

– Я сиджу в барі. – Вона обернулась і глянула на сусідній столик, компанія за яким якраз вибухнула сміхом. – Що ви казали?

– …лікаря на вулиці Мальборо. У мене є копія її медичної картки.

– Чиєї?

– Діани Стерлінґ.

Ріццолі раптово напружилась, дослухаючись до далекого голосу Фроста.

– Повторіть. Що це за лікар і навіщо Стерлінґ ходила до нього?

– Це лікарка. Доктор Бонні Ґіллеспі. Гінеколог, яка приймає на вулиці Мальборо.

Ще один вибух сміху поглинув його слова. Ріццолі затулила рукою інше вухо, щоб розчути наступні.

– Навіщо Стерлінґ ходила до неї? – крикнула вона.

– Через зґвалтування, – сказав Фрост. – Діану Стерлінґ теж зґвалтували.

– Усіх трьох жертв зґвалтували, – сказав Мур. – Однак ні Елена Ортіз, ні Діана Стерлінґ не зверталися до поліції. Ми довідалися про зґвалтування Стерлінґ тільки тому, що перевірили місцеву клініку та гінекологів, аби дізнатися, чи вона до них не зверталася. Стерлінґ ніколи не розповідала батькам про зґвалтування. Коли я зателефонував їм цього ранку, вони були шоковані,