Salamander - Темні нащадки, Salamander

— Я не повторюватиму, — сказала вона.  

Чоловіки кинули одне на одного погляди, зважуючи ризики, і зрештою відступили назад.  

— Він у камері в кінці коридору, — сказав один з них тремтячим голосом.  

Вона швидко рушила вперед, її серце шалено билося, але Аурелія знала, що не може зупинятися. Їй потрібно було знайти Лукаса, перш ніж прибуде підмога. За дверима, на які їй вказали, вона побачила Лукаса.

— Аурелія? — прошепотів він, побачивши її.  

— Тихо, — сказала вона, приклавши палець до губ.  

Вона підійшла до замка, і її пальці засяяли магією. Через мить замок клацнув, і двері відчинилися.  

Лукас сидів на холодній кам'яній підлозі, його руки були скуті в кайданах, а погляд здавалося, залишався порожнім. Він підняв очі, побачивши Аурелію, і серце його нестримно забилося від спогаду про її слова після поединку. Його обличчя було схоже на маску болю та зради, але коли він побачив її, в його очах промайнуло щось інше — спроба зрозуміти.

— Нам треба поговорити, — сказала вона, намагаючись залишити в голосі якомога більше спокою.

Лукас, не рухаючись, уважно подивився на неї. Слова були важкими, ніби він боявся, що кожне його питання може бути останнім.

— Все, що ти чув від Каеля, — продовжила Аурелія, — це не правда. Я не зраджувала тобі.

Лукас не одразу відповів, мовчки спостерігаючи, як вона наближається. Руки болісно відчували кайдани, але він не намагався їх звільнити.

— Ти не зрадила мені? — його голос був тихим, майже втратеним. — Я бачив, як Каель себе поводив... це не просто слова, Ауреліє.

Аурелія підійшла до нього ближче і опустилася на коліна перед ним, намагаючись знайти в його погляді хоч крапельку віри. Вона простягнула руку, торкнувшись його руки, і в її очах з’явилася рішучість.

— Повір мені, Лукас. Каель змусив мене зробити це. Він підкорив мене волею батька. Але все, що я робила — я робила не з бажання, а з вимушеності. Я люблю тебе, і це правда.

Лукас закрив очі, відчуваючи важкість її слів.

— Як я маю тобі вірити, Ауреліє? — він нарешті розм'як. — Як мені вірити, що все, що ти сказала, це правда, якщо я бачив... те, що бачив?

Аурелія стисла губи, борючись із сльозами, але її рішучість не похитнулася.

— Тому що я зараз тут. І тому що я готова боротися за тебе, навіть якщо весь світ проти нас. Ти — моє єдине спасіння, Лукас.

Лукас уважно дивився на Аурелію, його очі були сповнені болю та розчарування. Він слухав її слова, але щось у ньому тріщало. Він задав питання, яке, як здається, все зруйнувало. Його голос був напружений, навіть відчайдушний:

— Ти казала, що Каель твій брат, — промовив він з холодною тишею. — А сьогодні, після поєдинку, твій батько заявив, що ти спиш з ним. То як це може бути?

Аурелія застигла, її серце мало не зупинилося від цього запитання. Всі її спроби пояснити те, що сталося, відразу ж стали недійсними в його очах. Її слова важили мало, бо зараз вона розуміла — неможливо забрати назад те, що вже сказано.

— Лукас, я... я не знала, як це пояснити, — її голос був тихим, але на ньому лежала тяжка невизначеність. Вона вдивлялася в його очі, але не могла знайти слів, щоб зібрати всі шматки правди. — Каель... він не є моїм справжнім братом. Це все було... складно. Він був мені як брат, тому я сприймала його таким.

Вона зробила паузу, глибоко вдихнувши, перед тим як продовжити:

— Батько створив його ще до нашого народження з Даріусом. Тому я вважала Каеля за брата. Але тепер... я вже не знаю, як це описати. Все так змішалося в мені. І, мабуть, я сама була оманута, коли йшла за його впливом.  

Лукас слухав її пояснення, але його обличчя все більше ставало холодним. Більше не було ілюзій, більше не було простих відповідей на те, що він відчував.

— Так, я зрозумів, — сказав він тихо, його голос ставав все важчим. — Ти знову кажеш, що це складно. Ти завжди говорила, що все у тебе складно... і тепер це теж складно? Я не знаю, чи можу я повірити в твої слова, Ауреліє. Це надто... складно для мене.

— Я тебе кохаю, Лукасе, — промовила вона.

Але саме в цей момент двері різко відчинилися, і в кімнату увійшов Каель. Його темні очі миттєво зафіксували їхню ситуацію.

— Ось де ти, сестричко, — сказав Каель, його голос був холодним, без натяку на емоції. Він скинув погляд на Лукаса, і його вираз обличчя став ще більш неприязним. — Ти вже встигла забути, де тобі належить бути?

Аурелія застигла, відчуваючи як її серце б’ється все швидше.

Каель різко підхопив Аурелію на руки, її тіло мимоволі сіпнулося від несподіванки. Його пальці вперлися в її плечі, тримаючи її міцно, але без зайвої м'якості. Очі Каеля спалахнули від гніву, і голос став різким, коли він звернувся до неї.

— Тобі батько не казав, що порушувати наказ заборонено? — із погрозою в голосі промовив Каель, його очі темніли від люті.

— Відпусти її! — прокричав Лукас, його голос був сповнений болю і відчаю.

Каель тільки усміхнувся, його посмішка була холодною і безжальною.

— Аурелія, ти ж розумієш, що через твою дурість твоєму смертному тепер не жити, — сказав він, повертаючи на неї погляд, який розривав усе всередині. — Ти вбила його власноруч, коли не послухалася наказів.

Каель уважно дивився на Аурелію, ніби оцінюючи її рішення. Його губи стиснулися в ледь помітну посмішку, але в його очах горів тріумф.

— У тебе лише один шанс це виправити, — сказав він, його голос звучав як наказ. — Ти повинна піти зі мною.

Лукас, ще більше напружившись, підняв голову:

— Вона нікуди не піде з тобою! — його голос був сильним, але в ньому звучала безпорадність.

Каель пирхнув, ніби слухати його було нижче його гідності:

— Дитино, не тобі це вирішувати, — зневажливо відповів він. — А по-друге, досить плутатися у мене під ногами. Вона сама вирішить, що для неї важливіше.

— Ауреліє, не йди з ним, — Лукас благав її, його очі були наповнені відчаєм. — Прошу. Не йди.